Скарби з фотокамери Луїзи Бойд

Нотатки з України

«Майже всі діти в селах ходять босі, погано одягнені та доволі замурзані. Втім на вигляд дуже здорові та щасливі. Немовлята лежать у кошичках, сплетених із березових гілок, які служать колисками та висять уздовж хатніх стін. Спеціально виготовлені човники виконують роль візочків для малюків цього водного краю. Мені видалось, що кожен підліток був нянькою для свого молодшого братика чи сестрички», – записала свої враження від мандрівки Луїза Бойд. 

Спогади мандрівниці про тодішній побут надзвичайно цікаві. Втім особливо захопливі документи з поїздок –  непостановні Луїзині світлини. В її об’єктиві – продавці квітів та домашньої живности, випадкові перехожі на вулицях міста та жителі сіл у народних строях, панорами Карпатських гір та нескінченні простори Полісся. І таки справді документи – до кожної світлини є коментар фотографині, обов’язково зазначені час та місце знімання.

Західною Україною Луїза Бойд подорожувала у 1934 році після того, як її обрали делегаткою Міжнародного географічного конгресу у Варшаві. Вона три місяці мандрувала територією тогочасної Польщі, які охоплювали Західну Україну зі Львовом, території Західної Білорусі та Литви довкола Вільнюса. Подорожувала автомобілем, залізницею, човном, пішки. Львів Луїза відвідала 24 вересня 1934 року. Пересувалася містом на власному автомобілі марки «Паккарді». Луїзині подорожні нотатки та світлини Американське географічне товариство опублікувало 1937 року.

«Леді Арктика»

Луїза Арнер Бойд народилася 16 вересня 1887 року в місті Сан-Рафаель, неподалік Сан-Франциско. Її батько, Джон Франклін Бойд, був власником золотої копальні в містечку Боді, Каліфорнія. Луїза, а також два її старших брати, Сет і Джон, мали забезпечене дитинство – навчалися у приватній школі, літні канікули проводили на ранчо: їздили верхи, полювали, рибалили, ходили в походи. Брати померли від хвороби серця, коли Луїза була підлітком. Відтак батьки продали частину свого майна й вирішили з донькою мандрувати Європою.

<p>Луїза Арнер Бойд</p>

Луїза відчувала надмірну опіку з боку згорьованих батьків, які після втрати синів стежили за кожним її кроком. Мріяла вирватися на свободу. Року 1918 вона покинула США й поїхала за океан. Побувала в Єгипті, у Європі. Працювала медсестрою – допомагала боротися з пандемією іспанки.

Навесні 1919 року Луїза здійснила ще один ризикований вчинок – орендувала автомобіль та проїхала Сполученими Штатами Америки. Тогочасні американські дороги були польовими, у кращому разі – засипаними гравієм. Свої спостереження мандрівниця занотовувала в польових щоденниках.

Коли Луїзі виповнилося 32 роки, вона втратила обох батьків. У спадок отримала величезні на той час статки – три мільйони доларів, а водночас і повну свободу дій.

Неспокійна вдача кликала Луїзу в дорогу, а перші успіхи суфражисток надихали на відчайдушні вчинки. На початку 1920-х років вона знову повернулася до Європи. У 1924 році на круїзному лайнері пройшла вздовж полярних льодовиків Шпіцбергена – і закохалася в Арктику.

Року 1926 Луїза зафрахтувала корабель і вирушила у власну експедицію до Землі Франца-Йосифа. Судно називалось «Хобі». Саме на ньому ходив норвезький дослідник Руаль Амундсен.

Робота і «Хобі»

У березні 1925 року серед льодовиків Арктики зникла експедиція Умберто Нобіле – відомого будівничого дирижаблів. На пошуки одразу вирушив сам Амундсен, але його літак зник без сліду. Луїза на «Хобі» організувала рятувальну експедицію і навіть її очолила. Корабель подолав понад 16 тисяч кілометрів; протягом мандрівки Луїза несла вахту однаково з усіма учасниками екіпажу, але жодних слідів команди Нобіле чи Амундсена їй знайти не вдалося. Згодом виявилося, що Нобіле з частиною команди врятувався. Амундсен загинув.

Після пошукової експедиції Луїзу Бойд уже не сприймали як багату дивачку. У мандрівці вона познайомилася з ученими, навчилася працювати із професійним обладнанням, отримала визнання. Донька каліфорнійського магната стала першою американкою (і третьою жінкою у світі), яку удостоїли норвезького ордена Святого Олафа – нагороди за видатні заслуги перед Норвегією і людством. 

Року 1931 Луїза Бойд власним коштом спорядила подорож до Гренландії. Згодом за фінансової підтримки Американського географічного товариства організувала ще три наукові експедиції. Зазвичай Бойд подорожувала зі своєю помічницею місіс Рош – вони були єдиними жінками на борту. Луїза відкрила підводний океанічний кряж між островами Ян-Маєн і Ведмежий – тепер хребет Мона. Року 1960 Луїза Бойд стала першою жінкою, яку прийняли до Американського географічного товариства. 

«Мені подобаються приємні речі, якими насолоджується більшість жінок, навіть якщо я одягаю штани та чоботи в експедиції, навіть якщо я в них сплю… У морі я не надто доглядаю за руками, хіба стежу, щоб їх не відморозити. Утім припудрюю носика перед кожним виходом на палубу, і не важливо, наскільки суворим є море цього дня. Ніщо не заважає жінці залишатися жіночною в умовах без звичного комфорту», – говорила Луїза.

Дама з камеліями

Поза експедиціями Бойд приділяла багато часу квітам і доглядала за власним садом у рідному Сан-Рафаелі. Про її клумби писали газети. Луїза найбільше любила камелії. Улюблена квітка завжди прикрашала її капелюшок, коли вона виходила у світ.

Звичний ритм Луїзиного життя змінила Друга світова війна. Уряд США вирішив використати навички дослідниці для стратегічних безпекових цілей. У 1941 році за завданням уряду вона вирушила до Баффінової Землі. Спільно з декількома науковцями-геофізиками вивчала магнітну аномалію, полярне сяйво та іоносферу, щоб налагодити радіозв’язок між союзниками із Європи та США. Також їй доручили дослідити можливість побудови аеродромів в Арктиці. За символічний гонорар – 1 долар на рік – працювала на Пентагон до червня 1942 року.

За своє життя Луїза Бойд відважилася на багато авантюр. У 67 років вирушила в політ над Північним полюсом на аероплані «Douglas DC-4». Вона стала першою жінкою, яка побувала на маківці Землі, точніше, пролетіла над нею. Мандрівниця написала дві книжки про Гренландію – у пам’ять про неї там назвали територію неподалік узбережжя. 

Луїза Бойд не дожила два дні до 85 років. Згідно із заповітом, її прах розвіяли над Північним полюсом. Вона назавжди залишилася в тому місці, яке найбільше любила.