Чи купалися українці на Водохреще?

11:33, 18 січня 2021

opolonka2.jpg
Купання в ополонці на Водохреще — це українська традиція чи запозичення з російської культури? “Той третій празник” має християнську основу, але з ним пов'язана низка давніх дохристиянських смислів та обрядових дій з водою. Деякі з них викликають суперечки. Наприклад, чи лізли українці в ополонку того дня, коли вся вода, як вважають, стає святою? Сучасні розвінчувачі міфів намагаються будь-що заперечити “українськість” цієї традиції, беззастережно називаючи її російською. Церква також не заохочує йорданські купання. Однак чи лише українці та росіяни дотримуються подібних звичаїв з водою і чи купалися наші предки в крижаній воді на Водохреща 150 років тому?
Yura Pukivskyi.jpg

Юрій Пуківський

кандидат історичних наук, етнолог, науковий редактор журналу "Локальна історія"

Перше Водохреще 1148 року

Українці називають це свято Йордан, Ардан, Водощі. Церква достосувала давні народні обряди очищення водою до великого свята з нагоди хрещення Ісуса Христа в річці Йордан. У церковній традиції цей день називають Богоявлення або Хрещення Господнє. Проте серед українців найуживаніша назва – Водохреще.

Слово “Водохреща” на позначення календарної назви свята зафіксоване 1148 року в Літописі Руському: “У той же час Ростислав [Мстиславич] смоленський попросив дочку у Святослава в Ольговича за Романа, сина свого, до Смоленська. І виведено її з Новгорода-Сіверського в неділю по Водохрещах, місяця січня в дев’ятий день”.

Згідно з християнською традицією, головна подія Водохреща – водосвяття на річці або озері. В етнографічних записах другої половини ХІХ століття згадано, що напередодні свята на водоймах вирізали ополонку у формі хреста. На Закарпатті вірили, що такий проріз і навіть місце довкола нього має чудодійну силу. 

Також з льоду вирубували хрест. Часто його обливали буряковим квасом, і він ставав яскраво-червоним. Іноді хрест обкладали ялинковими гілочками. 

05 Село Улюч, Водосвяття на кутку, 1938 рік.jpg
Водосвяття у селі Улюч, Сяноцького повіту (нині територія Польщі). 1938 рік Фото: архів проєкту "Локальна історія"

Перегони з глеками – по воду

На свято біля водойми збиралася вся громада. До річки, озера або ставка йшли урочистою процесією. Біля берега чи ополонки відбувалася урочиста церемонія. 

Священник над плесом промовляв молитву, а відтак тричі занурював у воду срібного хреста. Після цього її вважали освяченою. 

Процес водосвяття іноді супроводжувався пострілами з рушниць. Також випускали в небо голубів, які символізували появу Божого Духа.

Воду, набрану із посвяченої ополонки, вважали цілющою. Її зберігали впродовж року і вживали при різних потребах. Пили від зурочення, лихоманки, головного болю, змазували хворі місця, лікували дитячий переляк, окроплювали домівки, зрошували ниви під час посіву.

Воду намагалися набрати якнайшвидше й хутко принести до домівок. У деяких регіонах першими поспішали дівчата. Вірили, що так можуть забезпечити собі щасливу долю – якнайшвидше вийти заміж. Удома панни вмивалися цією водою, кинувши до посудини гілочку калини або червоне намисто, – щоб стати вродливими.

Звичай першим чи першою зачерпнути води й нині можна побачити в багатьох українських селах та містах. Тлумачать таке змагання по-різному: щоб бути багатим, здоровим, мати успіх у господарстві. Вірили, що перша набрана вода є цілющішою. 

У деяких регіонах цього звичаю дотримувалися пасічники – щоб велися бджоли.

Священникам така гонитва не надто подобалась. Є свідчення, що отці називали нетерплячих відьмою або чарівником. Так церковні служителі мимоволі самі створювали новітні водохресні повір’я, яких і так дуже багато довкола Йордану.

