"Ціль війни — мусить промовляти до душі народу". Уривок з книги 1930-х років

<p>"Модерна війна". Львів, видавництво "Батьківщина", 1937 рік</p>

Прийдешня війна використає весь досвід, всі винаходи та досягнення війни 1914—18 рр., але вона буде наскрізь модерною війною, не тільки з огляду на новочасне узброєння армій, технічний їх вигляд, чи теж особливу тактику походів і боїв, але також з огляду на її характер та засяг який окреслюємо загальним поняттям тотальної інтегральної війни.

До такої еволюції, чи пак оформлення прийдешньої війни причинилася без сумніву в першу чергу т.зв. "демократизація війни". Війна демократизується, кажуть історики, вже в другій половині XVII-го століття. Участь у війні починають брати щораз ширші народні маси, котрі дотепер були тільки байдужими приглядачами, що цікавилися воєнними операціями лише у випадку нарушення їхніх егоїстичних інтересів. Згодом народні маси стають головними учасниками війни, а оборона батьківщини й держави зі зброєю в руці стає громадянським обов’язком. 

Одночасно стають неможливі т.зв. "кабінетові війни". Народні маси, які дають для війни силу й кров, цікавляться політичним підложжям великих воєнних зударів. Зчасом появляється й кріпшає загальне заінтересування метою війни, що її провадити збирається держава.

З огляду на те, починати й вести війну, можна аж тоді, коли ціль і предмет війни знані і громадянам, коли громадяни визнають їх важливими для політичної будуччини держави, чи для свойого розвою, коротко коли війна зробиться популярною. Якщо такої популярності немає, то очевидно трудно чекати від суспільности якогонебудь "воєнного настрою", а без того не тільки не можна "видержати" весь жах сучасної війни, але й трудно взагалі її розпочинати. Ціль війни — мусить промовляти до душі народу.

Сучасний розвій воєнної техніки, а особливо необмежений засяг її дій, завдяки летунству зліквідували давній територіяльний поділ воюючої держави на фронт і запілля, замінюючи її в один великий, боєвий фронт. На йому, на тому фронті, не тільки військові але й звичайні громадяни будуть однаково наражені на небезпеку й однаково мусітимуть віддати війні своє майно, сили і здібності. Тому будуча війна — буде тотальною війною. Вона захопить не тільки цілу територію воюючої держави, але й усю її суспільність, усіх її громадян.

Вже світова війна змусила служити своїм потребам усі без виїмку ділянки державно-суспільного життя, усі моральні і господарські сили народу. Не вдоволилась вона мільйонними арміями, що стільки літ кривавились на безчисленних фронтах, — але сягнула глибоко у внутрішнє життя народу й змінила природній його хід. Накидаючи життю нові організаційні форми, війна зробила його своєю інтегрованою частиною.

Причину до цього дав небувалий розвій модерних засобів війни. Вони незвичайно "видатні", але одночасно ставлять ненаситні вимоги вимоги до праці й промислу. Від видатности праці й промислу залежить чи можливо вести війну дальше. Тож керманичі війни мусять цікавитися ближче житям і працею того промислу, бо він — це матеріальна підстава фронту. Правильна праця промислу в час війни вимагає перш за все ощаджування кваліфікованих і необхідних робітників. Ту ощадливість покривають коштом людського матеріалу в інших галузях господарського життя, головно коштом хліборобства. Аде віднімаючи руки від рілі, війна захитує можливість прохарчування фронту й робітництва, яке працює на фронті. То ж держава мусить перейнять керівництво й усього господарства.

Звідси береться систематичне й усебічне опанування та регуляція внутрішнього життя суспільности військовими керманичами війни, котрі з того життя роблять інтегральну частину війни. Держава вмішується не тільки в господарське, але й політичне, організаційне, навіть духове життя. Ця особлива "добича" світової війни не затратила своєї актуальности й під сучасну пору. Навпаки, — вмішання держави дальше збільшується.

