Книга як свідок обвинувачення. Галина Пагутяк

14:24, 19 жовтня 2023

книга

Навряд чи ця книга опиниться на прилавках книгарень, хоч наклад у неї тисяча примірників. А це чимало для українського видання. Кошти від продажу автор перераховує ЗСУ. Книга Дмитра Антонюка "Замки і резиденції в Україні, пов’язані із польськими родами" виглядає ефектно: золоте тиснення, чудовий папір, якісний друк, кольорові ілюстрації. Але я б не радила її у подарунок. Це дуже смутний подарунок, особливо шанувальникам української архітектурної спадщини. Та й гламурним туристам, що люблять селфитися на тлі старовинних палаців і веж, також буде від неї не по собі. Ця книга — ляпас українській державі, яка не спромоглася порятувати унікальні будівлі, навіть задля такої прибуткової галузі як туризм.

galyna-pagutiak.jpg

Галина Пагутяк

письменниця, лавреатка Шевченківської премії з літератури

Час такий, що немає у нас клану Медічіолігархічна родина, представники якої з XV по XVIII століття неодноразово ставали правителями Флоренції. , а є клан Януковича, що побудував собі маєток на місці національної святині — Межигірського монастиря. Медічі, попри їх недобру репутацію, були меценатами Відродження і завдяки їхнім інвестиціям Італія досі має вельми непогане наповнення бюджету, а її народ не збиває ліпнину і не палить культурні пам’ятки, щоб поставити на їх місці торгові центри чи багатоповерхівки.

ЮНЕСКО таке ж саме яловепустий, як і ООН, що може виявляти тільки "глибоке занепокоєння". Зрештою на чиїй землі стоїть пам’ятка, той і повинен її оберігати, не чекаючи роками дозволу від Міністерства культури. Як чекає оборонний костел кінця XVI століття в колишньому містечку Сенява біля Львоватепер село Соколівка чи міський арсенал у Добромилі, чи 400-літня церковця у селі Великому поблизу Добромиля. Дві останні пам’ятки врятовані почасти місцевою владою, а почасти приватними підприємцями. До костелу ми їздили кілька років поспіль розчищати територію; римо-католицький єпископ власним коштом укріпив вежу й накрив її дахом, але на тому все скінчилося. Як із замком у Поморянах. Не через війну, війна лише зайвий привід не займатися порятунком пам’яток архітектури. Під час війни легше все донищувати, хоча куди вже.

11764998023643818171898223393006138812706628o_5f34ef1229a71

Руїни оборонного комплексу костелу Св. Трійці у Соколівці

Фото: 032.ua

Книга "Замки і палаци" — не мартиролог, боронь Боже, це просто опис стану архітектурних пам’яток, об’єктивна фіксація руйнувань, без зайвих коментарів. Автор просто їздив, фотографував, вивчав історію як самих будівель, так і їхнього занепаду.

Це вже третя книга в моїй бібліотеці після монографій Драгана про дерев’яну сакральну архітектуру Галичини і дерев’яну монументальну архітектуру Лівобережної України Стефана Таранушенка. Автори мали різну кваліфікацію і різні задуми, проте сходяться в одному — жодна влада в Україні не дбала про захист давніх споруд, більшість яких залишилися хіба що на світлинах та малюнках. Це в кращому випадку. Те, що не знищили більшовики, донищили в незалежній Україні. Від дерева взагалі не лишається й сліду. Щодо мурованих пам’яток, то тут ще є каміння, цегла — мальовничі руїни, що видалися б штучними серед романтичних садів ХVIII століття, якби не потопали у хащах та смітті чи не світили вирваними вікнами серед модерних новоутворень, що наче ракова пухлина пожирають зриму історію нашого краю. Зрештою, війни теж нищили, обидві світові, а тепер навіть у Львові ракети дісталися історичного району. І ще невідомо, чи відновлять той круглий дім на Сахарова, чи побудують чергову потвору, яка домінуватиме над середмістям.

Журавно.Палац_Чарторийських (1)

Палац Чарторийських у Журавно

Фото: wikipedia.org

Після книги Антонюка відчуваєш безсилля: це явище повсюдне — руйнування, спотворення. Чи то єпископський палац в Оброшині, чи маєток Дідушицьких у Неслухові, чи палац у Журавно. Радше живі, ніж мертві, але приречені. Будівлі — не люди, їх можна відновити, принаймні законсервувати. Я вже давно не була в Дунаєві, не знаю, чи розібрано завали у вежі костелу кінця ХV століття, і хори, де лежать уламки потрощеного органа. В якому стані тепер вілла в Нижанковичах? А костел у Сеняві радше мертвий ніж живий, бо "живих" у селі, як мені сказали, тільки 9 хат. Я часом повертаюся у такі місця і бачу, що все занепадає щораз більше. Старі школи, шпихлірикомора, млини, парки, яким дістається чи не найбільше, сади… Пиши про це, не пиши, а один в полі не воїн.

Приречений Варяж за кількасот метрів від кордону з костелом святого Марка, старими будівлями, які були колись окрасою містечка, а зараз у статусі "і сам не гам, і другому не дам". Усе як у вірші поета ХVІІ століття Андреаса Гріфіуса: "Та гірше голоду, погвалтувань, пожеж і пошестей — це те, що серця не знайдеш, Бо ваш духовний скарб розкрадений навіки".

1280px-Костел_Св.Марка_(мур.),_с.Новоукраїнка,

Костел Святого Марка у Варяжі

Фото: wikipedia.org

Ось вам і відповідь, що на часі, а що не на часі. Аби хоч дахом накрити, вікна забити, чагарі вирубати, і зберегти для… Для кого, власне, коли діти виростають у повній ізоляції від локальної історії, і певно не знають навіть дівочого прізвища власних матерів? Який хосенкористь з уроків християнської етики, коли скасовано уроки краєзнавства? Плодити фарисеїв, що будуть палити золоті храми задля позолочених бань?

Схожі матеріали

Маріуполь драмтеатр

"До побачення у Вільній Україні!". Галина Пагутяк

8.jpg

Чернігів у вогні. Архітектура, яку ми втрачаємо

IMG_0341

Бог не помер. Галина Пагутяк

салюк 600

"Найстрашніше для майбутнього — байдужість сьогодні", — Андрій Салюк

чуєва 600х400

"Під час війни ми закриваємо максимум інформації задля безпеки фондів", — Катерина Чуєва

Путін в ролі Невського_960х560_1

Путін в ролі Нєвского. Нові російські історичні темники

mariupol

Коли перестануть стріляти. Галина Пагутяк

Дрогобич

Галицькі контрасти. Галина Пагутяк

Русь.jpg

Чому саме Україна – справжня спадкоємиця Руси