“З автомата стріляти не можу. Моя зброя – різець”, – Ніл Хасевич

08:00, 4 березня 2021

cover.jpg

Ніл Хасевич мав вдосталь таланту та наполегливости, щоб збудувати успішну кар’єру художника в Європі. З дитинства навчився йти вперед, попри спротив близьких, попри каліцтво після страшної аварії. Пізніше міг погодитися на співпрацю із радянською владою, стати ще одним “заслуженим” або й “народним” митцем у країні Рад. Однак обрав шлях боротьби за незалежну Україну – і віддав за це життя. 

4 березня минає 69 років від дня смерти художника. Місце його поховання досі не встановлено.

DSCN3425.JPG

Павло Артимишин

кандидат історичних наук, науковець, дослідник проєкту "Локальна історія"

Художник наперекір

Легендарний художник українського підпілля народився 25 листопада 1905 року третьою дитиною в сім’ї Антона та Феодотії Хасевичів. Двох старших синів звали Анатолій і Федір. Третій же отримав незвичне ім’я – Ніл.

Анатолій Хасевич, батько майбутнього члена Організації Українських Націоналістів та Української Головної Визвольної Ради, був псаломником. Вибирав хлопцеві ім’я згідно з церковним календарем – а син народився 25 листопада, у день вшанування преподобного Ніла. 

Сім'я_Хасевичів.jpg
Сім'я Хасевичів. Зліва направо: Феодотія Хасевич, Федір Хасевич, Ніл Хасевич і Антон Хасевич, 1910-ті роки Фото: uk.wikipedia.org

Глава сім’ї мріяв, що хлопці пов’яжуть своє життя зі служінням Церкві. Анатолій і Федір стали українськими священниками на Волині. Ніл же захопився малюванням. Батько не підтримав потягу хлопця до мистецтва і віддав його до Житомирської духовної семінарії. Саме там в іконописній майстерні Хасевич-молодший опанував перші ази малярства.

Дитячі роки Ніла Хасевича минули в селі Дюксин, що в теперішньому Рівненському районі. Сім’я жила бідно. 

18_nil.jpg
Ніл Хасевич "Волинь". 1930-ті роки, олія Фото: volart.com.ua

Року 1918 в сім’ї Хасевичів сталася трагедія: матір із Нілом потрапили під потяг на залізничному переїзді, коли поверталися з Рівного. Мама загинула, а хлопець втратив ліву ногу вище коліна. 

Ніл не піддався розпачу і ще в юному віці продемонстрував міцність характеру: вмів вирізати з дерева і сам виготовив собі протез. Також наполегливо продовжив йти до мети – освіти.

Після лікування Хасевич навчався у майстерні Василя Леня в Рівному. У 1925 році склав екстерном іспит і здобув атестат Рівненської гімназії. Працював помічником іконописця. Кошти, отримані від французької компанії як компенсацію за нещасний випадок, витратив на навчання у Варшавській академії образотворчих мистецтв (Akademia Sztuk Pięknych w Warszawie). 

Знайомство з Бандерою

У Варшаві однолітки спершу не сприймали Ніла Хасевича – цього “убогого, худенького, невеликого зросту хлопця”. Однак уже незабаром були вражені його талантом.

“Невеличкого зросту, бідно вдягнений парубок, з палкою в руці, тому що замість лівої ноги – дерев’яна, закінчена грубим патиком, примітивна, власної роботи протеза... Пильно учиться і неймовірно матеріально бідує. Із дому від батька не отримує нічого, тому що там не менша біда... Малюнки ж його свідчать про непересічне художнє уміння. Гадаємо, що при тій здатності до систематичної праці, яку має Хасевич, кар’єра в мистецтві йому забезпечена”, – згадував Хасевича український художник Петро Мегик, який також студіював у Варшаві.

