Зимова війна: історичні аналогії. Роман Пономаренко

"Два-три тижні" по-радянські

<p>Пожежа у Гельсінкі після бомбардування радянською авіацією, 30 листопада 1939 року</p>

Плануючи війну з Фінляндією, Сталін сподівався на швидкісний "бліцкриг", щось схоже з путінським "Київ за три дні", з огляду на тодішні реалії. Радянський план базувався на переконанні слабкості фінської армії та її нездатності до тривалого опору. Сталінські генерали не знали ні реальної чисельності фінських військ, ні що собою являє лінія Маннергеймасмуга фортифікаційних споруд, яку побудувала Фінляндія на Карельському перешийку у 20–30 роки XX століття на випадок війни із Радянським Союзом. . Натомість військова потужність РСЧА всіляко переоцінювалася. Відтак фінську армію збиралися розбити за два-три тижні. Деякі фанатичні політруки розповідали солдатам про "шість днів". Далі планували поставити там при владі маріонетковий комуністичний уряд Отто Куусінена.

Проте все пішло не за планом. Фінляндія чинила запеклий спротив, а фінське суспільство об’єдналося задля відсічі радянської агресії. У Фінляндії вже напередодні війни переважав консенсус щодо того, що країну треба захищати у разі агресії. Фінська армія показала себе ефективним бойовим механізмом. Застосували креативну партизанську тактику "Моті", до якої радянські командувачі виявилися неготовими. Лінія Маннергейма також виявилася сучасною фортифікаційною системою. На додачу фінам допомагали суворі кліматичні умови.

До такої війни РСЧА виявилася неготовою. Радянські дивізії застрягли в боях на всіх напрямках, зазнавали важких втрат від бойових дій, хвороб та морозів. Моральний дух радянських солдатів упав, про що свідчать їхні листи до дому, перехоплені воєнною цензурою: "Хліба я отримав з 30 листопада по 8 грудня одне кіло, і так голодуємо, і дістати нема де. Багато моїх товаришів загинуло. Хліба нема, а супу дають один раз на добу. З фінами дуже складно воювати, стріляють з дерев. Дуже багато наших загинуло і поранено, з їхнього боку втрати малі". Інший радянський боєць прямо писав, що "якщо будемо далі воювати в Фінляндії з такими успіхами, то нам війну в Фінляндії не закінчити і в шість місяців, не те, що хотіли наші в шість днів, а за 12 днів бою не встигають вивозити вбитих та поранених".

У декількох битвах радянські угрупування були вщент розгромлені, найбільш відомі з них — Піткяранта, Суомуссалмі та Раатська дорога. В озвучені короткі терміни жодних поставлених воєнних задач не вдалося вирішити. Тому Зимова війна — це наочна ілюстрація того, що тотальна перевага в силах і засобах зовсім не гарантує швидкого рішучого результату.

Найбільш красномовне тут співставлення втрат. У фінській армії полягло близько 27 000 вояків, у РСЧА — 126 875. Загальні втрати фінських військ склали 67 000 осіб, а РСЧА — 391 783. Співвідношення майже 1 до 6. Тобто з цієї точки зору для РСЧА це була катастрофа.

Перемога будь-якою ціною

Поразки радянської армії в грудні 1939 — січні 1940 років складають перший етап Зимової війни. Воєнні невдачі змусили радянське керівництво вжити радикальних заходів для підвищення боєздатності військ. Перед строєм розстріляли низку генералів та старших офіцерів, звинувачених у поразках. Зокрема, комбрига Олексія Віноградова, командира знищеної на Раатській дорозі 44-ї стрілецької дивізії, переважно укомплектованою українцями.

Проте лише репресіями все не обмежилося. В РСЧА виникли чисельні комісії, які аналізували здобутий бойовий досвід та впроваджували його у війська. Дивізії переозброїли та переекіпірували, покращили забезпечення зимовим одягом та організацію логістики. Кожну воєнну операцію почали ретельно планувати. Радянське командування показало здатність до адаптації та змін, що призвело до покращення застосування артилерії та авіації. Все це, помножене на зневагу до життя власних солдатів, швидко перетворило РСЧА на надійний інструмент прогризання потужної оборони.

