Бог не помер. Галина Пагутяк

12:27, 27 червня 2024

IMG_0341

"Бог не помер" — такий напис українською і польською мовою я побачила у вівтарній частині костелу св. Лаврентія1703 рік в селі Тайкури на Рівненщині. Костел був без даху та вікон і з поламаними дверима. Напис зробили польські волонтери, які подбали про те, щоб цю пам’ятку архітектури принаймні не продовжили нищити. Дуже високий мур із дрібного каменю і дві замкнені брами унеможливлювали відвідини костелу. Мені довелося пролізти попід брамою, щоб потрапити туди і побачити цей дивний напис, який збурив мою свідомість. Повернув до реальності війни, яка окрім того, що забирає людські життя, паралізує розвиток країни та порятунок історичних пам’яток. А хтось навіть стає атеїстом, засумнівавшись у Вищій Силі, яка керує Всесвітом. Щось на кшталт морального імперативу Канта.

galyna-pagutiak.jpg

Галина Пагутяк

письменниця, лавреатка Шевченківської премії з літератури

Навряд чи ті волонтери скоро сюди приїдуть, аби рятувати майже нікому не відому сакральну будівлю початку XVIII століття. Для них цей напис — свідчення екзистенційного розпачу від безсилля, бо подібних руїн в Україні дуже багато і українська влада ніколи навіть не пробувала бодай законсервувати їх до кращих часів і вберегти від забудови та місцевих вандалів.

1280px-Костел_святого_Лаврентія_(Тайкури) (1)

Костел святого Лаврентія у с.Тайкури Рівненської області

Фото: wikipedia.org

А що може означати цей напис для українців, які переживають нову Руїну? Щось цілком інше — надію, що вони не наодинці зі своїм горем і втратами, що Бог присутній. Дощі змили напис, він ледь помітний на вцілілому тиньку, і за кілька років може зникнути. І тоді, можливо, якщо вціліє вівтарна стіна, його поновлять, або напишуть — Бог помер. Все може бути. Людство разом з надією втратить віру в Божественний розум, у Творця, тобто у те, що не можна пояснити. Його винесуть за дужки існування. Бо за логікою — якщо щось не пояснити науково, то його не існує. Не повинно існувати. Але залишу вам простір для роздумів над тим, що я описала в попередніх рядках, щоб продовжити розповідь про цю знакову для мене мандрівку.

IMG_0341

Костел святого Лаврентія у с.Тайкури Рівненської області

Фото: надала авторка

Далі вище костелу, справа, у непролазних хащах я знайшла руїни замку, майже потонулі у торішньому листі і хмизі. Туди не провадила жодна стежка. Треба було спуститися у глибокий яр і потім видиратися на протилежний бік, щоб урешті віднайти жалюгідні останки колишньої фортеці. У 1607 році в замку Радзивілів колись переховувався від короля Сигізмунда ІІІ Вази Ян Щасний Гербурт із родиною — дружиною Єлизаветою Заславською із Острозьким і трьома маленькими дітьми. Після того, як став одним з керівників Сандомирського Рокошу. Замок завзято оборонявся, але королівського війська було більше. Гербурта закували в кайдани і повезли до Кракова, щоб судити. З того часу його життя покотилося вниз. Життя йому зберегли, але звели довкола непокірного магната високий мур. Йому заборонили продавати книги історика Яна Длугоша, як і інші, що він писав і видавав, і він сам став руїною, як отой костел, що стоїть зараз. А потім помер у неповні 50 років там, де народився, у селі Боневичі поблизу Добромиля. Таке може трапитися з кожним, хто не згідний з провладною політикою, хто дисидент.

А святий Лаврентій-мученик, що жив у IV столітті від Різдва Христового, був теж дисидентом. Коли імператор Валеріан став вимагати від нього скарби Церкви, той привів до нього вбогих і жебраків. Святого вважають своїм покровителем студенти, архіваріуси і бібліотекарі — люди книги, які в усі часи здобували знання, щоб передати їх наступним поколінням. Без них цивілізація не має сенсу. Україна після війни розчистить руїни, відновить будівлі, це все свіжі рани, які найболючіші. Але чи дбатиме вона так само про руїни духу — оту байдужість до історичної пам’яті, меркантильне ставлення до культури, колоніальну меншовартість, які знекровили і ослабили українців? Чи не зблякнуть з часом написані в час страшної небезпеки на стінах гасла "Слава Україні, Героям слава!", "Україна понад усе"? Як ми ставилися до свого минулого, так поставиться до нас майбутнє. Відновлювати набагато важче, ніж будувати нове. Це знають архітектори і будівельники. А у світі духу все навпаки. Там доцільніше зберегти, оновити, аніж створювати щось нове, не маючи ні принципів, ні доброчесності, лише гіпертрофовані амбіції. Так можна породити лише Геростратів, а не Мікеланджело, Шекспіра чи Моцарта.

За Бога можна не переживати. Він не помре, бо замінити його нема ким. Та й чи варто замінити Того, хто уособлює Віру, Надію і Любов? Без них цей світ просто не виживе.

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію "Локальної історії" на Patreon!

Схожі матеріали

Іван Світличний 1200

Вусатий естет з Уманської. До тридцятих роковин смерти Івана Світличного

Южноукраїнськ

"Повернути ув’язнену націю собі". Данило Судин про деколонізацію України

пагутяк сео

Мальмансталь. Галина Пагутяк

Halyna_Pahytiak.jpg

Київ об’єднав Україну

Путін в ролі Невського_960х560_1

Путін в ролі Нєвского. Нові російські історичні темники

01.jpg

Турецький цвинтар у Лопушні. Золота галицька провінція

165902-uk

Путін воює і програє свою останню війну. Тімоті Снайдер про поразку Росії

Стус

Сновиди веселого цвинтаря. Віталій Ляска

сео хрещення

Влада чи Церква, закон чи благодать? Початки російської автократії та української демократії