Фотоподорож Закарпаттям 1930-х із класиком чеської фотографії Зденком Фейфаром

Пристрасть – від батька

<p>Зденко Фейфар (Zdenko Feyfar 1913-2001 рр.)</p>

Народився Зденко Фейфар 2 березня 1913 року в сім'ї лікаря, який був пристрасним фотографом-аматором. Під час поїздок до пацієнтів у гори Крконоше він принагідно багато фотографував.

Поступово Зденко, який їздив із батьком, перейняв захоплення фотокамерою.

Парадоксально, але шлях до фотографії хлопцеві торувала Друга світова війна. Оскільки Карлів університет закрили, він не закінчив медичного факультету. Натомість здобув освіту в Державній школі графіки.

Зденко Фейфар працював кінофотографом на чеській кіностудії Баррандов. А потім побудував власну студію у Празі, біля Карлового мосту. Протягом десятиліть його майстерня була місцем зустрічей художників, філософів, письменників та, звісно, фотографів.

50 світлин із Карпат

У серпні 1934 року, ймовірно, під час канікул, студент Зденко разом із друзями приїхав до Ужгорода. Збірка з майже пів сотні світлин, які дивом збереглись, свідчить, що мандрівники відвідали гірські села Рахівщини, Тячівщини та Міжгірщини, а також навідались у  Воловець та Мукачево.

Фотографуючи в Закарпатті, Фейфар акцентував увагу на багатонаціональності краю. У його фокусі, окрім українців, – євреї, що квапляться на суботню молитву, та роми, які з усмішкою заглядають в об’єктив. В Ужгороді він ловив у фотокамеру емоції людей біля Великого моста, що зараз відомий як Пішохідний, і на ринку, де поряд з іконами можна було купити овочі, фрукти й нанизані на лозу білі гриби. Відтак зачарований природою, повністю віддався їй у полон у горах Міжгірщини.

Споглядаючи світлини Фейфара, можна зауважити, що подорож була динамічною і багатою на знайомства та спілкування з жителями гірських районів. Студенти бесідували з вівчарями на полонині Боржава, де фотограф майстерно знимкував і самих пастухів, і отари овець, табуни коней, стада корів і вівчарський побут на фоні гірських хребтів. 

У Міжгір’ї, яке тоді називалось Волове, об’єктив мандрівника зловив дітей на тлі автентичних дерев’яних будинків, бурхливу річку та загадкового переправника в дерев’яній “довбанці-байдарці” на швидкоплинній Ріці. Фотограф не обділив увагою і уже назавжди зниклу дерев’яну церкву в селі Брустури (тепер Лопухів) на Тячівщині, як ще один символ Закарпаття, яким у ті часи позначали найсхідніший регіон на туристичних картах Чехословаччини.

Його світлини ілюструють тогочасне бачення чехами Закарпаття. 

“Ця земля дуже гостинна, і кличе вас у гості. Вона бідна, але нескінченно красива. Навіть у віддалених місцях, у лісах, у горах, мандрівники можуть навідатись в колиби пастухів, хатини доглядачів за клявзами (дамбами), мисливців та притулки для туристів, кількість яких щоразу зростає. Не вагайтеся їхати в цей край, адже своїм візитом ви також сприяєте його економічному зміцненню. Ваші витрати будуть невеликими, навпаки, набагато меншими, ніж деінде”, – писали у журналі Letem Světem від 23 липня 1935 року.

Підштовхувати до розвитку післявоєнне економічне становище Підкарпатської Руси, як тоді називали Закарпаття, поміж іншим повинен був і туризм. На нього робили велику ставку й акцентували в тематичних друкованих журналах та путівниках. Преса рясніла яскравими, мотивуючими й захопливими світлинами та тревел-блогами про “Африку в центрі Європи”. І це спрацьовувало.

І знову у свої Крконоше

Зденко Фейфар любив гори ще з дитинства і своїми світлинами прославив Крконоші далеко за межами Чехії. У 1958 році Фейфар отримав срібну медаль на Всесвітній виставці в Брюсселі. Видав низку фотокниг. Він фотографував Крконоше в усі пори року, за будь-якої погоди, за будь-якого освітлення. На сайті, присвяченому життю і творчості Зденка Фейфара, йдеться, що він багато працював, однак рідко був задоволений своєю роботою.

Одного разу йому усміхнулася удача й він сфотографував так звану “брокенську примару” – рідкісне оптичне явище в горах, коли спостерігач бачить свою тінь на поверхні хмар у напрямку, протилежному до Сонця. Ця тінь може здаватися дуже великою, іноді вона оточена кольоровими кільцями.

Переглянувши лише кілька його фотографій, виникає непереборне бажання спакувати рюкзак і вирушити в гори Крконоше, побачити їх у тій красі, в якій їх зафіксував майстер. “Краконоша з гір Крконоше”, – так жартівливо часто називали його місцеві жителі. 

Він також багато фотографував під час закордонних подорожей у Єгипті, Лівані, Сирії, Австрії та Швейцарії. Водночас його світлини Праги не менш захопливі. Останні роки життя Фейфар у гори не ходив, любив фотографувати статуї на Карловому мосту та портрети своїх друзів. Помер Зденко Фейфар за місяць до свого 88-річчя, 3 лютого 2001 року, залишивши після себе великі колекції світлин, які зберігають у багатьох музеях та галереях Чехії.