"Сокіл": тренував тіло, а виховував український дух

16:36, 6 квітня 2021

Без назви-13.jpg

"Світ посідає той, хто його здобуває. Ділами – не словами, не плачем – а мечем". Так проголошувала заповідь товариства "Сокіл", започаткованого наприкінці XIX століття у Львові. Організацію створювали як "тіловиховну" та "руханкову". Насправді ж вона стала школою українства для тисяч тодішніх дітей. Мета "Сокола" – "виховати здорове тілом і душею молоде покоління української нації".

popeliukr.jpg

Роксолана Попелюк

історикиня

“Здорові у тілі й здорова душа”

Без назви-3.jpg
"Соколята" із с. Верхнє Синьовидне, 1930-ті роки Фото: архів проєкту "Локальна історія"

Нас не признавали, що ми є українці. Десь до одинадцяти років я не знала, що є українкою. Вже пізніше таємно сказали. Вечорами нас організовували. Зробили таке товариство “Сокіл”, – згадувала в розмові з "Локальною істрією" Анастасія Дерко, зв’язкова Української повстанської армії, 1922 року народження.

Анастасію двічі заарештовували, засудили на 25 років виправних таборів. А патріоткою вона стала саме в "Соколі". Там мала Настя вперше заспівала український гімн, вивчила рухи національних танців, усвідомила свої корені.

На зламі XIX і XX століть на Заході України виникали патріотичні організації для молоді:  "Січ", "Пласт", "Луг"… А першим став "Сокіл". Збір соколят відбувся 11 лютого 1894 року у Львові. Дев’ята заповідь товариства гласить: “Сокіл(ка) вірить” що – працею й злукою здобуває нарід свободу”. По суті, спорт став засобом суспільного єднання.

У 1930-х роках "Сокіл" активно діяв у рідному селі Анастасії Дерко – Тершові, що в колишньому Самбірському повіті. Жінка згадувала, що це мало значний вплив на формування національної ідеї.  Після вишколу в “Соколі” молодь приєднувалася до руху Опору – спершу ОУН, а згодом УПА. 

Історія сокільського руху почалася з Чехії – перше товариство заснували ще 1862 року. Згодом він поширився у Словенії, Хорватії, Сербії, Словаччині та інших частинах Австро-Угорської імперії. У 1867 році на базі гуртка аматорів гімнастики утворилося польська ланка “Сокола”. До неї належало й кілька українців.

Перші локальні відділення в Україні почали створювати з ініціативи Василя Нагірного та Володимира Лаврівського. За чеським взірцем Лаврівський уклав статут українського “Сокола” і став справником організації (секретарем). Нагірний став першим головою.

"Сокіл" отримав нотаріальну реєстрацію і почав поступово розвиватися. У 1894 році представники товариства орендували гімнастичну залу на вулиці Коперника у Львові. Придбали спортивне обладнання, почали проводити перші руханкові заняття під керівництвом Олександра Левицького, Михайла Гамоти, Євгена Спожарського, Євгена Лукасевича. Від 1897 року львівський “Сокіл” отримував грошову допомогу, яку призначив Сейм. Втім вона була вдесятеро меншою від субсидій для польських соколят.

11_06_f_krypyakevych_022.jpg
Аркан школярів школи Грінченка, 1920-30-ті роки Фото: Архів Степана Гайдучка // Міський медіаархів Центру міської історії

“Лети же, соколе”

У "Соколі" ставили за мету виховати в українцях єдність, народну силу й почуття чести. Для цього плекали витривалість, рухливість, дисципліну, спільну працю.

Роль спорту зросла, видовищні спортивні заходи відвідувало чимало людей. Буденне життя і фізичні вправи стали нерозлучними, взаємопов'язаними.

