Земля, що повертає протигази

16:42, 29 травня 2023

тоболи

Року 1917 у волинському селі Тоболи австро-німецька армія під час хімічної атаки вперше застосувала тактику так званих газових прямокутників. Досі не відомо, від якого газу загинуло до 10 тисяч солдатів. Ту атаку довгий час замовчували: поразка російської армії на плацдармі псувала пропагандистську славу Брусилівського прориву. І це не єдина асоціація із теперішньою війною росіян на українській землі.

192098724_3949119678514507_42625145889487675_n

Олена Лівіцька

журналістка

"Німецькі могілки" й "жовнєжув росєйскіх"

У центрі Тоболів — великий упорядкований цвинтар. Там серед інших спочивають полеглі трьох воєн: "тамтої", "тої" і "цієї", як кажуть місцеві. Найсвіжіші могили позначені синьо-жовтими прапорами. Найдавніші — містяться на чималому меморіалі воїнів Першої світової.

Там могили розташовані великими колами. Зовнішні два — це плити над похованнями воїнів австро-німецької армії. У центрі й на підвищенні — теж могили під невеликими плитами з написами польською: нещодавно з’ясували, що це поховання солдатів російської армії. З боків на вході — дві муровані тумби, колись на них стояло по хресту: один — православний, другий — католицький. Меморіал відкрили 1936 року.

P4160329

Цвинтар у селі Тоболів

Усі фото: Людмила Герасим’юк

— Бачите, всіх жертв війни мирить одна могила. Тільки росіяни й тут в оточенні, — каже Костянтин Борбич, майор ЗСУ, якого тут по-дружньому називають Федотович. Він у формі, різко реагує на кожен телефонний дзвінок і часто вслухається в небо. Професійне. До Білорусі звідтіля не так і далеко.

Мій співрозмовник народився у цьому селі — батьківська хата стоїть за метрів 300 від теперішнього меморіалу полеглим у Першій світовій. Хлопці часто грались там у "Козаки–разбойніки". Тоді цвинтар настільки був зарослий хащами, що малим Костянтин ніколи не помічав під гіллям та між бур’янами могильних плит із написами. У селі те місце називали "Німецькі могілки". 

P4160385

Костянтин Борбич

Коли виріс, то став лісником, а згодом — сільським головою у Тоболах. У 2014 році одним із перших пішов добровольцем на війну. Заяву до військкомату написав у березні і згодом став бійцем 51-ї ОМБР, разом з якою відразу опинився на полігоні в Широкому Лані на Миколаївщині.

Усе життя чоловік досліджував сліди воєн на своїй землі. Навколо Тоболів — поміж селами Старі Червища, Нові Червища, Рудка Червинська, Оленине, Боровне — щонайменше вісім кладовищ часів Першої світової. Ще більше — братських могил. Але у Тоболах — найбільший меморіал.

— Чогось мене з дитинства це кладовище притягувало. Мені хотілося його почистити, а коли став сільським головою, то вважав це за свій обов’язок, — розказує чоловік.

Відтоді, десь із середини 1990-х, жителі Тоболів регулярно прибирають цвинтар перед трьома святами: Великоднем, Трійцею та Спасом. Так люди зламали закладену совєтами звичку минати це місце, бо тут поховані "німці", тобто "вороги".

P4160344

Могили часів "хімічної війни" 

Тільки порівняно недавно Костянтин Борбич дізнався, що полеглі в Першій світовій стали жертвами хімічної атаки. І що в центрі цвинтаря лежать росіяни. 

— Я собі завше там читав "нєзнаних". Отут австрійці, німці, є навіть чехи. Але якось ми вчергове щось чистили, я длубав той мох і бачу: це ж "жовнєжув росєйскіх"! А ніхто і ніколи не говорив, що тут можуть бути росіяни. Під кожною плитою — останки семи-одинадцяти солдатів, загалом приблизно сто. І тільки два прізвища вказані: Сисукін і Бодушенко. Отак зробив відкриття і для себе, і для всіх, — згадує Костянтин.

У 2014 році на Донеччині йому довелося воювати і з тими, хто називав себе донськими козаками. Тоді його не полишала думка, що могили росіян, які доглядав і вивчав удома, можуть бути могилами предків його ворогів. Бо у складі 3-ї російської армії Леоніда Леша, яка билася на Червищанському плацдармі, було багато донських козаків.

Сумна першість Тоболів

Першу світову війну часто називали "хімічною війною". Фосфор, хлор, дифосген — отруйні речовини, якими воювали на тодішніх фронтах. Одну з перших газових атак провели 1915 року біля бельгійського міста Іпр. Тоді німецька армія у боях із французами застосувала хлор, яким накрила шість кілометрів території і отруїла до 15 тисяч людей.

У 1917 році знову біля Іпра німці застосували іприт. Цей газ вражав незахищені ділянки шкіри, очі та дихальні шляхи. Відомо, що Адольф Гітлер, воюючи на боці австро-німецької армії, на деякий час втратив зір саме через іприт.

