В “День Матері”

01:45, 10 травня 2020

Untitled-1-27.jpg

Один день у році є посвячений українській матері. Один день – Богу дякувати і за це, бо цілі віки – Тобі, Українська Мати, не посвячував ніхто ні одної хвилини. Жила Ти, працювала, дітей приводила на світ і виводила в люди, а ті люди розходилися по світі…

“Ой три шляхи широкіїДо купи зійшлися,На чужину з УкраїниБратя розійшлися…”

Посадила стара мати три ясені в полі і кожного з них назвала іменем сина, дивилася, чи приймуться ясені і тремтіла за долю синів. Чи так само тремтіли сини за долю матери? Чи взяв кожний з них хоч маленьку памятку по ній? Чи згадував її в молитвах, чи думкою вертався до неї?

“Не плач мати, не журися,Бо вже твій син оженився,Взяв він собі за жінонькуЗеленую муравоньку…”

Untitled-2-4.jpg
Ликерія Храпко з сином Михайлом, с Завалля Снятинського повіту Станіславського в-ва, кін 1930-х рр. Фото: з архіву проекту "Локальна історія"

Коли вже смерть заглядала в очі, коли кінь над паном своїм по коліна в землю вбився – тоді думка сина летіла до матері зі скаргою як за дитячих часів. І тоді всихав один ясень, а вже до смерти не висихали матірні очі.

Сини українські! Не обиджуйтеся за ті слова, бо й автор цих рядків є між вами. І направду кажу вам, за мало ми місця у своїх серцях відступаємо матерям, а щойно тоді, як уже їх не стане, бачимо, що ми стратили і скільки їм завинили.

Блукав я по всій Україні, довгих шість воєнних років був поза домом, а скільки разів думкою коло Материї був на пальцях зрахувати. Зате скільки Мати коло мене думками була – порахуйте зорі в погідну ніч!

Завтра, 10. травня – “День Матері”. День матері від початку землі української – до кінця її. День матері, і тої, що вже лежить у гробі, і тої, що тепер сповняє найкраще і найтяжче завдання жінки, і тої, що колись сповнить.

Нехай у той день думка кожного полине до одиноко незаступної жінки на світі – до рідної мами. Нехай припаде ластівкою перед нею, нехай жайворонком задзвонить над її головою, бо “мама” найкращеє, великеє слово.

І нехай просить, щоб мами від нині менше любили своїх синів! Або бодай – інакше!…

Безмежна любов українських матерей до своїх дітей вилилася в таку форму, що ми найбільша европейська нація – нині без держави. За мягкий мамин син до твердого життя серед інших народів. Багато гарного і доброго наливає в його серце рідна мати, а за мало реального і холодного. Вчить його всміхатися, не відучує плакати, і не вчить закушувати зуби.

“А – а! А – а!З’їли вовки барана…”

 

Мати співає, а не пояснює чому. І потім вовки баранів їдять – цілими віками. Хоч у баранів є роги!…

Часопис “Діло”, Число 103 від 10 травня 1936 року.

Untitled-1-30.jpg
Сидить у возику Зенон, справа Богдан та Марія Монастирські, с. Гадинківці Копичинецького п-ту Тернопільського в-ва, 1930-ті рр. Фото: з архіву проекту "Локальна історія"

Схожі матеріали

2018_03_01_groshi YNR3.jpg

"Наша прикмета і наш Тризуб". Стаття Галактіона Чіпки за 1936 рік

5.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 8

Untitled-1.jpg

Сповідь

Радзивіллівський_літопис_Святослав_на_порогах_(971).jpg

"Іду на Ви". Стаття Галактіона Чіпки 1934 року

10.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 9.

6.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 7

1.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 5