Гори і люди: карпатська фотоідилія Ерно Вадаша

“Працювати на повну”

Ерно Вадаш народився в угорському промисловому місті Надьканіжа. Коли мав 19 років, батьки подарували йому фотокамеру, на яку й зробив перші знімки. Після закінчення університету працював банківським службовцем. Фотографія була для нього лише гобі. Все змінилося, коли Ерно познайомився з фотографом-новатором Рудольфом Балогом. Під впливом того на початку 1930-х Вадаш почав опановувати тонкощі фотомистецтва. Скоро прийшли перші успіхи: швейцарський журнал Camera відзначив його знімок “Гуси” премією в тисячу франків, а Королівське фотографічне товариство нагородило талановитого початківця медаллю Емерсона.

1936-го Ерно Вадаш заснував Асоціацію сучасних угорських фотографів. Через 2 роки у щорічному рейтингу American Photography Yearbook він посів п’яту сходинку серед 13 424 найкращих митців світу.

Початок Другої світової війни приніс угорському фотографу справжнє випробування. Асоціацію фотографів заборонили, а сам митець опинився в німецькому концентраційному таборі Маутгаузен, де йому дивом вдалося вижити.

По війні Ерно повернувся на батьківщину й знову віддався улюбленій справі. Він став одним з директорів Міжнародної асоціації аматорських фотографів і головним редактором журналу FOTO. Його світлини публікували у журналах National Geographic, Vanity Fair, Seven Seas, Harper’s Bazaar, Picture Post, Illustrated London News, L’Illustration. 1957 року Вадаша нагородили найвищою відзнакою Міжнародної федерації фотомистецтва. Його послідовник Рудольф Ярай згадував: “Ерно Вадаш вважав, що не варто жити, якщо не можеш працювати на повну силу”.

Гори та люди

Ерно Вадаш відвідав Закарпаття двічі – взимку 1939 року та влітку 1940 року. В той час в регіоні точилася затята боротьба. Він перебував у руках то Чехословаччини, то Угорщини, між тим встигнувши проголосити самостійну Карпатську Україну. Однак угорця не цікавили військові та політичні аспекти. Він прагнув відтворити місцеву атмосферу й колорит, пізнати буття горян. Фотографа захоплювало благородне життя простої людини, що існує ізольовано, в гармонії з природою.

Маршрут подорожей Вадаша Закарпаттям можна відтворити завдяки його світлинам. На них – Ужок на Великоберезнянщині, Синевир та Колочава на Міжгірщині, Ясіня та Білин на Рахівщині – села, розташовані на карпатському високогір’ї. Дорогою фотограф також знимкував Ужгород, Воловець і Рахів. 

В об’єктиві його фотоапарата – людина на тлі чарівної природи, одяг, побут, ремесла, релігія. Світлини мають і чітко виражений етнографічний характер. У сонячну днину чоловіки заготовляють на зиму сіно, готують бринзу – овечий сир, жінки сортують вовну та прядуть з неї нитки для виготовлення одягу, вишивають, чому вчать і молоде покоління… Все це складається в ідилічно-романтичні картини зі сміливими світлотіньовими ефектами. Справжня верховинська екзотика!

На багатьох знимках зображено небезпечну роботу бокорашів – сплавників лісу. Ерно робить динамічні світлини плотогонів на річках Теребля та Тиса. Споглядаючи ці фотографії, можна майже фізично пережити відчуття стрімкого руху підкорювачів водної стихії – “верховинських каскадерів”, як називали їх у міжвоєнній пресі. Вадаш сфотографував закарпатських бокорашів на піку розвитку лісосплаву в Карпатах. Уже через якихось два десятки років це ремесло зникне назавжди.