У вишиванках і з топірцями: як товариство "Січ" виховувало патріотичну молодь

21:06, 12 лютого 2022

Без назви-1.jpg

Товариство "Січ" виникло на Галичині 1900 року для того, щоб розвивати силу і зміцнювати дух молодого покоління. Учасники організації вирізнялися колоритними атрибутами – розтягали через плече малинові стрічки, носили гуцульські топірці. Юнацтво, яке виховала "Січ", стало резервом для захисту Української держави – члени стрілецької секції створили легіон Українських січових стрільців.

popeliukr.jpg

Роксолана Попелюк

історикиня

“Все вишите – як Бог приказав” 

Михайлина Олексів народилася, коли товариство "Січ" діяло на теренах Галичини вже десять років. Дівчині випало спостерігати за організацією у рідному Дусанові – селі під Перемишлянами на Львівщині.

– Колись була така “Січ”. Усі по-українськи вбиралися. Збиралися гурмами і так йшли. З паскáми, всі в вишиттю, шальонові спідниці, – з дитячим запалом розповідала жінка. Коли ми записували інтерв’ю 2014-го, пані Михайлині було 103 роки. Інтерв’юерам проєкту "Локальна історія" вона запам’яталася як одна з найхаризматичніших респонденток.

– Того вже не буде! Був український стрій, все вишите – як Бог приказав, – ділилася Михайлина Олексів.

Перше молодіжне спортивно-пожежне товариство з назвою "Січ" створили 5 травня 1900 року в покутському селі Завалля на Станіславівщині. Його засновником був доктор права, громадсько-політичний діяч Кирило Трильовський. Згодом осередки поширилися на всю Галичину та Буковину.

Початки руху сягають середини XIX століття. У 1860-х на Галичині діяло студентське товариство “Січ”. Воно сповідувало народовські погляди, його учасники носили народний і козацький строї, вивчали історію, літературу, фольклор. Пізніше галицькі спудеї створили подібну організацію у Відні. На відміну від них, нова "Січ" виникла в селянському, а не у студентському середовищі, і стала масовою.

011_Pechenizhyn_Vasyl' Havryshchuk.jpg

Хор товариства "Січ". Зліва направо у першому ряді сидять: Анастасія Кузьменко, диригент Василь Олексійович Мацьків. У другому ряді сидить друга Катерина Горецька. У третьому ряді стоїть другий справа Роман Іванович Самокишин. У четвертому ряді стоять: Онуфрій Мацьків, Андрій Григорович Чупрей, Іван Вінтоняк, м. Печеніжин Коломийського п-ту Станіславівського в-ва, 1906 р.

Особистий архів Василя Гаврищука

Довершим те, що батькам не вдалось

Всі українські спортивні товариства того часу вели схожу діяльність: виховну та культурно-просвітницьку. Дослідники "Локальної історії", спілкуючись зі старожилами, помітили: люди з плином часу забувають, яка саме організація діяла в їхньому селі, не розмежовують їх. Іноді "Січ" плутають із "Соколом" або з "Лугом". 

Якщо порівнювати, то товариство "Сокіл" мало радше загальнослов’янський характер – формувалося за прикладом чеських, польських ініціатив. Натомість "Січ" мала виразну національну спрямованість. "Січовики" вирізнялися й одностроями. Вони носили стрічки із написом "Січ". Ще одним атрибутом були гуцульські топірці.

Сама ідея січового товариства ґрунтувалася на відновленні традицій козацтва. Керівники першого створеного осередка Микола Неделько та Танас Семак мали козацькі звання – кошового отамана й осавула. 

Координаційну функцію виконував Головний січовий комітет. Його заснували 1908 року у Станіславові. Головою цієї інституції був Кирило Трильовський, заступником – Іван Сандуляк, секретарем – Іван Чупрей, скарбником – Микола Лагодинський. Перший центральний осередок організації розмістився у Коломиї. Згодом комітет перейменували на Український січовий союз. У 1912–1924 роках централя “Січі” містилась у Львові. 

049_Pechenizhyn_Vasyl' Havryshchuk.jpg

Посередині сидить керівник Головного січового комітету Кирило Трильовський.

Особистий архів Василя Гаврищука

Теодора Храпко із села Завалля у розмові з дослідниками "Локальної історії" пригадала колядку, у якій згадано товариство “Січ” і роз’яснено його політичну доктрину:

Гуртуймося, браття, гуртуймося сміло
В радикальне діло.
У ряди ставаймо, “Січі” закладаймо,
Щоби усі знали, що ми – радикали,
тверді українці всім правду казали.

Більшість організаторів "Січі" належали до Української радикальної партії. Кирило Трильовський був одним із найвпливовіших її членів. У пісні "Про Сiч славну, Запороже" він писав:

Нехай знають вороженьки,
Що козацький дух не вмер,
Що як давно процвитав він,
Так цвите він і тепер.

А що батькам не удалось,
Ми довершим залюбки,
Впаде ворог, коли грянуть
Радикали-козаки.