Shchurovychi_Mariia Lototska_001..tif
Водохреще на річці Стир, село Щуровичі, Радехівського повіту. 1930-ті роки. Фото: архів проєкту "Локальна історія"
050_Pechenizhyn_Vasyl' Havryshchuk.jpg
Йордан у містечку Печеніжин, Коломийського повіту. 1930-ті роки. Фото: архів проєкту "Локальна історія"

Наголяса – у святу воду?!

З лікувальними властивостями йорданської води пов’язані й інші звичаї та обряди. Найвідоміша традиція – на Водохреще купатися у крижаній воді.

Сьогодні пірнання в ополонки часто називають неукраїнською традицією. Мовляв, наші предки не влаштовували таких купань. А сучасні українці запозичили цей обряд із російської культури.

Водохреще у Києві, 1910 р..jpg
Водохреще на правому березі Дніпра у Києві. 1910-ті роки Фото: facebook.com/dana.murashova

Справді, купання у водоймах на Водохреще не було поширеним явищем на українських етнічних землях. Зрештою цей звичай і сьогодні не є масовим. І все ж, свідчення низки українських народознавців доводять, що традиція купань на Водохреще таки існувала. Занурення в йорданську ополонку були поширені в центральних та східних областях України. Зазвичай в освячену воду стрибали найсміливіші чоловіки й парубки. Згідно з народними уявленнями, вони на весь рік могли вберегтись від різних хвороб.

Купання в ополонці фіксували науковці в різних історико-етнографічних районах України: на Волині та Поділлі, Середньому Подніпров’ї, Закарпатті та Буковині. Обряди різнилися залежно від конкретної локальної традиції.

“Хто більше скупається, тим здоровший буде”

Одним із перших про звичай купатися або вмиватися в ополонці згадував видатний український мовознавець, фольклорист та етнограф Олександр Потебня у своїй праці “О мифическом значении некоторых обрядов и поверий” 1856 року. Він зазначав, що подекуди в прорубах купали хворих дітей, вірячи, що йорданська вода зцілить їх.

Перший ректор Київського університету, відомий фольклорист Михайло Максимович записував етнографічні матеріали на Київщині в середині ХІХ століття. Він занотував, що на Йордан дівчата та молодиці вмивають лице в ополонці та втираються червоними крайками.

003_Kolomyya_Vasyl' Nahirnyy.tif
Йордан на річці Прут. 1934 рік Фото: архів проєкту "Локальна історія"

Павло Чубинський, який у 1870-х роках очолив широкомасштабні етнографічні експедиції  українськими губерніями Російської імперії, описав купання в одному із сіл Канівського повіту: “Після водосвяття деякі молоді селяни купаються в ополонці, для здоров’я, а інколи стріляють по кілька разів у повітря і таким чином “очищення від гріхів світові сповіщають”. 

Зі спостережень письменника і фольклориста Анатолія Свидницького, на Поділлі на Йордан купалися, щоб позбутися шкірної хвороби – корости.

На українсько-польському пограниччі в околицях Перемишля наприкінці ХІХ століття серед українців існувала традиція вмиватися водою з ополонки. А молодь задля розваги штовхала одне одного до водойми.

Парох бойківського села Мшанець Михайло Зубрицький писав, що після освячення водойми “миються люди і друляють одні других в воду; хто більше в воді скупається, тим здоровший буде”.

Штовхання у крижану воду практикували і на Буковині. Зокрема так робили в селі із символічною як для свята назвою Йорданешти, неподалік сучасного українсько-румунського кордону. На Хотинщині вірили, що не треба ображатися на “водяних кривдників”: хто скупався на Водохреще, той буде все життя щасливим, здоровим та багатим.

На східній межі української етнічної території (Вороніжчина), згідно із записами кінця ХІХ століття етнографа Митрофана Дикарева, по обіді на Водохреща дівчата ходили вмиватися на річку в тому місці, де вранці відбувалося освячення.