Жорстокість таких методів шокувала світ. Про заборону хімічної зброї йшлося у Версальському договорі, що ознаменував закінчення Першої світової. Пізніше Женевський протокол заборонив вести війни бактеріологічними та хімічними методами.

Про масове застосування хімічної зброї у Тоболах Російська імперія, а потім і Радянський Союз воліли мовчати. Насамперед тому, що то була одна з найуспішніших операцій австро-німецьких сил проти росіян 1917 року. І вона псувала імідж Брусилівського прориву. 

У 1916 році росіяни змогли захопити Червищанський плацдарм на західному березі річки Стохід. Бої почалися 6 серпня. Як свідчать дати на плитах, більшість вояків, похованих у Тоболах, загинули того останнього літнього місяця.

Восени росіяни прорвали німецьку оборону й зайняли позицію Тоболи. Поміж покинутими хуторами копали окопи й облаштовували бліндажі. Над річкою ставили доти. На Червищанському плацдармі російські солдати засіли аж до весни 1917 року.

— Згодом виявилося, що в тому й полягав задум австро-німецької армії. Вони побачили, що Стохід у наших місцях потужно розливається, територія стає непрохідною. Німці розбили всі містки й переправи, які росіяни набудували через річку. Відлига перетворила прилеглу долину на нездоланне озеро завширшки з кілометр. А сталося все 3 квітня о 6-й ранку. Тоді теж найстрашніші операції проводили на світанку, — пояснює Костянтин.

Операцію тримали в надзвичайній секретності. Ударною стала Перша ландверна дивізія австро-угорського кавалерійського корпусу барона Леопольда фон Гауера. Саме вона отримала наказ провести хімічну атаку.

— Вперше у практиці Першої світової з’явилися так звані газові прямокутники. Атакували з чотирьох боків, один за одним у певній послідовності. Саме тому, що з чотирьох, і назвали "газовими прямокутниками", — пояснює Костянтин суть тодішньої операції. — Почався обстріл газовими снарядами, вразили командні пункти та телефонні станції. Потім — повторний обстріл і знову накрили всі російські позиції. Австро-німецька армія взяла у полон до 10 000 солдатів і до 150 офіцерів. Приблизно стільки ж військових загинуло.

Костянтин Борбич дізнався про ці події десь на початку 2000-х. У книзі підполковника генштабу Російської імперії Олександра де Лазарі натрапив на інформацію про Тоболи, хімічну атаку та застосування тут газових прямокутників. Після війни де Лазарі став ученим і першим істориком військ радіаційного, хімічного й біологічного захисту. Саме він описав хімічну атаку в Тоболах. Щоправда, які саме речовини використали у цій битві, — невідомо.

Дід Ремонька

Опісля земля біля річки ще чимало років була вкрита останками солдатів двох армій і різним військовим начинням. У Тоболи після евакуації поверталися люди, обживали бліндажі та бараки і з жахом згадували про тіла, окопи та випалене дотла село. 

У середині 1930-х взялися впорядковувати всі стихійні поховання жертв Першої світової. То була спільна програма польського та німецького урядів з ушанування жертв війни за підтримки Ліги Націй. У Тоболах люди досі кажуть, що меморіал "зробили поляки". Хоча всю роботу на цвинтарі виконували їхні односельці. Поховальну бригаду очолював Тимофій Яцук, місцевий, відомий як дід Ремонька.

— У цього Тимофія — цікавезна історія, — провадить Костянтин Борбич. — Якось так сталося, що під час евакуації батьки його лишили в хаті, забули чи як. Коли офіцер австро-німецької армії обходив село, почув плач дитини. Забрав хлопчика до себе у Володимир. Як виявилося, той офіцер був січовим стрільцем і воював на боці німців. Тоді офіцери УСС відкривали на Волині народні школи. Перша приватна українська школа від квітня 1916-го діяла у Володимирі, туди й віддали Тимофія Яцука. Він здобув хорошу освіту, вивчив німецьку та польську мови, повернувся в село і був там чи не єдиним грамотним чоловіком, працював у повітовій раді. 

Мій співрозмовник ще пам’ятає Тимофія. Усе життя потім чоловікові закидали співпрацю з німцями: бо саме йому доручили виливати з бетону плити на могили загиблих у Першій світовій. Він їх і підписував, усі написи — польською мовою.

Перед приходом радянської влади Яцук працював вчителем у сільській школі. У Другу світову став фінагентом районного фінвідділу. Подейкують, що контактував і з червоними партизанами, і з боївками ОУН–УПА. Зрештою Яцук опинився на роботі в районному соцзабезі, а доживав у Тоболах. Цвинтар заростав. І навіть дід Ремонька не ризикував його прибирати.

