Київ після Перемоги. Сергій Єкельчик

17:33, 6 березня 2022

1920.jpg

Злочинні російські бомбардування Києва та інших мирних українських міст жирною рискою розділили життя їхніх мешканців на “до” та “після”. Нові покоління українців почали розрізняти звуки ракет та снарядів, засинати у бомбосховищах, організовуватися для спротиву і виживання. Але війна не вперше прийшла на київські терени.

Сергій Єкельчик square.jpg

Сергій Єкельчик

історик, професор Університету Вікторії, президент Канадської асоціації україністів

Місто із чи не найбільшою в Європі фортецею не зазнало бомбардувань у Першій світовій війні. Кияни навчилися впізнавати звуки снарядів на початку 1918 року, коли російсько-більшовицькі загони з трьох боків підійшли до міста. Вони почали обстрілювати Київ з артилерійського полігону у Дарниці та з бронепоїзда. 

будинок Грушевських після пожежі.jpg

Будинок Грушевських на Паньківській у Києві після пожежі, зима 1918 року 

Фото: immh.kiev.ua

Оскільки водогін не працював, не було змоги гасити пожежі. Згорів прибутковий дім Грушевського на Паньківській – цінна пам’ятка українського архітектурного модернізму; на Бібіковському бульварі (тепер – бульвар Шевченка) снаряд потрапив на горище шестиповерхового будинку Баксанта і пожежа охоплювала один поверх за іншим згори донизу, аж поки будинок не згорів вщент. Як і теперішні окупанти, більшовики продовжували свої атаки та бомбардування навіть під час перемовин на лівому березі з делегацією членів колишньої міської думи, яка просила не руйнувати місто. Ті чотири дні інтенсивного обстрілу трьохдюймовими та шестидюймовими снарядами надовго стали для киян символом варварського знищення міста та його населення.

Після захоплення Києва 26 січня (8 лютого) 1918 року більшовики влаштували на його вулицях масовий терор, спрямований проти всіх україномовних та “непролетарських” громадян. Після допитів у Маріїнському палаці більшовики закопували тіла замучених та розстріляних у парку, що поряд. Пам’ять про ці злочини довго жила серед киян, хоч ділитися такими споминами можна було хіба на кухні з рідними та друзями. Офіційно більшовицьких катів називали “героями-визволителями” міста. А балтійський матрос Ховрін, який хвалився тим, що це його загін “узяв” Харків та Київ, на пенсію переїхав до столиці Української РСР. Окупант спокійно помер у місті, яке він “звільнив”, аж 1971 року.

Наша пам’ять про рев більшовицьких гармат під Києвом – історична, з підручників та фільмів. Але багато сучасників були ще живі у 1941 році, коли на місто падали бомби нацистів, а радянські радіоміни зруйнували Хрещатик. Ще живі ті, хто дітьми зазнав як радянських, так і німецьких бомбардувань української столиці восени 1943 року. 

b796d0e168fec2fecf1f71b40343933f.jpg

Хрещатик, 1944 рік

Фото: ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Коли моя бабуся з дітьми повернулася з підкиївського села, їхній приватний будинок на Глибочицькій довелося покинути. У колодязь впала бомба (невідомо радянська чи німецька), яка не розірвалася, але зруйнувала хату ударною хвилею. Так мама втратила дім свого дитинства. Дідусь моєї дружини казав, що у Другій світовій він воював не за вождів чи радянський лад, а за той скверик на Саксаганського, куди вивозили у візочку їхню першу дитину – мою тещу.

У кожного покоління киян тепер є своя війна, а в деяких навіть дві. Ненависть до ворога і любов до рідного міста мають одне коріння, а травму сплюндрованої родинної пам’яті вилікує лише відбудова нашої столиці – і всіх українських міст, які зазнали ракетних та артилерійських ударів злочинної російської армії. І багато українців уже починає мріяти про те, якими стануть наші рідні міста та села після неминучої перемоги світла над тінню.

Як би хотілося скоріше побачити той оновлений повоєнний Київ! Київ, в якому лишиться найвищий пам’ятник Європи – Батьківщина-Мати, що так правильно суворо дивиться на схід. Тільки на щиті її буде вже герб України. Київ, у якому не буде пам’ятника “дружбі народів”. Він може стати пам’ятником українсько-польській дружбі чи меморіалом загиблим захисникам України. Київ, в центрі якого не буде площі Толстого – російського письменника, але може бути провулок Толстого – російського опозиціонера десь у новій забудові, поруч з вулицею Політковської. Він засуджував загарбницькі війни Російської імперії і написав “Не можу мовчати” під впливом звістки про повішених царатом селян Херсонщини. Київ, в якому буде один – державний – меморіал Бабиного Яру, де також будуть експонати про російський ракетний удар поряд з Бабиним Яром та героїзм українських євреїв-воїнів під час російської навали. Київ, в якому буде зроблено історичну фотографію президентів Зеленського та Порошенка, що обіймаються на Майдані перед початком параду Перемоги. Київ, в якому нікому й на думку не спаде крутити, прости Господи, російський шансон.

У майбутньому Києві ніколи не забудуть тих, хто загинув, щоб інші змогли дожити до Перемоги. До нього їздитимуть західні політики, щоб подякувати українцям за захист свободи і демократії в усьому світі. Дехто з них знайде у собі сили вибачитися за запізнілу і обмежену підтримку нашої боротьби проти російського вторгнення. А колись – вже після процесу Путіна та інших у Гаазі – у Києві відбудеться церемонія, яку світ уже бачив у Варшаві у 1970 році, коли керівник нової держави, що постала на руїнах імперії, став на коліна перед пам’ятником цивільним жертвам цієї імперії.

І ні, українці ніколи не забудуть і не простять. Немає нічого важчого за материнське прокляття, а “мати міст руських” проклинає російського імперського виродка. Відрахунок днів до параду Перемоги на Хрещатику вже почався. Слава Україні!

Hreshchatyk.jpg
Фото: skyandmethod.com

Схожі матеріали

vugledar_tekst-21-1.jpg

Симфонія Донбасу

Улас Самчук з письменником о. Юрієм Станинцем та Петром Міговком у Хусті (1938) 1939.in.ua.jpg

Улас Самчук "Нарід чи чернь?"

ук.jpg

Москва дістає старі ідеологеми: що таке "Малоросія" та "Новоросія"?

1200х600_majdan.jpg

"Революція триває". Огляд книги "Український Майдан, російська війна" Михайла Винницького

600х400.jpg

Андреас Каппелер: "Україну вже років 150 сприймають як шахову фігуру"

600х400.jpg

"У війні проти Росії ми дуже непогано протистоїмо", – Михайло Винницький

600.jpg

Піщано-інформаційна анексія

600.jpg

Тут Україна, тут стрибай!

600.jpg

Тімоті Снайдер: Кожна нація мусить визнати баланс між мучеництвом і мучительством