Свято Маланки та Василя. Стаття 1945 року

11:35, 14 січня 2022

Голос.jpg

Напередодні Старого Нового Року – 13 січня – українці традиційно відзначають Свято Маланки. А вже наступного дня, разом із зустріччю Нового року за юліанським календарем, також вшановується пам’ять святого Василія Великого. 

А чи знаєте, яких обрядів дотримувалися в ці дні наші предки чи якихось 80 років тому? Про це йдеться у публікації Олександра Степового, що побачила світ у 1945 році.

Оригінальний правопис тексту зберегли. Статтю розшукав Павло Артимишин.

Олександр Степовий

український публіцист

Щедрівки

Вечір. Зійшов місяць. Довгі тіні дерев простягайся впоперек вулиць. Тихо. Село сховалося під грубим покривалом снігу, причаїлось, але не спить. У вікнах яскраве світло, по хатах метушаться, печуть млинці та виглядають щедрівників. Щедрівники не забарились. Вони вже стоять під вікном сусідської хати і хором виспівують: 

Ой на річці на Йордані,
Там Пречиста ризи прала,
Свого Сина сповивала,
На ялині колихала.
Прилітали два янголи,
Взяли Ісуса Христа,
Та й понесли попід небеса.
Всі небеса розтворились,
Усі святі поклонились
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на цей вечір.

Господиня винесла гарячих млинців і щедрівники побігли до іншої хати. 

На півдні України на цей вечір печуть бублики. Діти, йдучи щедрувати, перекидають через плече мотузок і нанизують на нього свій “зарібок”. Для дітей ще велика радість і цей вечір надовго залишається в їх пам’яті. 

Але це діти. Вони щедрують лише під вікнами і до хати не заходять. 

1-2.jpg

Щедрівники (колядники) “Маланки” зі смт. Печеніжин Коломийського району Станіславської (тепер Івано-Франківської) області, 13.01.1958 року.

З особистого архіву Василя Гаврищука.

Інша справа дорослі щедрівники – парубки. Найбільший жартівник вбирається “Маланкою”. Він одягається в жіночу вишивану сорочку, запаску, пов’язує хустку, оперізується червоною крайкою і йде, жартуючи, з “Василем”. 

“Василь” – це також парубок; високий, спритний і добрий жартівник. Він також убирається в святочний стрій – вишивану сорочку, широкі сині штани, синю шапку, сіру свиту й оперізується кольоровою крайкою. 

Третій парубок вбирається за цигана: натягає на себе найгірші лахи,' мастить сажею обличчя, бере в руки довгого нагая, тьохкає ним і підганяє “козу”. 

“Коза” – теж хлопець. Він одягає на себе вивернений догори вовною кожух, заздалегідь готує з шкіри опудало козячої голови і одягає на голову, як шапку. Потім іде скарбник або міхоноша. Ці щедрівники вже заходять до хати і найбільше туди, де збираються хлопці та дівчата на “Маланки”. 

Спочатку підходять під вікно і коза щосили кричить: “Ме… ме... ме...”. 

А циган гукає: 

–      Пане-господарю, коза замерзає, до хати пустіть!

Господар, а найбільше дівчата й хлопці, відчиняють двері і запрошують усіх до хати. У хаті спочатку щедрують: 

Маланка ходила, Василька водила.
–    Васильку мій, татку, пусти мене в хатку
Я жита не жала, чистий хрест держала,
Золоту кадильницю у руках тримала.;
Кадіться люди, до вас Христос буде.
Богові свічку ставте, а нам калач дайте.
Щедрий вечір, добрий вечір,
добрим, людям на цей вечір.

Потім ще приспівують до кози: 

– Де коза рогом, там жито стогом... 

Після щедрування починаються жарти з “циганом”, “козою” і з “Василем” та “Маланкою”. 

Усі раді таким відвідинам і затримують, намагаються не пустити від себе “Маланки, а без неї і “Василь” не сміє вийти з хати, а без нього і “циган” “кози” не поведе. 

Нарешті, “Василь” відвойовує свою “Маланку” і веселе товариство рушає далі щедрувати. 

1-1.jpg

“Маланка” зі с. Нижній Вербіж Коломийського району Станіславської (тепер Івано-Франківської) області, 1940-і роки.

З особистого архіву Івана Лудчака.

На “Маланки” ворожать

На “Маланки”, ввечері проти Нового Року, дівчата ворожать. Найперше, це виймають з пляшки гілочку вишні, що її дівчина зрізала і поставила в воду на Катерини (7. грудня за н. ст.). Якщо гілочка розцвіла, то дівчина вийде заміж і буде щаслива, а якщо зів’яла, то й щастя дівчини зів’яне. 

