"В сяйво вільного простору". Як летуни Галицької армії боронили небо над Україною

10:31, 19 липня 2022

летуни УГА

Українці відстоювали незалежність не тільки на землі, але й у небі. Летунський відділ Галицької армії очолювали абсолютно різні особистості: син письменника Петро Франко, росіянин Борис Грубер, осетин Джамбулат Кануков. Бракувало і кадрів, і техніки. Попри це, українські летуни регулярно здійснювали розвідувальні вильоти, кидали бомби на ворожі об’єкти й навіть вигравали повітряні бої.

Haruk.jpg

Андрій Харук

доктор історичних наук, професор кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного

Ангари без літаків

Петро Франко

Петро Франко (1890–1941)

Фото: uk.wikipedia.org

"Одного гарного пополудня, низенько над нами появився той літак… Перша бомба впала далеко від нас. Моя сотня розбіглася у паніці, бо бистрі очі стрільців побачили, як із літака доглядник кинув бомбу, що мала впасти просто на нас. Я лежав та дивився, як бомба летіла просто на мій скоростріл, який сипав кулями…".

Так Петро Франко (1890–1941) – поручник Українських Січових Стрільців, син письменника Івана Франка – описує бої на схилах Високого Замку у Львові восени 1918 року. За два роки до того він здобув фах повітряного спостерігача в авіаційній школі в Сараєві. На початку польсько-української війни керував сотнею скорострілів – себто кулеметників. У тій сутичці Франкові вдалося пошкодити ворожий літак і поранити пілота. "Я негайно предложив Начальній Команді, що зорґанізую відділ літаків. Гадка сподобалася, і я одержав відповідний приказ", – писав він.

1 грудня 1918 року Державний секретаріат військових справ – воєнне міністерство ЗУНР – видав розпорядження про утворення двох підрозділів – референтури летунства й летунського відділу. Перший мав займатись адміністративними справами, на другий покладали оперативне керування авіацією. Обидва очолив Петро Франко.

Летовища у Львові та Перемишлі захопили поляки. Українцям залишилася станція Красне за 45 кілометрів на схід від Львова, де раніше дислокувалася авіаційна рота австро-угорської армії. "Там були: по перше, чудовий летунський майдан, знамениті ганґари на літаки, бараки для старшин та стрільців і багаті варстати, в яких були добірні станки для точення, стругання, кування, відливання і так далі", – описував Франко.

авіація УГА

Літаки авіації Галицької армії на аеродромі Красне, весна 1919 рік

Фото: з книжки Ярослава Тинченка "Герої нашого неба"

Однак літаків бракувало. Вдалось притягти до Красного кілька недоламаних біпланів. Із трьох-чотирьох літаків техніки з великими труднощами складали один, придатний до польотів. Іноді рятувала винахідливість. Не було ґумових покришок – колеса літаків обмотували сплетеними з соломи "косами". Бракувало бензину – допоміг роздобути однокурсник Франка з Львівської політехніки, який завідував нафтовим складом у Дрогобичі.

Крилатий інтернаціонал

Галичанам вдалося домовитись про переведення до Красного одного з авіаційних загонів 2-го Подільського дивізіону колишньої армії гетьмана Павла Скоропадського. Так на озброєння летунського відділу потрапили кілька винищувачів Nieuport. Вони доповнили двомісні літаки-розвідники Hansa-Brandenburg і Loyd, які дістались від австрійців. Навесні наступного року німецькі війська відступили з України. Галичани отримали доступ до їхнього авіаскладу в Проскурові (нині Хмельницький). Так поповнилися досконалими літаками-розвідниками марок DFW та LVG.

авіація УГА

Один з винищувачів "Ньюпор" галицького летунського відділу

Фото: з книжки Андрія Харука "Крила України"

На початках у летунському відділі служили тільки пілот Степан Кузьмович і двоє повітряних спостерігачів – Петро Франко і Євген Городиський. 