Без назви-5.jpg
Виступ учнів "Рідної школи", 1935 рік. В одному з виступів брала участь молодь з української гімназії в Кремінці Фото: Архів Степана Гайдучка // Міський медіаархів Центру міської історії
Без назви-4.jpg
Учні української торговельної школи виступають з будовою веж на драбинах, 1927 рік. Підготував учитель Тиміш Білостоцький Фото: Архів Степана Гайдучка // Міський медіаархів Центру міської історії
Без назви-7.jpg
Свято "Соколів" у пам'ять про Івана Франка у десятиліття від його смерти. Львів, 10 червня 1926 року Фото: Архів Степана Гайдучка // Міський медіаархів Центру міської історії

Товариство мало гасла-кличі: "Всі вперед – всі враз”, "В здоровому тілі – здорова душа", "Де сила – там воля”. Сокільське вітання – "Гаразд!". Гімн — "Соколи! Соколи!".

Анастасія Дерко пам’ятає слова гімну з дитячих років:

– Ми вчили сокільський гімн. Співали так:


Соколи, соколи, вставайте в ряди,
Нас поклик, бодрімо, взиває

Здорові у тілі й здорова душа,
Де сила, там воля витає.

Як славно бувало, козацькі сини
Боролись до смерті, загину

Боротись будемо соколи всі ми,
За нашу святу Україну.

Лети же, соколе, в далекі степи,
У гори, в ліси та в лимани.

Прапори сокільські високо неси,
Хай нарід під ними вільний стане!

І після того, як ми виспівали той гімн, нами займався провідник: "Гаразд, соколи, гаразд. Стали струнко!". І розповідав, хто ми є, які ми є. Я у 14 років вступила у "Сокіл". А були і старші за мене. То називали ми їх посестри і побратими, – згадувала Анастасія Дерко. 

11_06_f_krypyakevych_028.jpg
Вправи з вінками учениць школи Грінченка та семінарії Василіянок Фото: Архів Степана Гайдучка // Міський медіаархів Центру міської історії

"Прапори сокільські високо неси"

Року 1907 у товариства з'явилася велика емблема – схематичний щит із горизонтальним штрихуванням синього кольору. Зліва направо по діагоналі його перетинала краплена смуга жовтого кольору. У центрі – напис “Сокіл”. Щит обрамляв плющ, зверху “сидів” сокіл. Голова птаха повернута на захід, крила розпростерті.

Від 1909 року львівський "Сокіл" став називатися "Соколом-Батьком". Йому підпорядковувалася широка мережа локальних товариств.

Nyznie_Gelenko Fedir 017.jpg
Урочисті збори осередку "Сокіл" у селі Нижня Ботівка (Львівщина), 1930-ті роки Фото: архів проєкту "Локальна історія"

“Батько” отримав власний прапор. Щоб створити знамено, скликали спеціальну прапорову комісію. У 1910 році вона затвердила двобічне зображення. З одного боку – лев, що дереться на скелю на блакитному тлі, та напис “Все вперед!”. Із другого – архистратиг Михаїл у повен зріст на червоному шовку та напис “Боріте ся! Поборете!”.

Проєкт прапора виконав І. Галавин (в історичних джерелах не згадано повного імені автора; однак у мемуарах пластуна Богдана Поповича тих часів можна знайти колегу – Івана Галавина). Виготовила знамено французька фірма Dalger із Ліона. Шовковий стяг був гаптований шовковими нитками, із використанням аплікації, розміром 120 на 150 сантиметрів.

Прапор посвятили на першому краєвому здвизі "Сокола" 9–10 вересня 1911 року у Львові.

