Ліжник – ковдра з характером
16:28, 23 квітня 2021
Великі ковдри з геометричним візерунком, монохромні або кольорові, із пухнастим ворсом з одного або ж обох боків – це ліжники. Їх називають “гуцульськими ковдрами”, бо вони поширені в Карпатах, де розвинене вівчарство – на Гуцульщині, Бойківщині та Мармарощині. Ліжники виготовляють вручну із натуральної вовни, тож вони можуть “кусатися”. Естетичний вигляд, затишок та їхнє тепло компенсовують цю незручність. Проте майстри-ліжникарі кажуть, що жорсткість ліжника – це природний масаж, який стимулює кровообіг та покращує самопочуття. Документальна фотографиня Іринка Громоцька зняла процес створення ліжників у селі Яворів – від виготовлення пряжі до сушіння ковдри на сонці.
У Карпатах тепла ковдра – це необхідність. Колись ними застеляли печі, вкривалися уночі, часто підкладали під голову замість подушок, улітку накривали сіно на возах, а взимку покривали коней або стелили під сідло, щоб було зручно і тварині, і вершникові. Ліжники популярні дотепер, утім додалася ще одна опція – їх можна продати туристам.
Ліжники на фоні гір у селі Яворів, Івано-Франківщина
Усі фото: Іринка ГромоцькаДорога до села Яворів на Івано-Франківщині веде через Буковецький перевал уздовж річки Буковець. У цьому селі ліжники створюють ледь не в кожній хаті. Сьогодні у Яворові працює майже 60 майстринь, які виготовляють їх на продаж.
Поява традиції пов’язана з вівчарством, адже овеча вовна – це основний матеріал для ліжників. Сьогодні вівчарство потроху занепадає, утім теплі укривала в селі роблять досі. Вовну сюди привозять із Закарпаття. Масове виробництво ліжників почалося у 20-х роках ХХ століття. Уже в 1930-х про “гуцульські ковдри” дізнався світ – їх возили на виставки за кордон, зокрема в Європу та США.
Майстриня Ганна Копильчук займається ліжникарством з дитинства
Ганна Копильчук з доньокою, теж Ганною, тріпають ліжник
Кольоровий ліжник
Раніше ліжники були переважно монохромними. Використовували шерсть природних кольорів – чорну, білу, сіру. Сьогодні ж на них можна побачити яскраві візерунки. Ліжники ткали на вузьких, до 80 см, ручних верстатах. Тому щоб виготовити широкий ліжник, зшивали декілька менших. Сучасні верстати можуть бути удвічі ширшими – від одного метра – і служити родині півстоліття.
Микола Копильчук робить нитки з овечої вовни
Уже виткані “гуцульські ковдри” валяють. На відміну від звичайної валяльні, у якій використовують товкачі чи молоти, ліжники збивають безпосередньо потужним струменем води, який падає у велику ємність. Одночасно валяють не більше трьох-чотирьох ліжників. Цей процес триває від чотирьох годин влітку до десяти годин взимку. Після валяння ковдра може зменшитись на 20 відсотків. Відтак виріб висушують.
Овеча вовна сушиться на одному із дворів у Яворові
Микола Копильчук вичісує вовну
Процес виробництва ниток з овечої вовни
Членкиня Національної спілки народних майстрів Ганна Копильчук займається ліжникарством з дитинства. Спочатку допомагала мамі ткати, а тепер сама може виконати всі етапи виробництва. Майстриня використовує традиційні візерунки і придумує власні. Нещодавно в Івано-Франківську відкрили її персональну виставку, де представлені сучасні твори та репліки давніх виробів. Ганна Копильчук возила свої вироби і за кордон: до Польщі та Латвії. Майстриня каже, що необхідно зберегти традицію ліжникарства. І не лише тому, що ліжники корисні та теплі, але й тому, “що без них буде нецікаво жити”.
Ганна Копильчук у своїй хаті-майстерні
Микола та Ганна Копильчуки у своїй хаті-майстерні
Вовна, з якої згодом витчуть ліжник
Ганна пряде вовну, з якої згодом буде витканий ліжник
Процес ткання ліжника
Ганна дивиться крізь свій ткацький верстат
Ганна проводить гостям майстер-клас з ліжникарства
Микола Копильчук несе ліжники до валила – місця, де вимочують ліжники у воді
Ліжники провітрюються на подвір’ї Копильчуків