Губер

Борис Губер (1891–1919)

Фото: uk.wikipedia.org

Незабаром до підрозділу долучилися досвідчені авіатори, що раніше служили в російській та австро-угорській арміях. Після закінчення Першої світової війни вони залишились без роботи, тож охоче відгукнулись на пропозицію вступити до Галицької армії.

У середині грудня в Красному вже існував цілком боєздатний летунський відділ. Він налічував 14 старшин, 140 стрільців та сім справних літаків. Прибулі з Наддніпрянщини авіатори були досвідченішими, ніж місцеві. Тому командиром відділу призначили Бориса Губера (1891–1919). "Мовчазний москаль, який важко переживав драму російської армії", – пише про нього Франко. Незабаром депресивний Губер самоусунувся від виконання обов’язків. Його посаду обійняв Джамбулат Кануков (1887–1919), осетин, колишній кавалерист.

Відділ складався із двох сотень, однак часто вони діяли разом. Його члени носили відзнаку: пропелер на кінці коміра й нашивки на рукавах. На крилах літаків були намальовані круги: посередині – жовтий, зовні – блакитний.

Розвідка та бомбардування

Найважливіше завдання летунського відділу – повітряна розвідка. Часто вона була єдиним джерелом інформації про пересування ворожих військ. Розвідувальний політ міг тривати 5–6 годин – за цей час літак долав 600–700 кілометрів. Зазвичай вирушало два літаки – розвідник і винищувач, який його прикривав.

Періодично українці літали й на бомбардування ворожих об’єктів. Півтора десятка разів атакували Львів – головно електростанцію і вокзал. Десяток – вокзал і аеродром у Перемишлі. Авіаційних бомб було обмаль. Тому в артилерійській майстерні в Коломиї налагодили перероблення на авіабомби мінометних боєприпасів. Пізніше з того самого складу в Проскурові почали надходити німецькі снаряди.

авіація УГА

Летуни Галицької армії біля літака "Бранденбург"

Фото: з архіву родин Галущаків, надане Наталею Тихолоз

Петро Франко описує пригоду, яка сталася з ним 4 січня 1919 року: "Полетів я із пільотом Кавутою на північ. Кинув бомби на кілька двірців. Але літак, мабуть, ушкоджений обстрілом із низу, упав у глибокий сніг коло села Дубнова недалеко від Володимира-Волинського, де ми попали в полон". Наступного дня під час транспортування з Кракова до Домб’я Франко утік з-під варти. Через Прагу, Відень, Будапешт, Карпати, Станіславів він дістався до Красного. Мандрівка тривала три тижні. Кавута ж пробув у полоні кілька місяців, зумів вирватися лише з четвертої спроби.

Перше документально пiдтверджене повiдомлення про бiй за участі летунського відділу датоване 24 грудня 1918 року. Польський розвiдувальний лiтак, який рухався до Тернополя, необачно з’явився просто над аеродромом у Красному. Українські винищувачі піднялися в повітря та вогнем змусили противника завернути назад.

Найвідоміша сутичка сталася 29 квітня 1919 року. Над Львовом командир 7-ї авіаційної ескадри Війська Польського Стефан Стець на своєму Fokker’і атакував три українських літаки – два Brandenburg і Nieuport. Перші повернулися на аеродром неушкодженими. Пілот Nieuport’а Франц Рудофер зв’язав боєм польського аса. Стець підбив його літак, однак Рудофер зумів дістатися до Красного і успішно приземлитися.

Цукор у бензині

летуни УГА

Федір Алелюхін (1896–1937), летун УГА

Фото: uk.wikipedia.org

Однак частіше українські летуни гинули не в боях...

5 лютого 1919 року в Красному Борис Губер проводив заняття з вивчення будови німецької авіаційної бомби. Напередодні він самостійно розібрав снаряд. Складаючи, очевидно, припустився помилки. Пролунав вибух. Загинув сам інструктор і семеро старшин. Дивом вцілів лише поручник Іван Фостаківський.

