Російська окупація Львова. Зі щоденника Володимира Шухевича за осінь 1914 року. Частина 2

14:09, 20 травня 2022

Шухевич_ЛІД.jpg

“Локальна історія” продовжує публікацію фрагментів щоденника Володимира Шухевича про події в окупованому Львові восени 1914 року.

У першій частині йшлося про переддень вступу окупаційної армії до міста та перші враження львів’ян від російських військових та адміністрації.

Друга частина присвячена подіям кількох наступних днів. Тоді навколо Львова продовжувалися бої між російською та австро-угорською арміями. Серед містян зберігалася надія на те, що російська присутність виявиться недовготривалою. Час, однак, показав, що ці сподівання були марними.

Текст упорядкував і прокоментував Ігор Петрій, кандидат історичних наук, завідувач сектора Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І. Франка. Оригінальний правопис збережено. 

Володимир Шухевич.jpg

Володимир Шухевич

український етнограф, педагог та громадський діяч, дійсний член НТШ

Вівторок дня 8. вересня

Рано 5-а год. – води нема; аж тепер ляк мене зібрав на згадку, що під моєю опікою живе у моїй хаті 21 людий! Перший раз тряс ся я переляканий і почув сильне і скоре битє серця. – Гармати ревуть від досьвітку.

Я забрав ся до зложеня примітивного виходку у городі, аби уникнути задля браку води не тільки затканя кльозетів, але й фетору у хаті; таж у ній 21 людий!!!

Коло 9-ої вибрав ся я у місто; на розі ул. СобісчиниТепер вул. Барвінських. Будинок родини Шухевичів знаходився під номером 7 бачу 3. козаків, що прямують тою улицею у гору; вернув я за ними, бо боявсь, аби не зайшли у хату, в якій осталось 9-о дрібних дітий і самі жінки. – Не входили нікуди; улиця замкнена, тому вони вернулися назад; я став з ними балакати; се були Уральскі козаки; питаюсь, чого тут у такій замкненій улиці шукають, сказали: “Так собі” – Потім спитав один з них: Чи се правда, що у католіцкій церкві повєсили учора салдата? – Що ж Ви таке говорите?! Таж католіцка церков так церков Ісусова, як і Ваша! – А чогож там сьпівають та відправляють богослуженє такою мовою, аби їх ніхто не панімал? – Я старав ся єму витолковати сю річ, чи потрафив, не знаю.

Volodymir_Shukhevich_1891.png

Володимир Шухевич, світлина 1891 року 

Фото: uk.wikipedia.org

По хвилі оставсь один з них, якийсь фельгер зо мною, два їх ішло кілька кроків передом, а фельгер звернув ся до мене: Чи нема у вас горілки? – Ради Бога, ніхто не хоче ані продать, ані почастувать!

Нема, кажу; була фляшчина, та й тоту розбив я на кусні! (У мене була ціла бібліотека).

Вот шкода велика! сказав козак, та подав ся до своїх.

Місто представляло нині вид звичайний, спокійний, але сумний. Салдатів майже видно не було; ага, подумав я, тот голос трубки, що я чув у ночі, скликав їх, они пішли собі на смерть, а своїй державі на славу! Боже! Чи справді живемо в ХХ-ім столітю!

В поранних часописах оголосив маґістрат виказ керниць, з яких можна брати воду, і по перевареню єї уживати! В стороні, де я живу, ніякої керниці не ма, аж в улиці ФранцішканьскійТепер вул. Короленка.

На щастє показало ся коло год. 12-ої, що вода пливе вже з Добростан і маємо єї доволі.

В палаті намісника замешкав Ґенеральний вожд армії, ґенерал гр[аф] Ломонов, у якого явив ся Шереметієв з презид. Рутовским і закладниками; Ломонов звільнив закладників з тих риґорівобмежень, які наложив на них Шереметієв.

03 (1).jpg

Будівля Австро-Угорського банку, близько 1912 року. Фото з колекції Ігоря Котлобулатова

Фото: Котлобулатова І. Львів на фотографії. 1860–2006. Львів, 2006.