Ніл Хасевич з товаришами.jpg
Ніл Хасевич з товаришами (Варшава). Зліва направо: П. Мегик, Н. Хасевич, Б. Монкевич, М. Щербак, початок 1930-х років Фото: hroniky.com

Ніл Хасевич навчався на графічному факультеті. Опановував графіку у професора Владислава Скочиляса, а живопис – у професорів Мілоша та Мечислава Катарбінських. До обов’язкових предметів належали рисунок, малярство, перспектива, креслення та анатомія. Хасевич також вивчав дизайн інтер’єрів, ткацтво, столярство, кераміку, графіку, метал, оправлення книжок.

Тодішня Варшава була значним осередком розвитку української культури та мистецтва. Ніл Хасевич долучився до активної діяльности. Зокрема, став співзасновником гуртка українських митців і студентів Варшавської академії образотворчих мистецтв – товариства “Спокій”. Належав до студентської спілки “Запоріжжя”. 

13_nil.jpg
Ніл Хасевич "Портрет Степана Бандери". Дата невідома, дереворит Фото: ukrnationalism.com

Нілові Хасевичу не давали спокою і політичні процеси. Від 1935 року став активним членом Волинського Українського Об’єднання, і ще в перший рік членства в організації був делегатом на крайовому з’їзді в Луцьку. Тоді ж особисто запізнався зі Степаном Бандерою та іншими керівниками українського національного руху.

Євангеліє від Хасевича

Ніл Хасевич затято розвивав свій талант, демонстрував наполегливість, опановуючи нові професійні вміння. Він вивчав давні кириличні шрифти за старими рукописними книжками. І, наслідуючи Георгія Нарбута, переписав гусячим пером усе Пересопницьке Євангеліє

Уже на початку 1930-х Хасевич мав визнання як талановитий художник. Року 1931 полотно “Прання” відзначили премією Vaticana, а 1932-го – портрет гетьмана Івана Мазепи отримав диплом Варшавської академії (картина не збереглася).

Ніл_Хасевич._Прання.jpg
Ніл Хасевич "Прання". 1931 рік, олія Фото: uain.press

Суперечливою є інформація про те, чи таки вдалося Хасевичу закінчити навчання у Варшавській академії мистецтв, і якщо так, то коли це відбулося. Мистецтвознавиця, докторка історії мистецтва Дарія Даревич стверджувала, що художник, не маючи змоги постійно оплачувати своє навчання, у березні 1933 року забрав документи та вибув із навчального закладу, щоправда, перед цим склавши письмовий іспит для учителів рисунка в середніх школах, що давало йому право учителювати.

Тиражують також версію, що Хасевич отримав диплом 1935 року, захистивши дипломну роботу на тему “Святий Володимир”, яка теж зникла.

Зрештою дослідниця Марія Дмитрієнко взагалі переконувала, що свої студії Хасевич закінчив аж 1937 року. Точно відомо лише одне – випускник не захотів приймати польського громадянства і після закінчення академії повернувся до рідного села.

19_nil.jpg
Ніл Хасевич "Зима". 1930-ті роки, олія Фото: Іщук О., Марчук І., Даревич Д. Вид-во "Літопис УПА", 2011. С. 221.
20_nil.jpg
Ніл Хасевич "Краєвид". 1930-ті роки, олія Фото: Іщук О., Марчук І., Даревич Д. Вид-во "Літопис УПА", 2011. С. 222.

Ніл Хасевич продовжував творити. Поступово перейшов від олійного живопису до графіки й дедалі частіше займався гравюрами. А точніше – дереворитами.

Роботи Хасевича високо оцінили критики на міжнародних виставках у Чикаго й Лос-Анджелесі 1936 року. За рік він здобув третє місце на міжнародній виставці гравюр по дереву у Варшаві. 

Ніла Хасевича почали друкувати. Року 1939 у Варшаві вийшов художній альбом “Книжкові знаки Ніла Хасевича”. У Філадельфії побачив світ художній альбом “Екслібрис Ніла Хасевича”. 