10.05.f.Kryp_1_012 1.jpg
Сокільський здвиг у Львові, 1911 рік Фото: Архів Степана Гайдучка // Міський медіаархів Центру міської історії
Без назви-6.jpg
Фото: Архів Степана Гайдучка // Міський медіаархів Центру міської історії
Без назви-5ф.jpg
Фото: Архів Степана Гайдучка // Міський медіаархів Центру міської історії

“Нас поклик, бодрімо, взиває”

Активний етап у розвитку "Сокола" почався 1901 року. Загальні збори обрали керівником Альфреда Будзиновського, а його заступником – Івана Боберського Іван Боберський (1873–1947) — український педагог, організатор, теоретик та практик української національної фізичної культури. Впродовж десяти років очолював товариство “Сокіл-Батько”. Уклав низку книг про спортивні ігри. Обіймав посаду Повноважного представника уряду ЗУНР у США і Канаді..

Передусім Будзиновський почав створювати пожежно-руханкові філії та активно впроваджувати пов'язані із протипожежним навчанням вправи. Видав підручник "Туристка" і готував до друку посібник "Пожарник".

Від жовтня 1901 року почалися навчання для членів учительського гуртка – з ініціативи та під керівництвом Івана Боберського. Першими вивченими вчителями стали сини Івана Франка – Петро і Тарас, а з ними – Степан Гайдучок і Євген Любович.

Nahuyevychi_Muzey_DIKZ_009.jpg
Учительський відділ товариства "Сокіл-Батько". Львів, 1913 рік. Сидять зліва направо: провідник відділу професор Іван Боберський, Степан Гайдучок, Тарас Франко, Омелян Гузар, Петро Франко, Іван Ігнат, Олександр Довбенко, Ігор Федів Фото: архів Державного історико-культурного заповідника "Нагуєвичі"

Року 1902 створили жіночий руханковий відділ. Дівчата отримали нові можливості для реалізації.

Без назви-8.jpg
Членкині товариства "Сокіл". Бібрка, 12 серпня 1938 року Фото: архів проєкту "Локальна історія"

– Що мали хлопці – не знаю. А дівчата мали червоні спіднички, вишиті чорним і червоним сорочки, – згадувала Марія Буцко, 1932 р. н., з села Перв’ятичі, Червоноградського району.

Основний розподіл у "Соколі" відбувався за віком і досвідом.

Були старші хлопці, вони тою молоддю керували: вчили хлопців у читальні, вчили їх марширувати, по кругу вони ходили. Я ще мала була, але пам’ятаю, як ті старші хлопці тих молодших вчили марширувати, – пригадувала пані Буцко.

Року 1903 при товаристві виникла музична секція. У містах створювали руханкові осередки, у селах — руханково-пожежні (“гнізда”).

Найбільше філій "Сокола" було у Львівському повіті й на Поділлі. На Покутті та Буковині поширеною була організація “Січ”.

“Сокіл” у нас організував перемишлянський лікар Сахно, син священника з Лагодова. А керівником був обраний Беньковський Михайло. Разом із читальнею “Просвіта” вони ставили всякі концерти, представлення показували. Щось з Франка, Котляревського, Шевченка. Одного разу створили фестин, де показували боротьбу татарів із козаками. В тому фестині брали участь майже всі осередки “Соколу” з району. Були десь 30 чоловік: по тому боці в одязі запорізьких козаків, а інші – в одязі татар і з шаблями дерев’яними”, – згадував Василь Козак, 1928 р. н., із села Липівці Львівського району.

77_Lahodiv_Petro Tyvonuk.jpg
Репетиція виступу членів товариства "Сокіл" в урочищі Рубані. Попереду голова товариства Григорій Гуць. Село Лагодів (Львівщина), 1938 рік Фото: архів проєкту "Локальна історія"

"Де сила, там воля витає"

Український "Сокіл" набув великої популярності і став по-справжньому потужною організацією. Свідченням цього є велелюдні сокільські здвиги – зокрема у Стрию (1909), Тернополі (1910), Станіславові (1911).

10 вересня 1911 року у Львові відбувся І Крайовий здвиг українського "Сокола". Програма святкувань складалася із трьох частин: церемонії посвячення прапора, проходу вулицями Львова, показових руханкових вправ та забав. 