Народознавець Володимир Ястребов, описуючи звичаї та обряди населення Єлисаветградського повіту (нині Кіровоградщина), зазначив, що на Водохреще тричі занурювались в ополонку, щоб лікувати хвороби. Він звернув увагу на цікавий момент: так само купалися в ополонці парубки, які “водили козу” – тобто перебранці. У народних уявленнях козел уподібнювався до чорта, а йорданської води, згідно з віруваннями, боялася вся нечиста сила. 

У деяких районах Правобережжя та Буковини ще в XX столітті дотримувалися традиції купатися на водосвяття перебраним колядникам та щедрівникам. Так учасники дійства змивали з себе “скверну бісівських масок”.

На Закарпатті ті, хто відчували себе грішними, купались у річці, щоб нечистий дух покинув їхнє тіло. Занурювалися й дівчата, які довго не могли вийти заміж, бо вірили, що їм нашкодили чародійниці.

Щоб щастило в риболовлі, гуцули в момент водосвяття опускали під лід шматок сіті на палицях і промовляли магічні слова: “Ловлю рибу”.

Авторитетний дослідник дохристиянських вірувань українського народу митрополит Іван Огієнко, описуючи урочисте йорданське водосвяття у Києві, зазначав, що “завжди кілька хлопців кидалися в Дніпро, щоб викупатися в освяченій воді”.

Свято-Йордану-на-Усті-1936-рік.jpg
Водохреще на річці Устя у Рівному. 1936 рік. retrorivne.com.ua

“Порнографічне дійство” і “глумління”

Традиція купання на Водохреще побутує у різних самобутніх формах та варіантах і в інших народів, переважно православних. У католицькій традиції це свято має цілком іншу суть. 

На свято Богоявлення у Греції, Болгарії та Румунії, деяких регіонах Македонії, Чорногорії та Сербії є звичай після церковної літургії рушати хресним ходом до найближчої водойми та пірнати у крижану воду. 

У Греції свято Хрещення Господнього називають Епіфанією. Урочисте водосвяття  відбувається за участі велелюдного натовпу. У море виходять човни. З одного зі суден священник кидає у воду дерев’яний хрест, так освячуючи її. Десятки молодих чоловіків з берега стрибають у воду, щоб доплисти до хреста та впіймати його. Це вважають особливим благословенням.

У Болгарії теж існує традиція занурюватися у воду на свято Богоявлення. Його там називають Йордановден. У крижаній воді чоловіки в національному одязі виконують “горо” – традиційний танець-хоровод. За народним повір’ям, у новому році це додає кожному танцівникові здоров’я.

bolharia_iordan.jpg
Йордановден на річці Тунджа біля болгарського міста Калофер. 2010-ті роки. Фото: novini.bg
opolonka_klychko.jpg
Мер Києва Віталій Кличко купається у Дніпрі на Водохреще. 2020 рік. Фото: kiev.klichko.org
grecia_jordan.jpg
Відзначення свята Епіфанія у Греції. 2010-ті роки. Фото: halkidikinews.gr

У радянський час багатолюдні водосвяття із процесіями до водойм були заборонені. Купання на Водохреща гостро критикували в СРСР після того, як 19 лютого 1949 року головна газета союзу “Правда” опублікувала фейлетон Івана Рябова “Саратовська купіль”. Масове купання, що відбулося 19 січня того року на Волзі, “Правда” називала “порнографічним дійством”, “глумлінням з людей”, “обрядом, продиктованим ідіотизмом старого життя”.

Практика купань на Водохреще в Україні набула популярности вже після розпаду Радянського Союзу. Занурення у крижану воду доповнилось новими світськими елементами – зігріванням спиртними напоями, частуванням біля ополонки. Але водночас стало своєрідним публічним проявом релігійности, який, однак не надто схвалюють традиційні українські Церкви.