Водночас художник співпрацював з українськими часописами “Шлях” та “Волинське слово”.

01_nil.jpg
Ніл Хасевич. Екслібрис Петра Холодного молодшого, 1935 рік, дереворит Фото: volart.com.ua
02_nil.jpg
Ніл Хасевич. Екслібрис Джіно Сабатіні, 1939 рік, дереворит Фото: istpravda.com.ua
03_nil.jpg
Ніл Хасевич. Із книг Прокоповича, 1939 рік, дереворит Фото: volart.com.ua

Прихід “совітів”

У вересні 1939 року на Волинь прийшли “перші совіти”. На той час Ніл Хасевич працював учителем у рідному селі й підробляв бухгалтером у споживчій кооперативі.

Іще на початку Другої світової війни Нілові пропонували емігрувати за океан, до Америки, де він уже мав славу художника. Він відмовився. 

Року 1941 Ніл Хасевич розпочав плідну співпрацю із львівською Спілкою праці українських образотворчих мистецтв та з Уласом Самчуком у рівненському часописі “Волинь”. Майстер-графік не лише ілюстрував газету, але й періодично публікував там статті на художню тематику, у яких закликав місцевих митців долучатися до сприяння українським націоналістам.

“Ніхто не заперечив великих можливостей графіки як художнього і пропагандивного чинника. В момент відродження нашої державності, в момент налагодження культурного життя на звільнених землях митці мають зголоситися до праці над портретами діячів, над плакатами і пропагандивними листівками”, – зазначав він у статті “Про графіку” у “Волині” від 1 вересня 1941 року.

Спіть хлопці спіть.jpg
Ніл Хасевич "Спіть, хлопці, спіть". Початок 1940-х років, темпера Фото: Іщук О., Марчук І., Даревич Д. Вид-во "Літопис УПА", 2011. С. 224.

У 1942–1943 роках взяв участь у виставці українських художників, на якій, зокрема, експонували його картину “Спіть, хлопці, спіть”, створену за мотивами відомої пісні українських повстанців. Ідея твору виникла під враженнями від розстрілів українських патріотів, що вчиняли енкаведисти у в’язницях Галичини.

Переконавшись, що німцям, як і більшовикам, незалежна Україна не потрібна, художник вступив до Української Повстанської Армії. Послуговувався декількома псевдо: “Бей-Зот”, “Старий”, “333”, “Левко”, “Джміль”, “Рибалка”.

– Як тільки 1943 року УПА розгорнула бойові дії проти німецьких окупантів, Ніл Хасевич став у її ряди як воїн-художник, – згадував керівник ОУН на Північно-Західних українських землях полковник УПА Василь Галаса (“Орлан”). – Попри інвалідність, він не подався на еміграцію, хоч йому пропонували, а твердо вирішив залишитись на рідній землі і віддати свій талант визвольній боротьбі свого народу. Митцям його рівня, мабуть, важко уявити, як можна було творити такі шедеври художньої графіки в умовах підпілля, та ще й у підземеллі, при світлі нафтової лампи. А “Бей-Зот” зумів пристосуватися до обставин і плідно працювати. Темами його робіт були боротьба УПА, голод в Україні 1932–1933 років та інші.

Геній темряви криївок

У підпіллі Ніл Хасевич став важливою фігурою – очолив технічну ланку крайового проводу, був членом крайової референтури пропаганди ОУН на Північно-Західних українських землях. 

Випускав брошури, листівки, плакати, а також створив плакатно-агітаційні композиції: “За самостійну соборну державу!”, “Воля народам, воля людині!”, “Слава Україні! Героям слава!”. Співпрацював із редакцією журналу “До зброї”.

12_nil.jpg
Ніл Хасевич "Воля народам, воля людині". 23 травня 1948 року, дереворит. Фото: istpravda.com.ua
11_nil.jpg
Ніл Хасевич "За Українську Самостійну Соборну Державу". 1948 рік, техніка невідома Фото: istpravda.com.ua

– Я не можу стріляти з автомата. Зате в моїх руках інша зброя – різець і липова дощечка. Я воюю з ворогом силою мистецтва, – зізнавався Ніл Хасевич.

