Довга тінь Великої війни

"Доба динозаврів" — добра метафора для того, щоби пояснити те, що зруйнувала Перша світова. Світ перед 1914 роком був світом "старого режиму". Він опирався на три стовпи — імперію, монархію та владу земельної аристократії.

Абсолютна більшість європейських держав, які розпочали цю війну, були старорежимними. Виняток — республіканська Франція. То була перша держава, де старому режимові було завдано смертельного удару. Цим ударом була Французька революція 1789 року. 

Перша світова війна закінчила на європейському континенті те, що почала у Франції ця революція. Після 1918 року більшість держав стала республіками й демократіями. А деякими з них — переважно тими, які стали тоталітарними — правили люди дуже низького походження: Гітлер, Муссоліні чи Сталін. Вони не мали найменшого шансу очолити великі держави перед 1914 роком.

Імперії, монархії та земельна аристократія після Першої світової війни не зникли цілковито. Але вони відмерли. І до них ми ставимося, як до динозаврів зі старої доби.

За старого режиму не було місця для України. Вона втратила свої княжі роди та земельну аристократію ще у XVII—XVIII століттях і не мала шансу стати імперією. Україна як нація виникла тоді, коли був зруйнований той старорежимний порядок Першої світової війни.

Не те що України не існувало перед 1914 роком. Вона існувала, але як сценарій майбутнього в десятках тисяч голів української інтелігенції та освіченого селянства. А Перша світова війна зробила цей проєкт твердою реальністю.

Теперішня російсько-українська війна дає змогу краще зрозуміти, чому і як це сталося. До прикладу: незалежна Україна довго добивалася зеленого світла для свого кандидатства в ЄС та НАТО, але натикалася на постійну відмову. Минуло ледве два місяці війни, й українці дістали все, чого так безуспішно прагнули впродовж двох десятиліть. Звернімо увагу на те, як швидко в Україні під російськими артилерійськими та ракетними обстрілами "горить" проросійська "вата", канселюється російська культура і зменшується сфера вживання російської мови.

Війна пришвидшує історичні процеси і уможливлює неможливе. В українському випадку — головне значення мало національне усвідомлення українського селянства.

Дев’ятнадцяте століття було століттям творення модерних націй. Зі всіх класів і груп селяни найпізніше й найповільніше доєднувалися до процесу націотворення. Навіть у Франції, батьківщині модерної нації, перетворення селян на французів зайняло декілька десятків років і ледве закінчилося перед 1914-м. На українських землях цей процес зайняв лише декілька років, і це були роки Першої світової війни.

Неможливо пояснити, звідки взялося так багато українців у Києві під час національних демонстрацій, чому так швидко виникали українські військові частини, і чому більшість українців 1917 року голосувала за Центральну Раду, якщо не зважати на те, що більшість із цих українців були селянами, вдягнутими у воєнні шинелі. Війна відірвала їх від рідного села, змусила їх, як Колумбів, відкривати нові й незнані їм раніше землі. Вони усвідомлювали, що б’ються і вмирають за чужі інтереси. А найбільше вони хотіли повернутися додому, до своїх сімей і зажити вільним життям на власній землі. Всі ці страхи, сумніви, надії і мрії поступово кристалізувалися в ідею незалежної України.

Винниченко називав 1917-й "роком українського чуда". Звикло, коли ми згадуємо той рік, то говоримо про нього як про рік Української революції і розказуємо, що робили Винниченко, Грушевський, Петлюра й інші лідери. Однак ми забуваємо про дві речі. Перша: 1917 року ще тривала Світова війна, і вона спричинила революцію. Друга: Українська революція мала своїх лідерів — але її головною масовкою було українське селянство.

Селянство не залишило після себе революційних декларацій і маніфестів. Але воно діяло не так словом, як ділом, і ставило правителів великих держав та командирів їхніх армій перед питанням: що робити з цією розбурханою українською національною стихією?

Це питання мало винятково важливе геополітичне значення. Перша світова війна значною мірою залежала від того, що діялося в Україні й навколо неї. Це була перша по-справжньому індустріальна війна, із використанням найновіших технологій. Насамперед — зброї масового знищення. Перемога в цій війні вимагала від кожної зі сторін максимального використання всіх наявних природних і людських ресурсів. А Україна була майже невичерпним джерелом хліба, сталі, вугілля і гарматного м’яса. До того ж було розуміння, що від розв’язання українського питання залежить доля Російської імперії, бо вона без України не може існувати.

У підсумку, найвправнішими в битві за українську карту виявилися Ленін та Сталін. Репресіями та Голодомором вони приборкали українське селянство, перетворивши його з вільних господарів на підневільних радянських колгоспників. З іншого боку, вони дали українцям право хоча й на радянську, але все ж таки Українську державу — Українську Радянську Соціалістичну Республіку, членкиню-засновницю ООН. Це була гібридна держава, такий собі шлюб між гадюкою і вужем. Україна була державною, хоча й підневільною нацією.

Сучасної України не було би без радянської України, а радянської України не було би без Української Народної Республіки та її західноукраїнського відповідника, ЗУНРу. Але весь цей ланцюг запустила Перша світова війна.

Сьогодні, майже сто років після Першої світової, доля світу знову залежить від того, що діється з Україною і навколо України. І оскільки російсько-українська війна переросла в затяжну позиційну війну, її перебіг знову може залежати від того, яка сторона матиме більше ресурсів для перемоги.

Кожне порівняння кульгає. Сучасна українська ситуація у певних підставових моментах радикально відрізняється від становища українських земель під час Першої світової. Україна давно вже перестала бути селянською нацією, має за собою тридцятиліття відновленої незалежности й допомогу від Заходу та доступ до його ресурсів. Але довга тінь Першої світової війни та всього того, що трапилося після нею у наступні тридцять років, і далі висить над Україною.

Ми не можемо осунути цієї тіні, але ми маємо її переосмислити, щоб розвіяти темряву. Від цього переосмислення залежить доля кожної і кожного з нас, всієї України й усього світу.