“Ласкаво просимо”. Наївне мистецтво українських брам

Куди навігатор заведе

Два роки тому Володимир їхав велосипедом із Тернополя на дачу через сусідні села. Дорогою звернув увагу на ворота з лебедями. Він вирішив відхилитися від маршруту, щоб відшукати схожі за стилем брами та зняти невелику серію світлин. Того ж дня натрапив на ворота з квітами, виноградною лозою, різними тваринами та орнаментами. Про ту свою ідею митець згадав пів року тому, коли навчався у Школі фотографії Віктора Марущенка. Володимир вирішив розвивати тему наївного мистецтва у фотопроєкті про брами. Світлини показує на сторінці Naive Ukrainian Gates в інстаграмі.

Передусім Володимир Полиняк фотографує ворота Тернопільщини. Він відвідав менше половини із понад тисячі сіл та містечок области. «Звичайно, не обходилось і без зйомок у сусідніх областях. Буває, що їдеш вже годину невідомими полями, а область давно Хмельницька», – усміхається Володя.

Зазвичай у невеликі експедиції чоловік вирушає спонтанно: о шостій ранку наступного дня сідає за кермо свого авто. Закріплює на карті конкретний населений пункт та їде в тому напрямку. Неспішно рухається від села до села хаотичними маршрутами – навігатор може не спрацювати або повести не тим шляхом. Завдяки таким незапланованим переміщенням може справді дуже пощастити.

Одного разу через ремонт дорога привела його в Надрічне. Там він зазнимкував найбільшу кількість воріт ручної роботи. Виявилося, що моду на металеві брами  ще на початку 1980-х у Надрічному запровадили зварювальники Володимир Білоус та його сусід Петро Било. Із металу, частин сільськогосподарської техніки, покривши їх дешевою фарбою, вони створювали елементи, які вже пізніше односельці захотіли бачити й на своїх воротах. Тепер на брамах красуються квіти, орнаменти та доволі грубі візерунки й фігури героїв радянських мультфільмів, диких чи свійських тварин. Сюжетні лінії схожі, але кожне творіння унікальне. Так Надрічне стало самобутнім. У сусідніх селах таких брам уже немає.

Знайти автора

Важливе у цьому проєкті – знайти авторів, які створювали та розмальовували ворота, використовуючи техніки наївного/примітивного мистецтва.

У селі Вишгородок Лановецького району фотограф не помітив нічого цікавого, допоки не звернув у глухий провулок. Там на нього з воріт «кинулись» масивні металеві тигри. Господар обійстя Михайло Сидорук розповів, що завжди любив малювати. Усі орнаменти та елементи на воротах, хаті, бічних частинах горища, веранді та навіть гаражі створював, не вкладаючи глибоких смислів. Тигрів обрав через захоплення цією твариною. А от для воріт обійстя своєї доньки Михайло вирізав з металу та розмалював чудернацьких левів.

На півдні Житомирщини, у селі Кутище, фотограф зустрів сім’ю Томчуків. Господиня Зоя щороку намагається оновлювати малюнки на своїй брамі. Цього року на ній – пара лебедів. При зустрічі господиня захоплено розповідала про своє творіння. Утім відчувалось, що уся її сім’я вже давно мріє про нову «розкішну ковану браму».

«Мені подобається реакція людей, коли зупиняюсь машиною біля чиєїсь хати. Хтось думає, що я щось хочу купити, хтось – що продаю. Зазвичай зустрічають привітно. Запрошують на подвір’я, розказують про ворота, побут, сім’ю», – каже Володимир Полиняк.

Але не всіх авторів вдається знайти. У селі Настасів на Тернопільщині фотограф шукав художника, який намалював композицію, де зображені олені, косулі, гуси. Та брама видалася фотографу абсолютним фаворитом серед усіх бачених. На жаль, творця малюнка Івана Гірника застати не вдалося. Художникова дружина була зайнята хатніми клопотами і сказала, що її чоловік давно помер. А підмалювати ворота «часу ніколи не знайдеться». Малюнок було створено у середині 1980-х.

Мистецтво, що зникає

У Великій Березовиці Тернопільського району є багато оздоблених квітами воріт. Раніше такі візерунки, а ще пташки прикрашали ворота обійсть, де були дівчата на виданні. Утім після розмов із господарями сільських хат Володимир зрозумів, що ніхто вже давно не вкладає смислів у розписи. «Що примушує цих людей демонструвати усім свій художній хист, переживання та надії, свою підсвідомість? Мабуть, те, що і їхніх предків, – жага до творчости», – розмірковує фотограф.

Володимир розповідає, що тисячі мистецтвознавців з усього світу досліджують примітивізм та створюють музеї. Вони знають, цінують та колекціонують наївне мистецтво. Однак більшість із них не ознайомлені із брамним наївом.

А воно – не вічне. Часто фотограф знаходить на гугл-картах місце з красивими воротами. А на місці застає лише дешевий кований виріб. Господарі обирають мас-маркет чи пофарбований у «брудний» колір виріб з бляхи. Люди копіюють своїх сусідів або ж прагнуть продемонструвати «багатство», якого не мають. 

«Мені важливо увіковічнити цю неймовірно красиву спадщину. На жаль, українці її все більше соромляться та хочуть позбутися. Викидають чи ховають десь за хатою в купі мотлоху. Наївних воріт стає все менше. Молодше покоління надає перевагу великим, позбавленим смаку кованим огорожам», – каже Володимир Полиняк.

Що глибше він занурюється у тему, то більше ідей з’являється. Закінчити цей проєкт автор хотів би фотокнигою. «Зараз продовжую подорожувати українськими селами, шукати народних митців та працювати над цією важливою для мене темою. Головне – щоби брами та люди не зникали», – усміхається Володимир.