Повстанський провід замовив Хасевичу ескізи бофонів – купонів, які замінювали воякам УПА гроші (від слів “бойовий фонд”). У 1944–1945 роках створив “волинську” серію бофонів номіналами 10, 25, 50, 100, 300, 500 та 1000 карбованців. Ці “гроші” перебували в обігу у середовищі УПА аж до 1950-х років.

21_nil.jpg
Бофон на 1000 карбованців. 1945 рік, дереворит Фото: Галузевий державний архів СБ України
22_nil.jpg
Бофон на 300 карбованців. 1944 рік, дереворит Фото: Галузевий державний архів СБ України

У червні 1948 року Українська Головна Визвольна Рада запровадила відзнаки підпільникам. Саме “Зот” створив ескізи "“Хреста заслуги” і “Хреста бойової заслуги” та медалі “За боротьбу в особливо важких умовах”. Згодом самого Хасевича відзначили срібним “Хрестом заслуги” та медаллю. Його обрали до УГВР як представника від української інтелігенції.

Улюбленим напрямом діяльности художника стали карикатури, скетчі для сатиричних часописів “Український перець” і “Хрін”. Він охоче виконував малюнки, які висміювали радянський режим. Гумористичні плакати та журнали були надзвичайно популярними поміж упівців. 

26_nil.jpg
Ніл Хасевич "Передова колгоспна техніка". 1949 рік, ґравюра на целюльоїді Фото: volart.com.ua
25_nil.jpg
Ніл Хасевич "...а їсти нічого". 3 листопада 1949 року, дереворит Фото: volart.com.ua

За 1949 рік повстанці виготовили у підпіллі майже 100 тисяч примірників друкованої агітаційної продукції. Кожну десяту супроводжували ілюстрації Ніла Хасевича. 

Дружина Василя Галаси, Марія Савчин (“Марічка”) у спогадах зазначала, що Хасевич був надзвичайно цінним для повстанців. Його графіка стала ефективною зброєю в руках визвольного підпілля. Крім того, він ділився майстерністю з іншими – учні розходилися по різних округах та ілюстрували підпільні видання, виготовляли кліше для друкарень тощо.

Побратими намагалася оберігати Хасевича і від більшовиків, і від нацистів, зважаючи на його надзвичайно важливе значення для УПА. Він мусив періодично змінювати криївки. 

Війна забрала в художника найдорожчих людей: загинули брат Анатолій та батько Антон. Ще один брат Федір помер після війни – у радянському концтаборі Білобородово під Томськом. Року 1947 загинула й кохана Хасевича, Марта (“Женя”), яка була зв’язковою з підпіллям Луцька.

04_nil.jpg
Ніл Хасевич. Портрет підпільника "Олеся", 24 серпня 1944 року, кольоровий олівець Фото: volart.com.ua
08_nil.jpg
Ніл Хасевич. Портрет "Жені", 25 квітня 1945 року, рисунок, олівець на папері Фото: volart.com.ua

Коли похідні групи УПА почали відходити на захід, “Бей-Зот” знову відмовився покидати Батьківщину. 

– У своєму житті я втратив уже все, але як довго залишиться бодай одна краплина моєї крови, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися зброєю, але б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються, – писав Ніл Хасевич у листі, переданому на Захід разом із його графікою влітку 1950 року.

Гравюри з українського підпілля потрапили до іноземних дипломатів і делегатів Генеральної асамблеї ООН. У 1952 році їх надрукували у США в збірнику “Графіка в бункерах УПА”.

Вбивство. Справа Стекляра

Радянська влада оголосила облаву на художника. 1951-го в Рівненському обласному управлінні МДБ створили оперативну групу з виявлення й ліквідації художника. Очолив її капітан держбезпеки Борис Стекляр. До групи також увійшли капітани Михайло Маркелов та Михайло Кудрицький. 