3 березня під час перельоту із Проскурова до Красного впав літак-розвідник LVG з пілотом Василем Кавутою і двома механіками. Подейкували, що його мотор перестав працювати через цукор, який більшовицький агент підсипав до бензину. А 15 травня в авіатрощі загинув Джамбулат Кануков.

Сплески активності летунського відділу припадали на час найзапекліших боїв. Як-от під час Вовчухівської операції, коли українці спробували відрізати Львів від Польщі та захопити місто. 14 лютого 1919 року авіатори отримали наказ: вести розвідку району Сокаль–Белз–Угнів–Рава-Руська, бомбити головний вокзал у Львові та залізницю Перемишль–Львів. Того ж дня на виконання цих завдань вилетіли два екіпажі – Рудорфер-Хрущ і Кунке-Франко. 15 лютого розвідувальний політ за маршрутом Красне–Городок–Перемишль–Хирів–Красне здійснив екіпаж Савчак-Хрущ. Авіатори добули важливу інформацію про дислокацію ворожих військ.

Під час Чортківської офензиви на початку літа 1919 року відділ базувався біля хутора Германівка (північний схід сучасної Тернопільської області) і в Теребовлі. Щоденно виконували два-три вильоти на розвідку.

Між двох вогнів

28 червня 1919 року поляки перейшли в контрнаступ. Українським авіаторам довелось перебазуватися до Гусятини. Тут літаки перебували до середини наступного місяця. Більшість іншого майна відділу відправили до Кам’янця-Подільського. Останнім бойовим завданням летунів у польсько-українській війні стало прикриття з повітря переправлення війська через Збруч.

летуни УГА

Пошкоджений під час вимушеної посадки літак-розвідник "Бранденбург"

Фото: з книжки Ярослава Тинченка "Герої нашого неба"

Далі відділ увійшов до складу Військово-повітряного флоту УНР. Він зберіг певну автономію й оперативно підпорядковувався командуванню Галицької армії. Базою стала Шатава (тепер Хмельницька область). У двох летунських сотнях налічували понад 150 старшин і стрільців та 10 літаків. Уже 7 серпня 1919 року галичани здійснили перші бойові вильоти проти більшовиків. Відтак – участь в поході українських армій на Київ–Одесу, перехід на сторону спочатку денікінців, а потім "червоних".

У складі Червоної Української галицької армії летунський відділ назвали 1-м Галицьким авіаційним загоном. 27 квітня біля Козятина його було затиснуто помiж двох вогнiв – регулярною польською армiєю та українськими повстанцями генерала Михайла Омеляновича-Павленка. Два вцiлiлих літаки вдалося перегнати до Києва. Бiльшiсть вояків опинилася у польських таборах вiйськовополонених.

Письменниця Уляна Кравченко (1860–1947) присвятила українським авіаторам декілька пісень. Її донька Нюся Нементовська була медсестрою у летунському відділі. Одна з цих пісень починається словами:

Гей над сонні гори, скелі,
Над оселі невеселі,
Понад тіни, понад мли
В гору летимо, у гору,
В сяйво вільного простору
Вище, вище, як орли.

могила УГА

Хрести на відновлених могилах летунів у Красному

Фото надав автор

Схожі матеріали

600.jpg

“Через Київ на Львів!”: Галицька армія та визволення столиці України

600_+.jpg

Вирватись з "трикутника смерті": Чортківська офензива Галицької Армії

1200+.jpg

Замість шпиталів – склади трупів. Як епідемія тифу вплинула на визвольні змагання у 1919 році

600.jpg

"Та Клавдзя то ледве вижила". Спогади про пацифікацію

600.jpg

Франко, син Франка. Легенда українського неба

600.jpg

Єврейські бійці українського війська

Haruk.jpg

Про реальний стан російської авіації

УГА

Іноземці в українському війську: Німецький штаб Галицької армії

3

Львів у перші тижні Другої світової. Зі спогадів Івана Німчука "595 днів совєтським в'яз­нем"