Воєнний урожай картопляного сезону 

— Про тамту войну? Е-е нє, ничого ни знаю. Про могілки? Да коли я там ходила? Чула, шо їхали звідси люде і шо натерпілися. А та земля на крові всейкая. І ті хати тоже. Оно скрізь окопи, — каже Любов Мазурик, якій 80 і яка досі живе в хаті, що між двома війнами була за школу в цьому селі.

Подібно реагують й інші селяни. Але сліди "тамтої" війни не такі вже й невидимі. На околиці села в дотах люди тримають солому. А колючий дріт Першої світової досі розмежовує городи.

Того дня нам з горищ знімали "ступки": так у Тоболах називають гільзи від снарядів, їх використовували, щоб щось товкти. Показували знамениті рогаті німецькі каски, знайдені на чиємусь полі. Хтось виніс жменю "льоток", так по-народному називають шрапнель. Хтось — гору пряжок різних армій із ременів солдатів, чиї тіла розчинилися в цій землі, або сокиру з клеймом "1914" на руків’ї.

P4170341

Пряжки з ременів солдатів

P4170424

Німецька каска

P4170506

Гільзи від снарядів

Але коли сільські хлопчаки показали знаменитий винахід Першої світової — протигаз Зелінського із вцілілим вугіллям всередині, — мій знайомий офіцер ЗСУ аж присвиснув. Давно такого не траплялося. 

Протигаз придумав українець Михайло Зелінський, коли постала потреба шукати ефективніший захист від хімічних атак. Учений, родом із Херсонщини, досліджував властивості активованого вугілля і спробував начинити березовим вугіллям фільтр протигазу. Так солдати перестали затулятися мокрими марлевими пов’язками чи надягати на голову незручні шоломи, які ні від нічого не захищали. У них з’явилися протигази з масками та фільтрами, і цей винахід був рятівним для армії Антанти.

P4170474

Російський протигаз з абревіатурою ЦВПК (Центральний военно-промышленный комитет) 

На старому і трухлявому фільтрі з чорним березовим вугіллям всередині можна ще роздивитися абревіатуру ЦВПК: Центральный военно-промышленный комитет, який діяв протягом 1915—1918 років.

— Ми знаходили і російські, і німецькі протигази. Але російських більше, — каже один підліток .Костянтин Борбич стверджує, що кожен картопляний сезон приносить нові знахідки з Першої світової. Зрідка, але буває, що просто на городах викопують і людські кістки.

Якоїсь миті в долонях Федотовича опинилася кругла деталь з гострою верхівкою, схожа на маленьку дзиґу. Він дістав з кишені нитку, накрутив її на різьбу, смикнув за край. Те щось зашуміло й закружляло на шматку бляхи, нагадуючи дуже популярні серед теперішньої дітлашні іграшки — блейди. Насправді то наконечник підривника від артилерійського снаряду Першої світової війни. 

— Це "чижик"! — усміхається чоловік. — Ми все дитинство отак гралися і самі їх збирали, бо навколо їх була тьма.

P4170561

Наконечник підривника від артилерійського снаряду

***

Мій співрозмовник має повертатися на службу. Борбич, відколи прийшов з фронту 2015 року, працює у військкоматі. Нині саме він першим повідомляє рідним, що боєць загинув.

— Колеги кажуть: "Федотовичу, а хто, як не ви?". П’ю три-чотири валер’янки і йду. От знаєте, вирішив собі, що перші мої слова в таких випадках будуть такими: "Я йду до вас із поганою звісткою".

А за кілька днів на його рідну землю прийшла ще одна погана звістка. Під час боїв за Харківщину 10 вересня загинуло четверо друзів. Ще один солдат 13 вересня підірвався на ворожій розтяжці на Харківщині. 

Одного дня у селищі Любешів на Волині ховали одразу п’ятьох воїнів. То було страшне прощання. Родині кожного майор Костянтин Борбич мусив подивитися в очі, ставши перед ними на коліна. Бо така в нього місія у цій війні

Утім, каже чоловік, його Тоболи ще з "тамтої" війни доводять: навіть після найстрашнішого, після хімічних атак і тисяч смертей життя є. Бо правда проростає поміж "бузками", а земля повертає протигази.

Схожі матеріали

800.jpg

Кіно без гепіенду. Історія акторки Віри Холодної

тракль

Grodek–Городок: галицьке прозріння Георга Тракля

600_+.jpg

Вирватись з "трикутника смерті": Чортківська офензива Галицької Армії

Могила Франка 1200

"Тільки добре ознайомлений знає, що тут лежить Франко". Спогад про могилу Каменяра

Військові австро-угорської армії в окопах. Галичина, 1917 р. ÖNB Schalek Alice

Аліса у воєнному краї: Перша світова в об’єктиві репортерки Аліси Шалек

5

"Війна сколихнула Черемшину взяти перо". Уривок з книги про письменника

сео Заклинські

Сім’я Заклинських у таборі Ґмінд під час Першої світової війни

600.jpg

Андрій Чайковський: Краще смерть, чим неволя

Колаж_1200х630_23.06.2023

Генерал Осип Микитка: велет у тіні історії