Домовина України, широка, глибока

Суботів — родинне обійстя Хмельницьких. Саме конфлікт між чигиринським підстаростою Даніелем Чаплинським і Богданом Хмельницьким довкола права власності на цей хутір переріс у національно-визвольну війну проти Речі Посполитої, на хвилі якої останній і став гетьманом. Хоч основною резиденцією очільника Гетьманщини став Чигирин, не забував він і про рідний Суботів. Тут спорудили палац-фортецю на високих валах, які згодом стали подвійними. А ще 1653 чи 1656 року вибудували церкву святого Іллі, що одразу задумувалася як родинна усипальниця.

Історик Іван Крип’якевич стверджував, що для будівництва церкви використали камінь зі зруйнованої раніше татарської мечеті. Стіни храму завтовшки до 2 метрів, на другому ярусі розташовано чотири бійниці, ще дві — у наріжних пілястрах. Очевидно, окрім культової він мав виконувати ще й захисну функцію.

Імовірно, 1653 року в гробниці храму поховали сина гетьмана Тимоша, що загинув під час облоги фортеці в Сучаві. 1657 тут же спочив сам Богдан. Вже 1664-го польські жовніри на чолі з коронним гетьманом Стефаном Чарнецьким розкопали могилу та викрали тіло, хоч саму церкву не руйнували. Принаймні, про це йдеться у літописі Григорія Граб’янки. В жодному іншому документі того часу такої інформації немає. Дослідники припускають, що козаки могли самі відкопати труну й сховати її в безпечному місці. Ще одна версія — могилу розграбували пізніше московитські вояки.

Впродовж наступних півтора століття Іллінська церква перебувала в занепаді, навіть не мала огорожі. 1820 року вона взагалі перетворилася на цвинтарну капличку. 1845-го сюди прибули працівники Київської археографічної комісії. Серед них був і молодий художник Тарас Шевченко. Він виконав акварелі "Богданові руїни в Суботові", "Богданова церква в Суботові" та "Кам’яні хрести в Суботові". А ще написав знамениті рядки:

Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.

1869 року храм таки набув статусу парафіяльного центру. Поруч із ним постала дзвіниця, з’єднана з церквою галереєю. Радянська влада не шанувала культову споруду. Спочатку тут облаштували клуб, потім — склад. Та згодом режим почав розкручувати образ Богдана Хмельницького — авжеж, у вигідному для себе річищі. 1954-го — до 300-річчя Переяславської ради — тут облаштували музей. На ймовірному місці поховання гетьмана встановили символічний гранітний надгробок авторства архітектора Ісроеля Шмульсона.

У 1970–1978 роках споруду реставрували під керівництвом Сергія Кілессо. Церкву повернули до первісних форм. Тоді ж провели археологічні дослідження. Науковці зафіксували, що фундаментна плита південної колони, яка підтримує хори, зсунута на 20 сантиметрів на північ і на 9 сантиметрів на схід. Отже, між колонами існувала порожнеча. Також вони підтвердили, що ані труни, ані тіла похованого тут очільника Гетьманщини немає, а сам ґрунт неодноразово перекопувався. Це свідчило про багаторазові спроби віднайти могилу Хмельницького — або принаймні сховані тут коштовності.

Богослужіння в Іллінській церкві знову почали проводити 1990 року. Незабаром відновили іконостас на основі фото 1888 року — відповідно до проєкту Сергія Колессо у виконанні різьбяра Івана Фізера. 2019-го під час георадарних вимірювань дослідники виявили ознаки вхідного колодязя до склепу розмірами 3x1,3 метри й заввишки майже 1,6 метра, викладеного зсередини цеглою. Припускають, це і могла бути усипальниця Богдана Хмельницького.