Шереметієв переніс своє мешканє з маґістрату до бюр австро-угор. банку при ул. МіцкевичаТепер вул. Листопадового чину. Йдеться про будинок під номером 8, теперішній готель “Bankhotel” (Банк утік з грішми до Відня).

Росказують по місті, що учора за австрійским аеропляном пустив ся российский, якого через помилку острілювали патролю, а що летів низше, поцілили єго, і він упав на ЯнівскімЙдеться про російського пілота Петра Нестерова (1887–1914), хоча обставини його загибелі відрізняються від викладених у щоденнику. Нестеров загинув 8 вересня неподалік Жовкви, застосувавши повітряний таран проти австро-угорського літака. Так кажуть! Що було їх 2, се доносить і нинішний Wiek nowy, котрий однак каже, що австрійский упав! Вірте кому хочете, – се одно!

Нині позволив ґубернатор, аби у деяких перворядних реставрациях шинковано пивом! Що за шкода, що виїхали наші пивоші, гектолітри!!

Сполудня росказував мині о. др. Боцян, що пізним вечером заїхав до Юра автомобіль, в якім сидів кромі шофера і салдат з пушкою наїженою баґнетом; – казав собі отворити одну браму, потім другу, обїхав довкруги подвірє і виїхав. Коли збуджено Митрополита, взяв він се за ознаку, що єго в той спосіб упереджають про депортацию на Сибір, насьлідком чого Митрополит спакував ся цілковито і жде вироку.

Питомці, що приїхали з Золочева, розказували, що заборонено о. Юрикові говорити проповідь по україньски, жадаючи русскої, а коли сей заявив, що не вміє тої мови, не дозволено єму проповідати. Якось не можу тій поголосці вірити.

І нині бачив я, як до автомобілю виносили россійскі офіцири що красчі і дорозші стрільби, які ми зложили в маґістраті.

О год. 5-ій бачив я, як салдати вели у маґістрат наших 18 жовнярів (мабуть Чехів) і одного молодого офіцира яко полонників.

О год. 6-ій заїхав закритий автомобілевий віз перед ратуш; з воза з за полотна виглядала позолочена трунва; салдат, що їхав на ступени автомобілю з заду, пояснив, що вона для авіятора, який учора упав з аеропляну і розбився. – Показуєсь, що российский аероплян, що летів низько, ушкодили росс. війска і той упав, а не австрийский, як Słowo polskie подало. –

Ілларіон_Свєнціцький.png

Іларіон Свєнціцький в бібіліотеці Національного музею, 1908 рік

Фото: uk.wikipedia.org

Вечером довідав ся я, що редактор Діла зістав покликаний на год. 5-у до Шереметєва. – Свєнціцкий не пішов, а замісьт него Федорців. – У Шерем[етєва] зібрались редактори польских ґазет і Федорців. – Коли прийшла черга на Wiek nowy, сказав Шер[еметєв] – що ето за Wiek? – Нам єго нє нужно; он пишет про Українцев! – А до Федорцева сказав: Какой Ви редактор? Редакциї Діла нєт! – Як же, каже Федорців, таж я зістав возваний, ось тут письмо! – То нєчєво! Діла нєту, нєту і єго редакциї; нам не нужно Діла! – От Słowo Polskie, вот ґазета нам нужна; а Wiek і Діло нєт! – Потім поклонивсь Федорцеву, а редактори польских ґазет остали, ну і зробили своє, бо Wiek появився, а “Діло” ні!

Гармати ревіли страшно того дня до пізної ночи; трамваї звозили ранних до шпиталів, міняючи їх за тих, що там трохи подужали, відвозячи їх на дворець, а звідси у Россію. – До год. 2-ої в ночи возили і відвозили трамваї безупинно.

Під вечір рознесла ся чутка по Львові, що ґенерал Ауфенберґ забіг рос. армію від сторони з-під Любліна; до такої поголоски прийшло відси, що нараз звернув ся увесь рух рос. війск в сторону Жовкви, а гук гармат здавалось походив зі сторони Маґерова.