Натомість Фінляндія, маючи обмежені людські та матеріальні ресурси, залишилися на тому ж рівні, що і була. Завзяття та креативність не компенсували брак літаків, артилерії та боєприпасів. Сил, щоб зупинити ретельно підготовлений та спланований радянський наступ, фіни не мали.

Унаслідок цього, на другому етапі війни все здебільшого йшло під радянську диктовку. В середині лютого 1940 року радянські війська, не рахуючись з втратами, прорвали лінію Маннергейма, відбивши всі слабкі фінські контрнаступи. Виснажена фінська армія відступала з боями, чинила відчайдушний спротив. Бойовий дух фінського суспільства зберігався, втома суспільства від війни так і не стала вагомим фактором. Проте ілюзій в перспективі подальшого спротиву в наявних умовах більше ні в кого в фінському уряді не було.

Надії на західних союзників

Головною надією фінського уряду була допомога з-за кордону, особливо від Британії та Франції. Проте на початку війни в Парижі та Лондоні були переконані, що Фінляндія швидко паде. Також вони не хотіли вчиняти активних дій проти СРСР, побоюючись ще більш тісного альянсу Сталіна з Гітлером. Тому на початок війни відреагували в’яло, висловивши Москві публічне засудження та відправивши фінам трохи зброї.

Коли виявилося, що фінська армія чинить успішний опір, а на Західному фронті продовжувалася "дивна війна", думка західних політиків та громадськості почала змінюватися. До весни союзники дійшли до думки, що СРСР не надто вже й відрізняється від Німеччини. Почали обговорювати оголошення війни Сталіну. Обмірковували плани скерування до Фінляндії військ, пряму атаку радянських морських портів, і навіть удар по Баку та Закавказзю, де розташовувалися ключові радянські нафтові родовища.

Проте гучні заяви союзників так і не переросли в рішучі дії. Формування британського та французького експедиційних корпусів йшло дуже повільно. І головне — жодної гарантії чи хоча б чіткої відповіді фінський уряд так і не отримав. Навіть поставки зброї продовжували йти в малих обсягах.

Про масштабні плани союзників дізналися в Кремлі, що неабияк стривожило Сталіна. Планів воювати з Британією та Францією в нього не було. Особливо хвилював радянського диктатора можливий удар по Баку.

Гірке перемир'я

На початку березня для всіх учасників ситуація досягла піку невизначеності. Радянські війська прорвали лінію Маннергейма. Проте втрати виявилися дуже високими, і Сталіна тепер хвилювала загроза вступу у війну Франції та Британії. Тому радикальні настрої радянського диктатора за три місяці війни різко змінилися. Кремль відмовився від плану знищення фінської незалежності і висловив готовність відновити дипломатичні відносини з фінським урядом та почати переговори.

Натомість уряд Фінляндії розумів, що становище критичне. Фронт був прорваний, війська — виснажені, матеріальні ресурси — на межі. Союзники не давали жодної чіткої відповіді стосовно свого вступу у війну, чи хоча б про збільшення постачання озброєнь. В цих умовах фінський уряд вирішив, що треба йти на перемир'я.

Розпочалися перемовини, за результатами яких Фінляндія поступилася територією, але зберегла незалежність. Для всіх фінів підписання мирної угоди виявилося гірким випробуванням. Коли умови миру оприлюднили, люди плакали на вулицях, а прапори приспустили. Тому не дивно, що тривалого миру це не принесло. Вже через рік Фінляндія примкнула до Німеччини в її нападі на СРСР, розпочавши так звану Війну-продовження, унаслідок якої остаточно змирилася з втратою територій, але зберегла незалежність та конституційний лад.