Переяславські храми історії

14:12, 16 січня 2024

музей

Переяслав має імідж міста музеїв. Формуватися він почав тільки у другій половині ХХ століття. У 1964 році тут заклали перший в Україні Музей просто неба. Унікальний він тим, що в ньому можна вивчати не тільки народну архітектуру середньої Наддніпрянщини, а й особливості українського музейництва радянських часів. Скансен належить до Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав", що охоплює 24 тематичні музеї.

белей.jpg

Лесь Белей

мовознавець, письменник, перекладач

Сподвижник музейної справи

Підвалини цього феномену закладали у 1950-х. Якраз тоді місцевий історичний музей з доволі бідною колекцією очолив Михайло Сікорський.

— Ми мали святкувати трьохсотріччя Переяславської ради. Сікорський зумів використати цей момент, щоб вибити для музею цінні експонати: з Оружейної палати та Центрального історичного музею у Москві, із фондів Києво-Печерської лаври, Київського історичного музею, Історичного музею імені Яворницького у Дніпрі, із Чигирина та Чернігова, — згадує музейниця Лариса Годліна, яка у 1970-ті була головною зберігачкою фондів.

Так із Чернігова до Переяслава потрапила шабля Богдана Хмельницького, яку Михайло Сікорський вирішив не повертати. Аргументував тим, що з цією місцевістю Хмельницький значно більше пов’язаний. Після запеклих епістолярних баталій Чернігів заспокоївся.

sikor

Михайло Сікорський (1923 — 2011)

Фото: ps.informator.ua

Лариса Годліна вважає, що за підходом до формування колекцій Сікорському не було рівних в Україні:

— Він міг з-під землі дістати.

Наступним кроком стало створення Музею просто неба. Ідея належала місцевому краєзнавцю Єфремові Іщенку й була доволі грандіозною — охопити 1500 гектарів. В Україні на той час не було жодного музею просто неба, а поля Переяславщини мали тільки сільськогосподарське призначення. Тоді Михайло Сікорський знову спритно використав радянську любов до дат і ювілеїв.

— Михайло Іванович запропонував закласти парк імені Шевченка з невеличким музеєм — до 100-річчя від дня народження поета, — веде далі пані Лариса. — Під це виділили 5 гектарів на колишньому єврейському цвинтарі. Потім ще вдалося вибити територію.

KV_01090

Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини

Усі фото Валентин Кузан

У 1960-ті до музею почали перевозити напівзруйновані та закинуті церкви. Тоді якраз тривала негласна політика руйнування храмів. Лариса Годліна пригадує, що їх просто спалювали:

— Один чоловік із ЦК ВЛКСМ розказував, що вони мали завдання до такого-то числа знищити певну кількість церков. І святині горіли.

Звичайна музеїфікація храмів у ті часи була неможливою. Тому експонати розташували на околицях території, щоби вони не домінували у просторі. Деякі перепрофілювали на тематичні музеї, що діють донині.

А коли на початку 1970-х почали споруджувати Канівське водосховище, Сікорський скуповував старі хати для музею. Адже під воду мало піти чимало сіл.

— Найбільше споруд перевезли із сіл Циблі, В’юнища, Андруші, Козинці, які тепер під водою, — згадує пані Лариса. — Першою перенесли хату 1861 року. Як розповідав власник, збудував її його дід у рік скасування кріпацтва: "щоб його нащадки були вільними козаками".

Численним перевіряльникам така діяльність директора не подобалася. Звучали звинувачення у "буржуазному націоналізмі" й "замилуванні старовиною". Доходило до абсурду, коли в хаті ХІХ століття біля ікон вимагали виставити газету "Искра".

Оскільки Сікорський товаришував з археологами, то зібрав у Музеї просто неба чималу археологічну колекцію. Так у Переяславі з’явилися половецькі та скіфські баби, житло палеолітичної стоянки, макети черняхівського й давньоруського житла.

Музей космосу

Сьогодні у переяславському Музеї просто неба — 123 пам’ятки народної архітектури, 20 дворів із хатами, 25 майстерень і 20 000 експонатів. Але він перевершує звичайні очікування від скансена. Окрім українського села, тут представлено космонавтику, електрозварювання, кінний транспорт, переселення з Чорнобильської зони. Ми вирішили сконцентруватися на церквах, у приміщеннях яких діють тематичні музеї. 

KV_00919

Музей космосу

Першою перепрофілювали церкву Святої Параскеви 1891 року, перенесену із затопленого села В’юнище. Року 1979 у ній відкрили Музей космосу. Тоді він називався Музеєм світопізнання і мирного освоєння космосу.