Середа 9. вересня

Від досьвіта, бо від ½ до 5-ої чув я арматні стріли без перерви від сторони Янова. О год. 8-ій пішов я дорогою КіселькиТепер вул. Опришківська на Жовківске, щоби там придивити ся рухови. Я пішов за рогачку, аж до шин, що перетинають дорогу, а ведуть до різьні. По лівім боці гостиньця стояло сотки фір з Волиньскої ґубернії; тягнулись вони рядом від рогачки аж по Збоїску гору, а там може ще, але не бачив, бо дорога іде в бік. – Повертаючи від шин – бачу, двигаєсь якийсь табор великий, превеликий возів, людий, а гармати так бють та гремітають, що шиби у вінках бренькотять. Приближаючись до рогачки, бачу се табор российский червоного хреста, несчислимі вози спішать, їх минають автомобілі з офіцирами, поодинокі їздці, піші офіцири, по одному по кількох піших салдатів в повнім риштунку – все те перепуджене, ніхто до сусіди і пари з уст не пустить, – а гармати бють що раз дужче! Коло бровару Кісєлки надбіг з улички салдат без оружа, питає мене: Чи тут Жолкєвске? – Так, кажу, чого так спішите? – Нам велено, як бисьмо розбрилися, зібратися на Жолкєвским. – А відкиж ідете? – Не знаю, як сказати. – Так утікаєте? – Австрійци заняли добру позицию, ані руш їх відтам зігнати! Тисячі людий пропало там! – Ага! подумав я собі, се утеча без ладу! – Я подав дальше аж коло перестанку трамваю коло Підзамча, де вистояв до год. ½ до 11-ої, дивлячись на тоту велику массу розбитої армії. – О 10-ій год. гук гармат був найстрашніщий, найгустійший і здавав ся походити з Брюхович (показалось, що з Борок Дом[ініканских] сусідуючих до Брюх.). Около 11-ої подав ся я у місто, і тут рух якийсь нервовий, якийсь неспокій малював ся на лицях офіцирів, що допадали фіякрів, та уганялись по місті.

Коло віденьскої кавярні товпа людий, пішов і я туди; дивлюсь, офіцир затримав знані у Львові сиві куцики бляхара Бендля з возом, скинув мабуть властителя з кізла, сам сів на єго, а на запит куда їде, сказав – на войну, спарив коники батогом і пігнав у ринок. От пошановка приватної власности.

Около ½ до 3-ої, коли я ішов у місто, чую коло кіпця від сторони міста кілька стрілів, потім бачу, як зі всіх кам’яниць ул. ТеатиньскоїТепер вул. Кривоноса спішать слуги на ул. КіпцевуТепер вул. Княжа. Питаю, що се таке? – Салдати напали на війсковий маґазин, рабують, а сторожа мійска дала знати до команди, приїхало автомобілем 2 старших офіцирів і на місци чину застрілили 2, а може і більше салдатів, бо стрілів було 4!

Ґазети пополудневі оповіщують, що Діло закрите, а цензуром праси у Львові установлений бувший проф[есор] ґімназії Филип Свистун!!!

Около 4-ої привів до ратуша рос. патроль 8 полонників австрійских.

Др. Ст. Федак був нині у през. Рутовского, який вже сам урядує. На зустріч єму вийшов Рутовский, обняв Федака, став цюлювати і промовив: Przebywamy współnie ciężkie czasy!Переживаємо разом важкі часи! (пол.) – Ой так, так, братя Поляки! Маєте польскі Львув і пр. і пр. – Туди вас завели Ґломбіньскі, Ґрабскі, Неймани, Пініньскі, Абрагамовичі, Прухніцкі, Тепфери.

Полонені австрійці.webp

Полонені австрійці на території казарм Фердинанда під час російської окупації Львова, 1914 рік

Фото: photo-lviv.in.ua

Хтось розголосив по місті, що брами камяниць мусять бути замкнені о год. 6-ій веч. Се наробило великого переполоху.

По місті утримує ся чутка, що др. Лев Павенцкий став перзональним секретарем Шереметєва.

Гук стрілів гарматних був нині коло год. ½ до 3-ої найбільший і то з заходу. З сего виходилоби, що наші напирають на Москалів, які цофають ся в сторону Львова.

