Архітектурне свято та фінансова безпека. Як постало страхове товариство "Дністер" у Львові

«"Русь" збанкрутувала»

Наприкінці ХІХ століття Галицький сейм ухвалив закон про примусове страхування приватних будинків від вогню. Але консервативні галичани, надто селяни-українці, дуже неохоче оберігали таким чином свою нерухомість. Року 1891 доктор Дам’ян Савчак зазначав: із менших посілостей застраховано лише 5 %, більших — до 12 %. Тож запропонував створити українське страхове товариство, прибуток з якого мав би працювати на добробут спільноти: "Коли би навіть припустити, якби "Дністра" не було, тоді всі його члени забезпечували своє майно в чужих асекураційних товариствах. В такім разі заслугою було хоч би се, що завдяки "Дністрові" лишилося в українських руках кільканайцять міліонів корон українського гроша. Инакше би попав до чужих і пропав для нашого народу".

Перша спроба отримати концесію затягнулася на вісім років через протистояння ініціативі москвофільських і польських чиновників. Врешті нічого з того не вийшло. Другу підтримав намісник Галичини Казимир Бадені — бо був впевнений, що засновники зберуть установчий капітал: 50 тисяч золотих ринських. Або ж не подужають довго працювати. Такий ризик справді був, тож від варіанта назви "Русь" відмовилися — щоб не лунало зловтішне: «"Русь" збанкрутувала». Але чиновник помилився — оперативно знайшлось 350 вкладників, серед яких був і майбутній митрополит Андрей Шептицький.

<p>Медальйон на фасад будинку</p>

15 червня 1892 року Товариство взаїмних обезпечень "Дністер" розпочало роботу. Кожен клієнт отримував металевий прямокутний медальйон із гербом галицьких русинів — левом, що пнеться на скелю — і підписом “Дністер”. Його треба було почепити на застрахованому будинку.

Найбільше до створення товариства доклались доктор Стефан Федак, Василь Нагірний і доктор Дам’ян Савчак. Усі — освічені та дієві фахівці, для яких допомога співвітчизникам і їхнє економічне піднесення було пріоритетом. Підсумки, зроблені до 25-го ювілею, також демонструють усвідомлений внесок у поширення української мови серед публічних інституцій: "Головним тереном роботи є Східна Галичина. Більше 96 % членів належить до української народности. Управа і персонал — чисто українські. Ділова мова — українська. За цілий час існування надіслало Товариство близько 4 мільйонів українських полісів і понад 2 мільйони грамот, листів і карток в українській мові, в тім числі кілька десятків тисяч українських подань до судів, урядів і влади. Тим способом Товариство в дуже значній мірі причинилося до поширення наших мови й письма, тим більше, що "Дністер" цілий час вів консеквентну боротьбу в обороні прав української в усіх областях публічного життя з державними й автономними властями й урядами всіх категорій".

Патріотична будова

Історик Ігор Мельник з’ясував, що установа в різний час мала головний офіс за кількома адресами. Спочатку на вулиці Валовій, 11, тепер тієї кам’яниці немає, на її місці — неоготична споруда зі скульптурами лицарів. Потім — у приміщенні товариства "Просвіта" на площі Ринок, 10. Далі "Дністер" викупив три будівлі на розі вулиць Підвальної та Руської — одна з них належала тій же "Просвіті", дві інші — Ребеці та Самуелю Зельцерам. Їх розібрали, щоб спорудити нову кам’яницю під власні потреби.

Будова  розпочалася 1905 року, який згадано на фасаді згідно з системою кириличного числення як !РБ ~АЦЕ". "РБ" розшифровують як Року Божого. ~А, Ц і Е — це числа 1000, 900 і 5, які сумують. Шукаючи виконавців робіт, перевагу надавали українцям. Справу делегували фірмі Івана Левинського, а той уже ухвалював рішення щодо відповідальних за кожен окремий етап.

Проєкт і вирішення фасаду виконав Тадей Обмінський. Майолікове облицювання з народними орнаментами — Олександр Лушпинський. Інженерні справи й координацію будови залагоджував Филимон Левицький. Художнє ковальство — майстерня Михайла Стефанівського. Цікава деталь: пам’ятник для першого директора "Дністра" Ярослава Кулачковського на Личаківському цвинтарі, оздоблений свічниками в гуцульському стилі, також авторства Стефанівського. За малярські роботи відповідав Теодор Ґелета. Історик архітектури та мистецтва Юрій Бірюльов вважає, що саме він був автором плафона на додатковому сходовому марші. Натомість фрагмент орнаментальних розписів у гуцульському стилі, який розкрили реставратори, більш ускладнений, правдоподібно, розробляв Олександр Лушпинський. Печі, підлогову плитку та столярку забезпечувала фабрика Левинського. Більшість інсталяційних фірм була зі Львова. Дотепер на водостічних трубах крізь шари фарби проступають клейма W. Podhorodecki Lwów. Лише систему центрального обігріву доручили облаштувати віденцям.