Всього у змазі взяли участь 7896 активістів. Показові вправи соколів, попри дощову погоду, розпочалися о 16 годині на площі “Сокола-Батька” – на території нинішнього Стрийського парку у Львові, побіля теперішнього Українського католицького університету. Керував програмою Іван Дигдалевич. Учасники виконали вправи: вільноруч (керівник Іван Савчинський із Романівки) – 344 учасники, з палицями (керівник Омелян Гузар зі Львова) – 146 учасників, з хоруговцями (керівник Марія Сумик із Олеська) – 93 учасники, ручниками (керівник Олена Степанівна) – 145 сокілок зі Львова. Наприкінці співали гімн “Ще не вмерла Україна”.

Без назви-11.jpg
Учасники Крайового Шевченківського здвигу йдуть вулицями Львова, 28 червня 1914 року Фото: Архів Степана Гайдучка // Міський медіаархів Центру міської історії
Без назви-612.jpg
Фото: Архів Степана Гайдучка // Міський медіаархів Центру міської історії

Того ж року відбувся сокільський здвиг у Бережанах, а 1912-го – у Калуші, Жовкві, Підгайцях, Роздолі, Снятині. У 1913 році – окружний здвиг у Львові, здвиги в Рава-Руській, Олеську та Білім Камені. Ці заходи були важливими не лише для розвитку фізкультури і спорту, а також для національної консолідації та піднесення рівня національної свідомости.

У червні 1914 року у ІІ Крайовому Шевченківському здвигу у Львові взяло участь 12 тисяч осіб. Серед них були члени "Січі" та "Пласту”. На той час "Сокіл-Батько" мав на вулиці Стрийській у Львові велику спортивну площу для масових змагань та імпрез.

У міжвоєнний час "Соколу" довелося працювати в набагато важчих умовах. Кількість осередків зменшилася.

10.05.f.Kryp_5_024 1.jpg
Після сокільського свята. На світлині "соколи" і "сокілки" з довколишніх сіл з публікою. Копичинці, 1912 рік Фото: Архів Степана Гайдучка // Міський медіаархів Центру міської історії

Польська влада чинила перешкоди, а шовіністичні боївки вдавалися до терористичних акцій. Зокрема в листопаді 1928 року спалили трибуну на стадіоні "Сокола-Батька". У 1938–1939 роках поляки намагалися забрати сокільський стадіон "для потреб оборони краю" – будівництва "аеродинамічного інституту".

Учасників "Сокола" часто переслідували.

Колись на концерті на відкритому повітрі не вільно було співати гімн "Ще не вмерла Україна". Поляки забороняли. Дозволяли тільки в закритому приміщенні. Але одного разу був фестин на футбольному полі. З’їхалися з цілого Бібрського району. І на закінчення заспівали державний гімн. І поляки начали переслідувати тих хористів. От який час був, що не вільно навіть заспівати державний гімн! – згадував Євген Черкас, 1928 р. н., про діяльність товариства “Сокіл” у Бібрці.

088_Ny`zhnij Verbizh_Ivan Ludchak.jpg
Сокільське свято. Коломия, 1930-ті роки Фото: архів проєкту "Локальна історія"

Головою "Сокола" у 1922–1933 роках був директор "Народної Торгівлі" Микола Заячківський. У 1934–1939 роках – директор "Маслосоюзу" “Маслосоюз” — один із найуспішніших кооперативів на Галичині на початку ХХ століття. Продукцію експортували до країн Європи, Австралії, Аргентини. У 1938 році на Галичині було 56 крамниць “Маслосоюзу”. Михайло Хроновят.

Восени 1939 року, із початком радянської окупації Галичини, товариство "Сокіл" ліквідували. 

Схожі матеріали

800x500 obkladunka Lupoweckuy.jpg

Міжвоєнна Галичина | Святослав Липовецький

600.jpg

"Товариство з таємницями": 7 (не)мітів про масонство