Потім дівчина виходить на вулицю і лічить кілки у плоті – “удівець – молодець... удівець – молодець... удівець”... якщо на цьому скінчиться останній кілок, то кажуть, що дівчина за вдівця заміж піде, а як лічба скінчиться на “молодець” – то це добре – за парубка вийде.

Або перед вечерею – дівчина збирає зі столу ложки, виходить на поріг і торохкотить ними. Заторохкотить та й слухає, де собаки брешуть. І так до трьох разів. З якого боку чути собак, туди вона й заміж піде. 

Кидають ще взуття через хату. Куди ніском упаде чобіт, у той бік і занесе її доля з чоловіком. Але цієї ночі ворожать не лише дівчата, а й поважні віком люди. 

1-3.jpg

Ряджені “Маланки” в околицях м. Коломия Станіславської (тепер Івано-Франківської) області, 1960-ті роки. 

З особистого архіву Василя Нагірного.

Господаря завжди цікавить, чи випаде гарний дощ у травні, яке наступного року літо буде і чи можна сподіватися врожаю. 

Для цього вночі проти Нового Року найстарший віком чоловік кладе на вікно дванадцять пелюсточок з цибулі. Кожна пелюсточка відповідає одному місяцеві року. У кожну з них насипають потрошку соли і лишають на цілу ніч. Ранком на Новий Рік, як зійде сонце, дідусь оглядає сіль, що є в пелюстках, і зауважує наслідки. В якій пелюстці сіль суха, – той і місяць має бути сухий. Де сіль мокра то й місяць дощовий буде. 

Новий Рік

Рано-вранці, як проспівають треті півні і почне на світ благословитися, “посівальники” вже понабирали повні кишені пшениці і пішли до родичів “посівати”. Вважають за недобру ознаку, як прийде першою посівати дівчина. Взагалі, посівати мусять хлопці, а дівчатам це не зовсім пасує. 

Посівальник заходить до хати, скидає шапку, набирає повні жмені зерна, посіває на образи і не співає, а вигукує речитативом:  

 

 

Сію, вію, посіваю,
З Новим Годом поздоровляю,
На щастя, на здоров'я та на Новий Рік,
Щоб уродило так, як і торік,
Жито, пшениця і всяка пашниця,
Коноплі під стелю на велику куделю.
Будьте здорові з Новим Роком і з Василем!
Дай Боже!

За привітання посівальник одержує нагороду грішми, пряниками, цукерками. Підчас посівання діти або й доросла господиня, наставляє руку й ловить зерна. Кажуть, що скільки зернин на руку впаде, стільки й щастя матиме той, хто зловив. 

Від Різдва до Нового Року хату замітають “на дві половини”. Ту частину змітин, що “від порогу”, – виносять геть, а від половини хати до покуття – забирають ранком, на Новий Рік, виносять у садок і там палять, “щоб нечисть згоріла і на деревах нічого не заводилось”. 

Крім того, кожне дерево перев’язують солом’яним перевеслом з “дідуха”, щоб “весною гусінь на дерево не лізла”. 

Уже так, як у добрий сніданок сходяться родичі.: Приходять до старих батьків одружені діти, або сходяться куми, або й Василь якийсь у селі знайдеться. Кожне приносить з собою паляницю чи калач та пляшку горілки. 

Сідають за стіл і “дай Боже!”. А так десь по обіді запрягають найкращі коні в “козирки” і з піснями та вигуками їдуть кататися. Вистояні коні не чують під собою ніг, і сани мчать, як на крилах, тільки сніг вихорем розлітається на всі боки. 

Джерело: Степовий О. Свято Маланки та Василя. Голос. 1945. Ч.1. 3 січня. С. 4.

Схожі матеріали

img252.jpg

В поклоні українській матері. Стаття з газети “Холмська земля” за 1944 рік

lesia ukrainka .jpg

Леся Українка про свято Купала

vodokhreshcha.jpeg

Чи купалися українці на Водохреще?

vintagexmas1612m (1).jpg

Від духів до святих: Хто приніс у наші домівки ялинку?

0108_Pechenizhyn_Vasyl' Havryshchuk.jpg

Українські великодні звичаї. Стаття з газети “Дрогобицьке слово” за 1942 рік

bez_b 800x500.jpg

Чи змінять дату Різдва? | Василь Кметь

600.jpg

Той, який має два свята на рік

obkladunka Galajchyk 800x500.jpg

Упирі, русалки, відьми та інші українські демони | Володимир Галайчук

Nestanychi_Ivan Dik_008.jpg

Пімста Ґнипика на Зелені Свята. Гумореска з газети "Діло" за 1930 рік