Для провінціалів і чужинців

"Коли приїжджають наші громадяни вперше з глухої провінції до Львова, то вважають за свій обов’язок оглянути, крім будинку "Просвіти", ще й будинок "Дністра", які знають з фотоґрафій. Але й тоді, коли приїжджають якісь видатні чужинці, щоби познайомитися з нашим життям, то їм теж його показуємо як репрезентативну нашу будову", — оповідав 1934-го репортер газети "Діло". 

Великий наріжник, у якому сьогодні розташована 1-ша Міська поліклініка Львова, утворений двома триповерховими кам’яницями. Вони вписані настільки майстерно, що створюють ілюзію цілісного дому. Частину, що виходить фасадом на вулицю Підвальну, планували як чиншову — сім п’ятикімнатних помешкань винаймали українські діячі та установи. Серед них: історик, правник і прем’єр-міністр ЗУНР доктор Кость Левицький, канцелярія УНДО, "Союз українок". 

Натомість у кам’яниці на вулиці Руській містилось бюро двох інституцій зі штатом на 100 службовців — страхового товариства "Дністер" та однойменного банку. Тут розпланували 25 великих кімнат, величезний операційний зал та не менш просторий для засідань. У дверях до приміщень частково збереглися травлені вітражі з гуцульськими мотивами й підписами: "Каса", "Начальникъ", "Ліквідатура". Остання назва, правдоподібно, відповідала сучасній "Бухгалтерії".

Сьогодні найпромовистішими свідченнями роботи тут фінансової установи є облаштування кімнат третього поверху. Зміцнені куті міжкімнатні двері із засувами, гвинтові сходи, внутрішні шафки з жалюзями на ключ, дверцята в отворі, щоб передавати негабаритні речі в суміжних приміщеннях, сітчасті підлоги. Все виконано з металу — для надійности зберігання та пожежної безпеки. Цінні папери, кошти й поліси тепер замінили книжками бібліотеки, що підпорядковується медичному фаховому коледжу післядипломної освіти.

У партері будівлі розташовано спортивний зал. Колись ним опікувалося товариство "Сокіл–Батько", творцями якого були вже згаданий Василь Нагірний і Володимир Лаврівський. Тепер тут вчаться фехтувати відвідувачі Дитячо-юнацької спортивної школи ім. Олексія Дем’янюка.

"Герби, цукорки, чеколяди"

Цілісного оновлення будівля "Дністра" ніколи не знала, усі роботи проводили різні виконавці та з перервами. У 2016 році за кошти німецького фонду GIZ відреставрували роботи Михайла Стефанівського — дві брами, решітки чотирьох балконів, вікна цокольного поверху та даху. У листопаді 2018 року фахівці фірми "Оберіг Груп" розкрили розписи на другому поверсі. Проєктно-кошторисну документацію подавали для участи в конкурсі "Велика реставрація", але проєкт не пройшов добору.

Майже два роки реставрували головні фасади, реконструювали карнизи, ліпні декори, обрамлення вікон і відновлювали покрівлі. Роботи виконувало підприємство "Володар–Маркет". Оновлення будівлі викликало захоплення у львів’ян і дискусії серед фахівців. Зокрема дослідник геральдики Тарас Завадовський зауважив, що первісно колорування гербів над порталом з боку вулиці Руської не було — лише штрихування. Натомість замовники стверджують, що поліхромія обґрунтована натурними дослідженнями. Критерієм якости буде також і довговічність оновлень.

Доки тривали роботи на головному фасаді, у залі "Сокола–Батька" працювала «Креативна фабрика "Вікторія"». Там реставрували і фрагмент внутрішніх фасадів, де провели зондування для пошуку розписів, відчистили й доповнили ковальство, укріпили дерев’яні сходи та виготовили копії дерев’яних вікон зі збереженим оригінальним членуванням.

На фасаді з боку вулиці Руської реставратори Андрій Почеква і Руслана Герман розкрили напис із назвою крамниці та головних товарів OWOCARNIA CUKRY CZEKOLADY з дублюванням українською "ЦУКОРКИ ЧЕКОЛЯДИ". Власником був Штірер, про що дізнаємося з оголошень про пошук продавчинь. У "Ділі" за жовтень 1930 року є згадка, що він постраждав під час заворушень, які влаштували польські студенти: "Шиби та шильди вибито й двом жидівським фірмам, у крамниці Штірера і ресторані Фукса — очевидно тільки тому, що вони, рахуючись з українською клієнтелею, мали українські вивіски". Вандалізм був "спричинений фальшивою поголоскою, начебто українці підпалили трибуни на Персенківці, хоч в дійсності це була пожежа кітла з дьогтем, який робітники підпалили випадково".

Незрозумілим залишається рішення зафарбувати шильду Pokoje śniadaniowe ліворуч над входом до Управління туризму ЛМР. Дослідниці Іванна Гонак і Ксенія Бородін розповідали, що спеціалізацією таких місць були пізні сніданки, до них подавали розмаїті напої, працювали від 7 ранку до опівночі. Тут укладали торговельні угоди й залагоджували підприємницькі справи. Такі заклади часто називали "генделиками" від handel — німецькою "торгівля".

Хотілося б, щоб незабаром ми стали свідками ще одного цілісного етапу реставрації — інтер’єрів із розписами, столярки, ліпнини, травлених вітражів, сховища з оригінальними стелажами та внутрішніх фасадів.