Оборона України і папір. Галина Пагутяк

09:56, 10 травня 2024

сео книги

Не забуду, як колись у відділі рідкісної книги бібліотеки Стефаника тримала в руках тоненьку брошуру "Діалог про оборону України" Войцеха Кіцького, видану в друкарні Яна Щасного Гербурта між 1611 і 1613 роками. Мене тоді більше цікавило, хто ховався за віршованим діалогом, бо ім’я Войцеха Кіцького не відоме в історії літератури. Ймовірно, це був сам Ян Щасний Гербурт, високий соціальний статус якого і перебування на той час в ізоляції через участь в "Сандомирському рокоші"конфедерація Речі Посполитої проти короля Сигізмунда ІІІ Вази 1606–1609 років, не дозволяли публікувати політичну літературу під власним ім’ям. Я пригадую той жахливий грубий папір і не надто якісний друк, бо поліграфічні можливості друкаря Яна Шеліги з Кракова були невеликі. Але я захоплююся прозірливістю добромильського магната, який прирівнював книгу до зброї. Бо часи тепер такі ж темні й загрозливі, як і на початку XVII століття. 

galyna-pagutiak.jpg

Галина Пагутяк

письменниця, лавреатка Шевченківської премії з літератури

Jan_Szczęsny_Herburt (1)

Ян Щасний Гербурт. Ян Матейко, 1867 рік

Фото: wikipedia.org

Принижений, ізольований та розорений Ян Щасний Гербурт засновує друкарню в Боневичах біля ДобромиляЛьвівщина, яка ще кілька років тому мала стіни, а зараз майже знищена. За видання історичних праць Яна Длугоша та Станіслава Оріховського його ще більше піддав обструкції Сигизмунд ІІІ Ваза, його оточення і місцева шляхта, яку староста мостиський і вишенський лякав своєю громадянською, як тепер кажуть, позицією, бо ж виступав на захисті українців і в мостиському старостві обдаровував їх посадами. Скажете, як шляхта, що мала руське коріння, могла не підтримувати проукраїнської позиції? Риторичне запитання — так ніби ми не знаємо, що найзатятішими ворогами України завжди були запроданці з українськими прізвищами. Лякала місцеву малоосвічену шляхту не менше й видавнича діяльність Гербурта — вважали його ледь не чорнокнижником. Тим паче, що Гербурт ще з Праги знався з алхіміками та вдавався до послуг астрологів, і не переймався, що про нього подумають фарисеї. Але щодо книговидання, то за винятком кількох релігійно-містичних листівок, Гербурт мав на меті суто просвітництво і політику. Він випустив із рук меча, щоб узяти книгу.

Де він брав папір? Над цим питанням я замислилася тепер. Тому, що в Україні нині бракує не лише патронів, снарядів, а й паперу, і готуючись до війни, слід було про це дбати ще з 2014 року. Виробництва целюлози в Україні практично немає, а без неї не можливо створити сучасний папір. Ліси масово вирубують, і вивозили досі без обмежень, а це джерело целюлози.

У давнину папір виготовляли з ганчір’я і перша папірня виникла в Галичі ще в ХІІ столітті. Папір книги, про яку я згадую, безперечно, місцевого виробництва. Перша велика папірня була збудована у Буську в першій половині XVI століття. Але могло бути й так, що поряд на річці Вирва, яка тече через Добромиль і Боневичі, Гербурт міг облаштувати власну папірню, це не надто складна справа для тих, хто будував млини. І водяних знаків на цьому папері я не помітила. Для Длугоша та інших більших видань Гербурт міг купувати папір на теренах теперішньої Польщі. Папір був вигідним бізнесом, і вже тоді було кілька його різновидів, був навіть папір, яким "склили" вікна. Якщо й була папірня на Вирві, то вона проіснувала дуже коротко, поки Гербурту не заборонили займатися книговиданням. Не офіційно, а просто не дозволили продавати книги.

bsr_85379_85408_0041_85394_r

Добромиль. Художник Орда Наполеон, ХІХ століття

Я веду до того, що зараз українська книга видається мізерними накладами через відсутність власного паперового виробництва, яке колись було й упокоїлося у 1990-ті. Вже тоді Росія готувалася до війни, а її агенти знищували стратегічно важливі промислові підприємства в Україні. Тепер ми бідкаємося за знищенням оборонної промисловості, але про паперову промисловість ніхто не згадує. До 2022-го року папір купували здебільшого в Росії, тепер уже ні. Папір із Західної Європи та США дуже дорогий, а з Азії — дорога його доставка. Зате немає проблем з туалетним папером власного виробництва, але на ньому не надрукуєш книг — ні розважальних, ні тих, які стануть зброєю проти московського агресора. Вартість книги постійно зростає, і економлять на авторах та редакторах. Папір на основі макулатури неякісний і нетривкий, обладнання в друкарнях застаріле, а Харків, де друкували більшість українських книг, під обстрілами. У книговиданні в пріоритеті не вітчизняна література, а перекладна. Якби паперову та целюлозну промисловість влада стимулювала пільгами, ми не мали б дефіциту і собівартість книги зменшилася б. Бракує паперу навіть на шкільну літературу, учнів продовжують навчати за підручниками часів українофоба Табачника. Втім, чи діяло в національних інтересах Міністерство освіти взагалі коли-небудь?

Зубожілий магнат Ян Щасний і той видав у 1613 році першу в Східній Європі книжку "Наука Добромильська", розуміючи виховне значення книги для молоді. Паперової, бо для освіти засвоєння знань на паперових носіях значно ефективніше, ніж на цифрових. Спонсорів для видань можна знайти, не всі такі, як темна вишенська шляхта, що писала доноси на свого старосту, але починати треба з виготовлення целюлози, паперу і модернізації друкарства. Зброя і папір — ось на що треба ставити, щоб перемогти у цій війні й розвиватися як успішна нація.

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію "Локальної історії" на Patreon!

Схожі матеріали

Іван Світличний 1200

Вусатий естет з Уманської. До тридцятих роковин смерти Івана Світличного

Южноукраїнськ

"Повернути ув’язнену націю собі". Данило Судин про деколонізацію України

пагутяк сео

Мальмансталь. Галина Пагутяк

Halyna_Pahytiak.jpg

Київ об’єднав Україну

Путін в ролі Невського_960х560_1

Путін в ролі Нєвского. Нові російські історичні темники

01.jpg

Турецький цвинтар у Лопушні. Золота галицька провінція

165902-uk

Путін воює і програє свою останню війну. Тімоті Снайдер про поразку Росії

Стус

Сновиди веселого цвинтаря. Віталій Ляска

сео хрещення

Влада чи Церква, закон чи благодать? Початки російської автократії та української демократії