Нині — державно-суспільне життя кожного народу наставлене на війну і в випадку тої війни, воно стало нерозривною інтегральною її частиною, а може навіть головною її підставою.

Модерну війну провадитиме очевидно модерна армія. До модернізації армії причинились: нечуваний розвиток летунства в 1914—18 р., та інші винаходи тих літ, як боєве полумя, газ, підводний човен і повзтанк. Ті винаходи зробили своєрідну революцію не тільки в методиці бою й у загальній воєнній тактиці, але також в організації кожної армії.

Сьогодні — модерна армія складається з 3-ох основних рівнорядних собі й від себе зовсім незалежних військово-боєвих організацій. Першою залишається найстарша хронольогічно суходільна армія. Друга організаційно дещо молодша морська армія й укінці третя, цілком ще молода, а все ж чи не найважніша, в будуччині "крилата", цебто повітряна фльота. Кожна з цих окремих організацій, ділиться ще на кілька родів зброї, залежно від призначення й методи самого бою. 

***

Масова смерть — це сьогодні одна з передумов перемоги у війні. Довоєнні, а навіть уже воєнні способи вбивання противника, сперті на механічнім, тільки прямолінійнім, дарма, що й прецизійнім діланні зброї, на силі, зручності й відвазі вояка. Але вони для сучасної війни все таки занадто примітивні. При їх помочі важко осягнути потрібну масовість. Не давали її рівнож ані скорострільні, автоматичні гармати, ані теж найновіші скоростріли. Масову смерть — дала щойно хемія й рідні її подруги, фізика й бактеріольогія. Здобутки цих трьох галузей науки дали не тільки потрібну скількість смерти, — але й перевищили всі сподівання.

Підготовляючи масову смерть ворога мусіла вона очевидно в першу чергу подбати про охорону своїх. Тому першим її воєнним дарунком були "димові свічки" й димова заслона.

Димові свічки — це комбінація хемічних субстанцій, що при спалювані дають величезну масу густого, тягучого диму, який непроглядною хмарою вкриває визначені об’єкти, даючи вигідну димову заслону. Такою заслоною прикриває себе сьогодні й артилерія, змінюючи становища, і піхота на висунених чолових позиціях, і панцирник на широкому морі. Навіть летунські ескадри в блакитних просторах маскують себе перед бистрим зором противника дешевою і дуже корисною димовою хмарою.

Газ, покищо, одинокий засіб, що завсіди побідить, або бодай здержить наступ мас. Газ — що мягким смертельним килимом застеляє великанські простори терену, затроює повітря, проникає до мишачих дір, нищить усе живе, що зустрічає на своїм шляху…

В питанні "масової смерти" забрала останньою голос і бактеріольогія. В затишних університетських лабораторіях, в делікатних скляних ретортах родяться і ростуть мільярди бактерій. Тиф, червінка, віспа, холєра, проказа, а навіть чума. Ось будучі засоби війни, що ждуть тільки часу, коли невблаганна рука летуна розкине їх по ворожому терені. Якщо є ще деякі сумніви щодо доцільности, якщо вагаються ще, чи уживати таких засобів, чи ні, то рішає тут не почуття людяности, а просто тільки страх. Адже такі засоби страшні для обидвох сторін.

Перегляд технічного вигляду сучасних армій виявляє, скільки то матеріальних сил присвячують державні нації задля підготовки війни. Насувається висновок, що успіх у боєвих змагах — залежить виключно від технічного багацтва й технічної справности нації. Одначе такий висновок не зовсім слушний.

В моменті коли в гру боєвої акції, в незвичайно різноманітну гру цілої війни взагалі, входять сили людини, успіх не є простим наслідком технічних осягів. Поза мертвою машиною рішає боєвий дух людини, її фізична справність, її духова постава, дальша чисельність узброєної нації. Дискусія, подекуди й досвід світової війни виказали, що не можна нехтувати моральною цінністю війська. В багатьох випадках вона переважатиме технічну справність противника.