Чекісти декілька разів виходили на слід “Зота”. Врешті в одному з бункерів їм вдалося знайти зашифровану адресу місця перебування художника. Вони з’ясували: Ніл Хасевич переховується на Білівських Хуторах біля села Сухівці – за 12 кілометрів від містечка Клевань.

стеляр.jpg
Борис Стекляр – працівник МДБ, який очолював облаву на Ніла Хасевича Фото: uinp.gov.ua

Холодного ранку 4 березня 1952 року криївку оточили енкаведисти. Ніл Хасевич під час облави загинув.

Доки існував Радянський Союз, убивці не намагалися приховувати своїх прізвищ. Спецоперація під проводом Бориса Стекляра згадана у пропагандистській книзі Теодора Гладкова “Зі щитом та мечем”, яка 1988 року вийшла в тоді ще радянському львівському видавництві “Каменяр”.

Автор описував: “«Виходьте! Інакше закидаємо гранатами!», – крикнув Стекляр. Відповіддю було мовчання. Отже, переговори не відбулися. Чекіст витягнув із сумки гранату РГД і шепнув командиру відділення… Сержант точно, на півметра, не вище, підняв важку затичку… Цього вистачило, щоб метнути в лаз гранату. Глухо прогримів під ногами вибух… Почекавши трохи, капітан дав сигнал солдатам підняти затичку і знову вигукнув: «Хто живий – виходьте! Інакше пустимо гранати в хід!». Ніхто не вийшов… Живих у бункері не виявилося. При світлі акумуляторного ліхтаря Стекляр побачив три трупи. В одного відсутня нога — це був «Зот». У руці… стискав автомат”.

Згідно з іншими даними, Ніл Хасевич застрелився з особистої зброї разом із двома своїми охоронцями – В’ячеславом Антонюком (“Матвієм”) та Антоном Мельничуком (“Гнатом”). Перед тим спалив усі важливі документи.

Убивши повстанців, емдебісти привезли їх до Клевані. Їхні тіла декілька днів лежали просто неба під дубом. Відтак їх забрали. Місце поховання художника та його побратимів досі не встановлено.

Декілька років тому, ще коли жив Стекляр, представникам націоналістичних організацій вдалося отримати матеріали з особової справи співробітника МДБ із державного архіву – заслуга законів про декомунізацію. Підтвердилося, що Борис Стекляр брав участь в убивстві Ніла Хасевича. 

2016 року Борис Стекляр намагався обмежити доступ громадськости до своєї особової справи – та марно.

У квітні 2017 року Генеральна прокуратура України почала розслідування за фактом смерти Ніла Хасевича. Борис Стекляр своєї вини не визнавав. Стверджував, що Хасевич ігнорував пропозицію здатися й убив двох своїх соратників, поки застрелився сам. 

Радянський офіцер не дочекався вироку – помер у січні 2018 року перед своїм 95-річчям.

Схожі матеріали

1.Кавер_головна_1200х600_.jpg

“Честь Божій дитині!”: якими були колядки УПА

hitar2.jpg

(Не)вирване коріння. Репортаж із "партизанської столиці" — Хітара

karaimy800.jpg

Ребека-Ольга-Лонгина. Історія життя однієї черниці

600.jpg

Гуцулка з Криворівні, яка стала легендою

600.jpg

Полювання на президента

Radekhiv_Yuliia_Shul_009..max-1920x1080.jpg

Союзниці України: історія найбільшої жіночої організації ХХ століття

Дячун

Помер ветеран УПА, активіст Майдану Теодор Дячун

20210601181512-7525.jpg

Netflix переклав “бандерівець” як “український нацистський колаборант”. Компанію змусили виправити титр

сео 600х400.jpg

“Нас визволили, і нема на то ради”. Як відбувалась окупація Галичини "першими совітами"