Українські підлітки зняли короткометражки про своїх бабусь та дідусів. Показуємо сім найцікавіших
14:09, 14 січня 2021
У 2020 році 120 підлітків із 15 регіонів України знімали документальні стрічки про своїх бабусь та дідусів. Серед зафільмованих спогадів людей поважного віку є багато розповідей про історичні події, учасниками або свідками яких вони стали: Голодомор, колективізація, жахіття Другої світової війни. Знімання відбувалось у рамках культурно-освітнього проєкту "Осінь на Плутоні", присвяченому осмисленню теми самотності та старості. Проєкт започаткували чотири роки тому, коли команда театральних режисерів записала історії мешканців геріатричного пансіонату у Львові. На основі цих розмов режисер Сашко Брама у співпраці з Марією Бакало та Андре Ерленом поставили однойменну театральну виставу. Спеціально для "Локальної історії" проєкт "Осінь на Плутоні" дібрав сім найцікавіших короткометражок на історичну тематику.
Столітня Ксеня – очевидиця Голодомору
Одинадцятирічна Вероніка Гураєвська з Умані зняла фільм про свою столітню прапрабабусю Ксеню, яка живе в селі Острожани Черкаської області. На долю жінки випало багато випробувань: радянська влада вигнала її сім’ю з дому, вважаючи куркулями, тож родина тривалий час жила "по чужих хатах". Мама пані Ксені була засуджена на 10 років таборів через те, що нібито рвала колосся у колгоспному полі, хоча насправді не робила цього. А прапрабабуся Ксеня із чоловіком Трофимом пережили Голодомор та голод Другої світової війни.
"Були такі люди, що і від відчаю їли своїх дітей, а я дітей жаліла: могла сама не їсти, а дітям дати", – згадує жінка. У голодні роки вдома мали лише воду. Сім’я рятувалася тим, що їла кропиву: її нарізали та виварювали.
Під час розмови з онукою Веронікою пані Ксеня пригадала й радісні моменти молодості: друзів, танці у клубі, весілля у білій сукні. Жінка каже, що досі щиро вірить у Бога і не хоче помирати.
Спогади про війну у 80-річний ювілей
У проєкті "Осінь на Плутоні 2.0" Вероніка Гураєвська презентувала ще одну стрічку, яка називається "80". Її знімали в день народження прабабусі Ліди. Разом із жінкою цей день святкувала велика родина – діти, онуки, правнуки. Окрім щасливих моментів, Вероніка зафільмувала і трагічні спогади бабусі про випадок, який трапився в її дитинстві у воєнні роки.
Пані Ліда розповіла, як німецькі війська вирішили в панській конюшні спалити жінок і дітей з їхнього села. Вціліти мирному населенню тоді допоміг староста, який обманом вивів приречених жінок та розмістив по інших хатах. Вранці до села увійшла радянська армія, прорвавши оборону окупаційних військ. Так вдалося відвернути страшну трагедію.
Страх голоду та кулінарний талант прабабусі Олександри
Фільм "Історія життя моєї прабабусі" зняла Олександра Куневич, 13-річна жителька Олександрії Кіровоградської області. Образ прабабусі вона відтворила за спогадами свого батька, використавши фотографії з родинного архіву. Дівчинка вважає, що своє ім’я отримала саме на честь старшої родички. "Я відчуваю, що нас з’єднує якась невидима ниточка", – розповідає авторка фільму.
За словами Олександриних батьків, прабабуся мала неабиякий кулінарний талант, особливо смачно готувала капусняк, борщ та вареники, випікала запашний хліб. Прабабуся, як і мільйони українців, пережила Голодомор, колективізацію та Другу світову війну.
Жінка майже нічого не розповідала про ті часи, проте одна щемлива історія збереглася в родинній пам’яті. Одного разу вона, ще дитиною, ходила в Олександрію зі своєю мамою обмінювати речі на їжу. Дорогою побачила чоловіка, який "спух від голоду та їв траву". Образ того чоловіка і страх голоду на все життя закарбувалися у її пам’яті. Навіть у мирний час жінка мала сховане борошно. Перед смертю вона сказала: "Діти, там є мука, не будьте голодними".