О год. 5-ій пополудни ведено пішки коло 60 жидів, людий старших і хлопців, за якими їхало 8 фір напакованих жидівками, дітворою і старцями. Вид жінок і переляканих дітий був найстрашніщий, якого я в житю бачив. Вражінє се страшне не затре ся у мене. Всі вони були арештовані в Залізцях, де обвинуватили козаки жидів, що підпалили шпиталь, в якім згоріло кількох салдатів. Повезено їх до Бриґідок. Що їх чекає? – Мабуть, ніхто не довідаєсь, як також і о їх долі ніхто і ніколи.

Під вечер обрабовали салдати, що стояли в касарни при ул. Театиньскій, цілий маґазин при Кіпцевій, як раз тот, перед котрим застрілили в полудне 2 салдатів. Повиношені у звитках трікоти спродавали салдати до ½ рубля (в звитку 4–6 штук).

Вечером був я у гр[афа] Тадея Дідушицкого. Росказував мині тот праведник, що у него в Неслухові зруйновано цілий двір; забрали пасіку, кури, вепрі, корови, коні, вимолотили 2 стирті вівса, випили вино, побили фляшки, побили зеркала, поломали меблі, збиткувались над найбільшими і найцінніщими памятниками, які через віки у тім роді в Неслухові переховувались. Незвисказано прикро було слухати сего праведника і єго високодостойну жінку, як вони представляли сей страшний образ людскої злоби і казали: Ми вже немаємо чого вертати до Неслухова. Прикро, дуже прикро було мині слухати сего від людий, котрі у своїм житю не зробили нікому нічого злого, овшім як найбільше доброго.

Вечером читаю у ґазетах, що черв. хрест уконституовав ся по утечі членів виділу на ново; розумієся, до виділу не увійшов ані один українець; утекли Барвіньский, Лесь Кульчицкий та др. Озаркевич, що тут ходили з бляхами на грудях, як війти на селі, а перепаскою білою з чер. хрестом на лівім рамени хотіли імпонувати нам, що ось то они вибраньці з поміж нас! Не осталось у черв. хресті ні одного, який би був міг прецінь в неодній справі помочи, маючи широкі зносини в кругах сего Т[овариств]а, а тим самим вступ до кождого! Остав ся вірний своєму обовязкови пр. Гарасевич, котрий, однак належав там не для паради, але до роботи тяжкої. Честь єму!

Четвер 10. вересня

Від ½ до 7-ої гремять гармати на заході. О 8-ій трохи утихло.

День пречудний, як і всі дни теперішної страшної війни. Термометер вказував рано о ½ до 6-ої 10˚ R12,5 градусів за шкалою Цельсія.

Трамваї перевозять тисячі ранених і відвозять на дворець до потягів, що їдуть в Россію.

05 (1).jpg

Російські солдати біля залізничного вокзалу, 1914 рік. Фото з колекції Ігоря Котлобулатова

Фото: Котлобулатова І. Львів на фотографії – 2. 1860–2011. Львів, 2011

Коло 10-ої вела патроля салдатів кількох наших браньців. Люде давали їм їсти, тютюн. Якийсь козак справ за те нагайкою жінку, мабуть перекупку. Почув же він від неї за се, почув. A niedoczekanie wasze tu być!А щоб ви не дочекалися тут бути! (пол.) і т. д. Нинішні ґазети подали за российскими звістку, що уряди і пр. перенесли ся з Парижа до Бордо. Показуєсь, що се правда, немов би аероплян кинув на місто тоту звістку кілька днів тому назад.

Війско ходить якесь насуплене, мовчаливе; ранених мали перевести 8000 як подають ґазети. Здаєсь, було їх у двоє тільки.