— Якщо в Радянському Союзі говорили про мир, то мали на увазі протилежне, — коментує радянську концепцію Сергій Вовкодав, старший науковий співробітник Музею космосу.

KV_01037

Сергій Вовкодав

Переяслав не має нічого спільного з освоєнням космосу, але Сікорський дружив із технічною інтелігенцією, яка допомогла зібрати унікальні експонати.

У церкві можна побачити ракетний двигун "РД-219", макети першого штучного супутника Землі та місяцехода, скафандри, парашути та особисті речі Юрія Гагаріна, Георгія Берегового і Павла Поповича, зменшений макет стартової позиції космодрому "Байконур".

Замість хоругов — парашути, замість ікон — портрети космонавтів з орденами, замість статуй — космічні скафандри. По центру висить величезний маятник Фуко. На підлозі намальоване коло, яке заходить  на колишній амвон.

KV_00986

Музей космосу

KV_00997

Музей космосу

Поєднання артефактів космонавтики з культовою спорудою дає неочікуване враження.

— Деякі іноземці спеціально їдуть до нас, щоб побачити цей синтез, — коментує пан Сергій. — Якби музей був у звичайному павільйоні, такого ефекту не було б.

Стіни церкви, помальовані в небесно-синій колір, дещо пошарпані часом. Музейники бідкаються, що через пандемію і війну не встигли відреставрувати. Але ця пошарпаність додає нотки минувшини до експозиції радянської космонавтики.

KV_00966

Музей космосу

Музей хліба

Якщо Музей космосу зовні виглядає як звичайна церква, то впізнати храм у Музеї хліба не так просто. Це Вознесенська церква 1897 року із села Мала Каратуль. За радянських часів її перетворили на зерносховище, тому стоїть вона без бань і хрестів, але форма будівлі видає культову споруду.

Музей хліба відкрили 1984 року, хоча колекції почали збирати ще у 1950-х. Експозиція представляє історію хліборобства від трипільців і до сучасности: це крем’яні серпи, перші рала, плуги, парові машини й сучасні комбайни. Окремі стенди — про хліборобству в Російській імперії, СРСР, під час Другої світової.

KV_01050

Музей хліба

За часів Незалежности до експозиції додали стенд, присвячений Голодомору. На макеті стіни сільської хати відтворено щоденниковий запис чотирнадцятирічної Марії Соловей, знайдений у селі Єрківці під Переяславом: "Першою померла мама. Батько пережив маму на кілька місяців. За ним померли наймолодші брати — Микита, а за ним і Андрій. В лютому 1933 року слідом пішли Степан та Ілько. Залишилась я сама в холодній драній хаті".

Замість престолу в Музеї хліба стоїть один із перших тракторів ХТЗ, подібний до того, що у "Землі" Довженка: із залізними колесами без шин. Перед ним — дерев’яна скульптура жінки з серпом і молотом авторства Василя Бородая. Як і "Батьківщина-Мати", це велична монументальна жінка, але цього разу з косою у стилі Юлії Тимошенко. Робота називається "Україна". І справді дерев’яна жінка більше нагадує українку, аніж її київська посестра з мечем і щитом.

KV_01073

Музей хліба

Зовні колишня церква прикрашена барельєфами з радянського аграрного життя. На бічній наві — сніп із п’яти колосків з написом "Хліб — наше багатство". Важко сказати, чи автор свідомо обіграв Закон "Про 5 колосків", але на сучасному етапі він зчитується по-новому.

На подвір’ї музею стоїть техніка: трактори, вантажівки, англійська дерев’яна молотарка, комбайни й літак АН-2, який використовували, щоб обробляти поля хімікатами. Дещо зникло у 1990-ті.

— Тоді були суттєві фінансові труднощі, музею не було чим платити за охорону. Було важко вберегти експонати від крадіжок і вандалізму, — прокоментував нинішній директор Микола Шкіра.

KV_01049

Музей хліба

Однак коли ситуація стабілізувалася, музейникам вдалося якось відновити експонати. Тепер вони нарікають, що було би добре звести для техніки критий павільйон.

За майданчиком із технікою стоїть хата хлібороба, вкрита очеретяною стріхою.

— Загалом по селах такі стріхи служили і по 50 років, але у нас хати не опалюються і вже за років 20 треба ремонтувати, — ділиться господарськими проблемами директор. — У нашому музеї чи не єдиному в Україні є своя династія спеціалістів, які вміють викладати солом’яні стріхи.