Повоєнне дитинство: голод і безгрошів’я
Фільм 12-річного Максима Зерука "Зерно" – це короткий екскурс у життя його бабусі. Вона народилася 29 січня 1940 року в селі Борисів Ізяславського району Хмельницької області. Дитячі роки припали на Другу світову війну. Бабуся згадує, як 1947 року в людей забирали все зерно з домівок, до останнього колоска, вишукували навіть те, що могло залишитися у горнятках. Багатодітні родини в той період були приречені на голод.
У 1961 році жінка вийшла заміж, а наступного року вже з чоловіком почала будувати дім. Пригадує тотальне безгрошів’я: щоб завершити будівництво, довелося брати кредит, виписувати матеріали, оскільки нічого не можна було придбати. Добудовували взимку, встановити опалення не мали змоги: такий холод був, що вночі в хаті вода замерзала. Пригадує бабуся і важку працю в колгоспі, до якої залучали навіть дітей шкільного віку. Розповідає, як вручну збирали врожай буряків – спеціальної техніки тоді не було.
Зустріч шахтаря-активіста з Горбачовим
Фільм "Династія шахтарів" 15-річний Назар Чудаєв присвятив історії своєї родини. Хлопець живе в селі Петропавлівка Дніпропетровської області, куди його родина була змушена переїхати через окупацією рідного селища Зуївка Донецької області. На малій батьківщині залишилися старші родичі. У процесі роботи над фільмом Назар взяв інтерв’ю у дідуся, спілкуючись скайпом.
Дідусь Віктор Андрійович був прохідником на шахті, має 40 років трудового стажу, його дружина працювала підземною майстринею АТК, Назарові тато і мама теж шахтарі. Чоловік пригадав страйки 1990-х років: тоді його делегували на зустріч активістів із Горбачовим.
Він також розповів, що в його бабусі та дідуся було 18 дітей, більшість із них загинула у 1933 році. Символом спасіння для його родини під час Голодомору стала квасоля. Коли солдати прийшли у їхній дім "конфісковувати надлишки", то квасолю лишили, адже "хліб з неї пекти не можна".
Зустріч із німцем у 1946 році
14-річний Марко Голубовський із Новояворівська на Львівщині зняв серію документальних фільмів про 88-річну прабабусю Катерину, яка живе в селі Шкло. Колись жінка працювала кухаркою у військовій частині. Марко каже, що бабусі сподобалась ідея проєкту, оскільки вона знову відчула себе потрібною і цікавою.
Жінка розповіла історію зі свого дитинства: як, рубаючи дрова, побачила німця. Це був 1946 рік. Чоловік шукав санаторій, де на той час перебували німецькі військовополонені. Зрештою він допоміг дівчині нарубати дров, а вона почастувала його хлібом і привезла додому. Відтак вдячний чоловік ще приходив у гості до Катерининої сім’ї та приносив вапно.
Сьогодні про перебування німецьких військовополонених у селі Шкло нагадує озеро, яке місцеві жителі називають "Німецьким".
Розповідь про начальника з КДБ, який приїхав на Яворівщину "лапати бандерівців"
Друге Маркове відео присвячене містичним історіям, почутим від прабабусі Катерини. Вона розповіла, як у XIX столітті село врятувалося від епідемії холери: за порадою єпископа на одному з перехресть стоячи поховали дев’ятьох мерців.
Через багато років там трапилася дивна ситуація: у 1946 році до села приїхав начальник з КДБ "лапати бандерівців", і саме на цьому перехресті він потрапив під обстріл. Коли намагався стріляти у відповідь, його рушниця не спрацювала. Переляканим він прибіг до хати, у якій жила Маркова прабабуся з батьками, та попросив змінну натільну білизну. Бабуся цю історію згадує з гумором, проте ділиться й іншою, лячнішою, про те, як батько "зустрівся" з жінкою, яка на той момент уже померла.
