Сновиди веселого цвинтаря. Віталій Ляска

11:31, 15 квітня 2024

стус

Біля метро "Хрещатик"
щоранку зупиняється
дитячий візок.
Двірничка вибирає з чавунних урн
накиданий мотлох —
старі газети, ганчір’я,
коробки з-під сірників, недокурки,
навантажить ними візок
і сквером каштанів рушає далі.
А сьогодні, напередодні свята,
вона вбрала найкращу спідницю з сатину,
новенькі черевики й фуфайку,
навіть візок прикрасила
штучними квітами з поролону.
Усмішка і задума на її обличчі
творить рівновагу щастя.

Цей вірш Василя Стуса — не найпопулярніший серед широкої авдиторії — з’явився 1970-го у збірці "Веселий цвинтар". Саме з’явився, а не побачив світ. Бо ж майже всі дванадцять машинописних зшитків конфіскував КДБ або ж спалили Стусові приятелі, передчуваючи репресії. Залишився один, який дивом вцілів. 

liaska.jpg

Віталій Ляска

історик, головний редактор журналу "Локальна історія"

Більше про Василя Стуса у випуску журналу "Локальна історія".

Замовити можна тут

У збірці немає вірша з назвою "Веселий цвинтар", але всі поезії об’єднані єдиним смисловим рефреном. У його основі — гротескна метафора Радянського Союзу, держави з ретельно побіленим фасадом, за яким лабіринтами в’ються страх, лицемірство, абсурд та смерть. Таке жаске поєднання і сформувало радянську дійсність. Двірничка, яка у дитячий візок — символ майбутнього — скидає усілякий непотріб і безмовно тягне його в начебто світле майбутнє. І так щодня. Сміття стає дедалі більше й візок перетворюється на Сізіфів камінь. З такого рутинного повсякдення її мали б рятувати свята, але біда, бо ті свята такі самі штучні, як поролонові квіти, ще й задушливо огортають свідомість, немов фуфайка у спеку. Це породжує байдужість і до свого болю, і до чужого. У "Веселому цвинтарі" є поезія про самоспалення напередодні того ж таки свята якогось "дивака" у модних черевиках, прототипом якого став Василь Макух. Відео з декламуванням цього вірша Максим "Далі" Кривцов розмістив 6 січня цього року, за день до своєї загибелі.  

О, він горів, як порося, смалене примусом, —
налетів на людей, що культурно собі стояли
в черзі за цитринами,
порозбігались усі, як один (...)
А черги ми таки достоялись. Аякже:
що то за святковий стіл без цитрин?

Стус

Василь Стус

Ілюстрація Дарії Ковтун

Арсен Каспрук, який під час першого судового процесу над Стусом полум’яно засуджував його творчість, писав, що "радянські люди, за Стусом, це бездушні автомати, люди без голови, манекени, що механічно розігрують заданий за схемою безглуздий спектакль". Важко не погодитися з цими словами, щоправда, зі Стусових вуст це лунало не як наклеп, а як засуд. Він засуджував не лише державну систему, а й людей, які покірно зжилися з нею. Вирок чи не всім. І поколінню моїх батьків. І моїм батькам.

Для Стуса той засуд не був остаточним вироком. Для нього радянські люди — не безголові манекени, а сновиди поміж життям і смертю. Віршами та поодинокими актами дисидентського спротиву їх не розбудиш. Це радше хапання за руки, яке не давало змоги летаргічному мороку поглинути їх сповна. І дарма, що тих порухів вони тоді не сприймали. Загал відчув їх, коли завалився, здавалося б, тривкий дах тоталітаризму. І тоді для ще сонних та дезорієнтованих це хапання перетворилося на міцний потиск руки і стало провідником по руїнах, серед яких почало розквітати нове життя. 

Ми часто недооцінюємо тієї горстки дисидентів. Мовляв, що це за боротьба, яку мало чули радянські обивателі і яку репресивний режим придушив ледь не в зародку. У чому їхній героїчний чин, особливо тих, хто вижив? Але дисиденти боролися не лише проти тодішнього, а й за майбутнє. Аби сновиди прокинулись і, що найважливіше, не породили сновид. Саме дисиденти забезпечили ту тяглість опору, яка тепер вирізняє одних (пост)радянських людей від інших (нео)радянських. І не їхня вина, що нас розбудила не Незалежність, а війна. Нині, майже через сорок років після смерти, голос Стуса звучить дуже гучно – як ніколи до того. Україна врешті прокидається.

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію "Локальної історії" на Patreon!

Схожі матеріали

сео стус

"Міліція Стуса посадила, міліція хоче його реабілітувати"

600.jpg

Стус проти русифікації. Історія листа, що мав стати маніфестом

стус сео

Наглухо зачинена брама життя

Іван Світличний 1200

Вусатий естет з Уманської. До тридцятих роковин смерти Івана Світличного

Віра Агеєва 960

Епічні часи, класика і Нобелівка на трьох. Віра Агеєва

o_19fpteckv4sd1ar5f6itrb1ank2q.jpg

28 коротких років Василя Симоненка. Подорож місцями поета

dysydenty 1100х400.jpg

Дисиденти. Історії політв'язнів радянського режиму

60.jpg

"На тлі ігнору держави": як висвітлюють історію дисидентства

василь_стус_1.jpg

Не бути рабом. Як українські дисиденти протистояли зросійщенню