Музей історії Української православної церкви

У Покровській церкві із села Сухий Яр 1774 року тепер міститься Музей української православної церкви. У 1980 році його відкрили як Музей атеїзму.

— Це була пряма вказівка партії, — згадує директор Микола Шкіра, — показувати історію релігій і пропагувати атеїзм.

KV_01154

Музей історії Української православної церкви

Коло церкви розмістили копію Збручанського ідола й жертовник епохи бронзи. Кажуть, що жертовник, найімовірніше, містифікація Сікорського, який любив пожартувати, особливо з партійним керівництвом.

Від Музею атеїзму тут залишили тільки розписи з вітражами "Еволюція космогонії" авторства Павла Тараненка на тему побудови космосу та його освоєння. Стилістика Тараненка чимось нагадує Врубеля у Кирилівській церкві. Розписи органічно допасовані до трьох бань дерев’яного сільського храму. Атеїстичного духу в них я не відчув.

KV_01158

Музей історії Української православної церкви

— Багато предметів з Музею атеїзму — автентичні християнські артефакти, тому органічно вписалися у новий Музей українського православ’я, — каже пан Микола. 

Музейники не до кінця розуміють, як краще використати простір цієї церкви, бо місця для масштабної теми історії православ’я у ній бракує. Думають облаштувати тут музей ікон. Якщо цю ідею реалізують, то космогонічна іконографія Тараненка стане цікавим постмодерним доповненням експозиції.

Музей українського рушника

Цей музей розміщений у Трьохсвятительській церкві 1651 року із села Пищики. Уже з назви зрозуміло, що він відкритий за часів Незалежности — 1995 року.

Загалом у колекції Музею просто неба — майже 4000 рушників. Багато з них експонують у хатах та церквах. У цій церкві виставлено 360 рушників із центру та півночі України. На більшості вишито "Дерево життя", але трапляються також інші орнаменти. Деякі майстрині використовували специфічні барвники. 

KV_01093

Музей українського рушника

— Рушник — основний декоративний елемент української хати, ними вбирали ікони, — коментує директор музею. — Окрім того, коли людина народжувалася — отримувала рушник, проводжала мати сина у дорогу — давала рушник, на весілля — рушник, ну і домовину в яму також опускали на рушниках.

На Переяславщині в селі Помоклі виготовляли так звані вибійчані рушники. На дерев’яній дошці вирізали візерунок, на нього наносили червону і чорну фарби з природних барвників, накладали тканину, на яку перебивали візерунок. У музеї виставлено і дерев’яні матриці, і готові рушники. За 150 років взір зберігся.

Церква, що всуціль обвішана рушниками, сприймається досить органічно через традицію вбирати рушниками ікони.

Позитивізм проти колоніалізму

Спадщина героя України Михайла Сікорського, сторіччя якого відзначають цього року, доволі показова. Йому вдалося майже з нуля побудувати величезний музейний комплекс. Він хитро оперував російським колоніалізмом, символічним значенням Переяславської ради, водночас вмів маневрувати поміж абсурдними радянськими вимогами до музейництва й тотальною пропагандою. У таких умовах доволі важко утримати чітку лінію, тож, звісно, доводилося іти на компроміси.

KV_01141

Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини

Один із них — це зберегти сакральну архітектуру від занепаду і знищення, переобладнавши її у музеї.

У центрі Переяслава є ще один храм-музей. Це мазепинський Вознесенський монастир, у якому розміщена діорама "Битва за Дніпро у районі Переяслава восени 1943 року".

Космос, хліб, атеїзм і Друга світова були культовими для Радянського Союзу. Рушники — культові для українського народу. Розміщуючи тематичні музеї у церквах, Сікорський ніби мимохідь акцентував на цій культовості, надавав музеям додаткові сенси, які підсилювали враження від експозицій. 

Схожі матеріали

02

Мандри мамонтового бивня з Трипілля

сео музей

Війна в музеї. Галина Пагутяк

_DSC1331.jpg

Палац Жевуських-Лянцкоронських

IMG_0951

Скарби гуцульської старовітчини

DM_6378

Кінь, який виявився гірським козлом

dzyndra_800-500.jpg

Хранителька музею Дзиндри

600

"У США українці мають імідж найсильнішої нації", — Марія Климчак

Сигет 1200.jpg

Тут створювали нових людей. Про перший у світі й найбільший у Європі меморіал жертвам комуністичного терору

Дерев’яна церква у селі Новоселиця на Тячівщині, 1920-ті роки. Sbírka Národního muzea, Praha, Česká republika

Спалена церква, збережена у макеті