Книга як свідок обвинувачення. Галина Пагутяк

14:24, 19 жовтня 2023

книга

Навряд чи ця книга опиниться на прилавках книгарень, хоч наклад у неї тисяча примірників. А це чимало для українського видання. Кошти від продажу автор перераховує ЗСУ. Книга Дмитра Антонюка "Замки і резиденції в Україні, пов’язані із польськими родами" виглядає ефектно: золоте тиснення, чудовий папір, якісний друк, кольорові ілюстрації. Але я б не радила її у подарунок. Це дуже смутний подарунок, особливо шанувальникам української архітектурної спадщини. Та й гламурним туристам, що люблять селфитися на тлі старовинних палаців і веж, також буде від неї не по собі. Ця книга — ляпас українській державі, яка не спромоглася порятувати унікальні будівлі, навіть задля такої прибуткової галузі як туризм.

galyna-pagutiak.jpg

Галина Пагутяк

письменниця, лавреатка Шевченківської премії з літератури

Час такий, що немає у нас клану Медічіолігархічна родина, представники якої з XV по XVIII століття неодноразово ставали правителями Флоренції. , а є клан Януковича, що побудував собі маєток на місці національної святині — Межигірського монастиря. Медічі, попри їх недобру репутацію, були меценатами Відродження і завдяки їхнім інвестиціям Італія досі має вельми непогане наповнення бюджету, а її народ не збиває ліпнину і не палить культурні пам’ятки, щоб поставити на їх місці торгові центри чи багатоповерхівки.

ЮНЕСКО таке ж саме яловепустий, як і ООН, що може виявляти тільки "глибоке занепокоєння". Зрештою на чиїй землі стоїть пам’ятка, той і повинен її оберігати, не чекаючи роками дозволу від Міністерства культури. Як чекає оборонний костел кінця XVI століття в колишньому містечку Сенява біля Львоватепер село Соколівка чи міський арсенал у Добромилі, чи 400-літня церковця у селі Великому поблизу Добромиля. Дві останні пам’ятки врятовані почасти місцевою владою, а почасти приватними підприємцями. До костелу ми їздили кілька років поспіль розчищати територію; римо-католицький єпископ власним коштом укріпив вежу й накрив її дахом, але на тому все скінчилося. Як із замком у Поморянах. Не через війну, війна лише зайвий привід не займатися порятунком пам’яток архітектури. Під час війни легше все донищувати, хоча куди вже.

11764998023643818171898223393006138812706628o_5f34ef1229a71

Руїни оборонного комплексу костелу Св. Трійці у Соколівці

Фото: 032.ua

Книга "Замки і палаци" — не мартиролог, боронь Боже, це просто опис стану архітектурних пам’яток, об’єктивна фіксація руйнувань, без зайвих коментарів. Автор просто їздив, фотографував, вивчав історію як самих будівель, так і їхнього занепаду.

Це вже третя книга в моїй бібліотеці після монографій Драгана про дерев’яну сакральну архітектуру Галичини і дерев’яну монументальну архітектуру Лівобережної України Стефана Таранушенка. Автори мали різну кваліфікацію і різні задуми, проте сходяться в одному — жодна влада в Україні не дбала про захист давніх споруд, більшість яких залишилися хіба що на світлинах та малюнках. Це в кращому випадку. Те, що не знищили більшовики, донищили в незалежній Україні. Від дерева взагалі не лишається й сліду. Щодо мурованих пам’яток, то тут ще є каміння, цегла — мальовничі руїни, що видалися б штучними серед романтичних садів ХVIII століття, якби не потопали у хащах та смітті чи не світили вирваними вікнами серед модерних новоутворень, що наче ракова пухлина пожирають зриму історію нашого краю. Зрештою, війни теж нищили, обидві світові, а тепер навіть у Львові ракети дісталися історичного району. І ще невідомо, чи відновлять той круглий дім на Сахарова, чи побудують чергову потвору, яка домінуватиме над середмістям.

Журавно.Палац_Чарторийських (1)

Палац Чарторийських у Журавно

Фото: wikipedia.org

Після книги Антонюка відчуваєш безсилля: це явище повсюдне — руйнування, спотворення. Чи то єпископський палац в Оброшині, чи маєток Дідушицьких у Неслухові, чи палац у Журавно. Радше живі, ніж мертві, але приречені. Будівлі — не люди, їх можна відновити, принаймні законсервувати. Я вже давно не була в Дунаєві, не знаю, чи розібрано завали у вежі костелу кінця ХV століття, і хори, де лежать уламки потрощеного органа. В якому стані тепер вілла в Нижанковичах? А костел у Сеняві радше мертвий ніж живий, бо "живих" у селі, як мені сказали, тільки 9 хат. Я часом повертаюся у такі місця і бачу, що все занепадає щораз більше. Старі школи, шпихлірикомора, млини, парки, яким дістається чи не найбільше, сади… Пиши про це, не пиши, а один в полі не воїн.

Приречений Варяж за кількасот метрів від кордону з костелом святого Марка, старими будівлями, які були колись окрасою містечка, а зараз у статусі "і сам не гам, і другому не дам". Усе як у вірші поета ХVІІ століття Андреаса Гріфіуса: "Та гірше голоду, погвалтувань, пожеж і пошестей — це те, що серця не знайдеш, Бо ваш духовний скарб розкрадений навіки".

1280px-Костел_Св.Марка_(мур.),_с.Новоукраїнка,

Костел Святого Марка у Варяжі

Фото: wikipedia.org

Ось вам і відповідь, що на часі, а що не на часі. Аби хоч дахом накрити, вікна забити, чагарі вирубати, і зберегти для… Для кого, власне, коли діти виростають у повній ізоляції від локальної історії, і певно не знають навіть дівочого прізвища власних матерів? Який хосенкористь з уроків християнської етики, коли скасовано уроки краєзнавства? Плодити фарисеїв, що будуть палити золоті храми задля позолочених бань?

Схожі матеріали

Маріуполь драмтеатр

"До побачення у Вільній Україні!". Галина Пагутяк

8.jpg

Чернігів у вогні. Архітектура, яку ми втрачаємо

чуєва 600х400

"Під час війни ми закриваємо максимум інформації задля безпеки фондів", — Катерина Чуєва

Путін в ролі Невського_960х560_1

Путін в ролі Нєвского. Нові російські історичні темники

mariupol

Коли перестануть стріляти. Галина Пагутяк

Дрогобич

Галицькі контрасти. Галина Пагутяк

Борислав 1200

Гіркі землі Галичини. Галина Пагутяк

Віктор Гуменний 800x500

Стародавній Рим та Україна: давній зв’язок з Європою і важлива спадщина | Віктор Гуменний

Русь.jpg

Чому саме Україна – справжня спадкоємиця Руси