У середовищі "січовиків" дозрівала ідея українських національних військових формувань. Напередодні Першої світової війни кількість пожежно-гімнастичних товариств становила приблизно одну тисячу; основна частина була зосереджена на Покутті. Року 1913 у "Січі" створили стрілецьку секцію для військового вишколу молоді. Наступного року натреновані хлопці вступили до легіону Українських січових стрільців. Згодом вони взяли участь у визвольних змаганнях.

036_Pechenizhyn_Vasyl' Havryshchuk.jpg

Зліва направо сидять: Онуфрій Довірак, Михайло Ількович Недільський. Стоять: Дмитро Явдошняк, Михайло Явдошняк, В. М. Луцак, м. Печеніжин Коломийського п-ту Станіславівського в-ва, 1908 р.

Особистий архів Василя Гаврищука

Вправи, здвиги і сторожа

– З кожного села приїжджали. Цілий стадіон був зайнятий тими січовичками і січовиками. Хлопці були в одному місці, а дівчата – в другім. Тут хлопців вчили, а тут дівчат. Всі приїжджали на ту науку, а потім на виступ, – розповідала про діяльність товариства в селі Шоломия, що неподалік Львова, Софія Легендзевич.

Осередки "Січі" сприяли розвиткові кооперативного руху, займалися освітою молоді, пропагували фізичну культуру, організовували протипожежну сторожу.Селами їздили інструктори, навчали “січовиків” спортивних вправ. Згодом наставницькі функції переходили до самих селян. Пані Легендзевич пригадувала, як виконувала обов’язки чотової і робила руханку з дітьми. 

Концерти “січовиків” збирали велику авдиторію. Чоловіки вправлялися із топірцями, а жінки – зі стрічками та хустинами. Поява кінних загонів із малиновими прапорами зачаровувала присутніх і створювала аналогію, немовби в’їжджає козацтво.

Члени руху брали участь у театральних дійствах. Року 1910 при товаристві "Січ" у селі Красноїлля на Верховинщині виник театральний гурток. Його натхненником був Гнат Хоткевич. Гуцульський самодіяльний театр успішно гастролював Галичиною і Наддніпрянщиною. А 1914 року виступив у Москві.

Майже щороку відбувалися великі крайові січові свята: у Коломиї (1902, 1903, 1906), у Станіславові (1904, 1911), у Снятині (1912). Великий здвиг активістів "Сокола" й "Січі" пройшов у Львові 1911 року. У червні 1914 року відбулася ще більша спільна акція двох організацій, присвячена 100-річчю від дня народження Тараса Шевченка.

009_Pechenizhyn_Vasyl' Havryshchuk.jpg

Хор товариства "Січ", диригент Василь Олексійович Мацьків, м. Печеніжин Коломийського п-ту Станіславівського в-ва, 1906 р.

Особистий архів Василя Гаврищука

Під гнітом

Польська влада не толерувала діяльности товариства "Січ". Після 1919-го українців, які брали участь у розбудові січового руху, переслідували. Дідичі та урядовці називали товариство "новітнім гайдамацтвом". У Снятинському та Косівському повітах звільнили з роботи понад 20 вчителів, які допомагали місцевим осередкам. За носіння топірців і стрічок карали грошовими штрафами й арештом від двох до п’яти діб. 

Російські сили теж не були зацікавлені в національному пробудженні українців і намагалися нашкодити діяльності патріотичних організацій Галичини та Буковини, і"Січі" також.

Всупереч утискам із середовища "Січей" вийшли тисячі молодих людей, які на все життя зберегли січову виправу, виховання та громадську активність. 

Софія Легендзевич пригадувала свою наставницю, яка згодом приєдналася до Руху опору й загинула в російській неволі. Пані Софія у літах пам’ятала прізвище, почуте ще замолоду:

– Нас така [наставниця] вчили зі Звенигорода. Її арештували за Союзу. Вона писалася Данилик. Москалі її арештували, знищили її, в тюрмі загинула.

Багато вихованців товариства у наступні десятиліття приєдналися до національно-визвольних змагань. На Закарпатті січовий рух стояв біля витоків Карпатської Січі.

012_Pechenizhyn_Vasyl' Havryshchuk.jpg

Аматорський театральний гурток, в якому брали участь січовики та січовички, м. Печеніжин Коломийського п-ту Станіславівського в-ва, 1905 р.

Особистий архів Василя Гаврищука

Схожі матеріали

699).jpg

Степан Шухевич “Мобілізація”

Olha Basarab_1

Ольга Басараб: життя поміж утрат

600_.jpg

Приречений стати адвокатом свого народу. Історія легендарного військовика та політика Дмитра Вітовського

600.jpg

Тайхо Кокі: великий птах з українською ознакою

Savchuk Terri 1200-630.jpg

Террі Савчук: рекорди і шрами української легенди світового хокею

6.jpg

“Це був наш Стах”: спортивні звитяги Євстахія Габи

600спорт.jpg

Як починався український спорт на Галичині

futbol.jpg

Воротар не дармував — бо пустив два м’ячі прямо в сітку

800_gakivka.jpg

Гаківка: на ледовище з тремою