Нині були у Шерем[етєва] москвофіли й т. д. під пров[одом] Льва Павенцкого чи о. Давидовича з просьбою, щоби вже тепер подумав о їх судьбі, наколи би Австрия назад Львів відобрала. Они пішли туди з обави на підставі чутки по Львові, що наші дуже бють війско російске! – Шер. сказав їм: Заспокойтеся, Ґаспада. Ми Львова не оддамо за ніщо в сьвіті! – А колиб ваші обави мали сповнитися, впевняю Вас, що для Вас буде призначений осібний поїзд, який Вас перевезе у веліку Рассєю, а там буде для вас місця доволі і заживете в гаразді!

О год. 4-ій приїхав мій брат Микола з Черниці; їхав відтам 3 цілих дни манівцями, аби не стрінутись з салдатами. Про него рознесла ся була зразу чутка, що він арештований; ні; арештували власти австр. тільки Дрогомірецкого молодого, ґоспод. управителя Черниці, однак зараз і випустили.

02 (1).jpg

Онуки Володимира Шухевича, близько 1911 року

Фото: З родинного архіву Старосольських - Котлярчуків, фото надав Андрій Котлярчук

У Черници гостив через 12 днів ґенерал Роде, тот, що з Личак[івскої] рогачки перший зазив до Львовян дня 3/ІХ писав. Там жив і цілий штаб, з кіньми, фурґонами і пр. Більш 5-и соток людий жили на кошт Миколи; виїли все, а решту закрали, на виїзднім знищили єму все до тла, лишили тільки те, що мав на собі, а в посьлідній хвилі козаки напали на него, приложили ніж до горла, забрали золотий зиґарок, паперосницю, мошонку з грішми. В дворі не лишили нич живого, а заставу, меблі, зеркала, тарелі і пр. подробили на кусні, заявляючи своїм офіцирам, що они мають в тім “особоє удовольствіє”. При машинах рільничих потяли ремені на дрібні кусні, навіть шори, шлиї, вози поломали, словом все, що не могли забрати з собою, так знищили, що і одної частини цілого не лишили.

Вечером о 9-ій відпровадив я з моїм сином Йосифом обі мої сестрінниці, що дістали дозвіл вертати у Київ. Трамвай не ходив, бо перевозив ранних, тому забрали ми пакунки дівчат і пішли пішки на головний дворець. Коло Успеньскої церкви при дверях входових бачимо на улици фіру соломою наповнену, кількох салдатів коло неї пораєтся; Львівский фіякер стояв коло БазаруЙдеться про торговельно-промислове товариство “Союзний базар”, яке розташовувалося на вул. Руській, 20, там сидів салдат з ґвером, чекаючи на когось; з церкви вийшов якийсь старший, сів коло салдата, рушили з місця, рушив і тот віз в напрямі ринку.

Коли ми зрівняли ся з входовими дверима, задзвонив дзвоник на церкві, ми поглянули у двері, які хлопець замикав, а в глубині було 3 пані (панночки), питаю хлопця, що се так пізно тут робить ся: Привезли в домовині тіло ґенерала Никифора фон РодеНасправді командувача російської 42-ої піхотної дивізії звали Васілій, і інформація про його загибель не відповідає дійсності: він продовжував обіймати посаду до квітня 1915 р. і помер у 1935 р., та сказали тут єго зложити, а за 2 дни заберуть і повезуть у Кіев! – От куди!

7-1.jpg

Прибирання та відновлення залізниці. Львів, 1915 рік

Фото: photo-lviv.in.ua

Ми пішли дальше, вже здовж СикстускоїТепер вул. Дорошенка спішили несчислимі вози з понтонами, амуніциєю, провіантом і т. др. без ладу з Городецкого; они ішли безупинно у 3 ряди цілий час, як ми ішли на дворець, і котились єще без кінця з рогачки, коли ми подались у алєю на дворець. Тут страшна сумішка, ранених тисячі; всі класи, коритарі, площа перед дворцем заложені ними, перевязували їм рани лікарі у ждальні І і ІІ кл., легко ранних давали зараз на перон у ваґони, призначені до відїзду в Россію, а тяжше ранених переносили на ношах у трамваї. Се був перший транспорт ранених під Равою, було їх там певно 2000! Другий транспорт був заповіджений на 11-у, а за ним на разі і 3-ій коло 1-ої. – От і прийшлось моїм сестріницям, які мали їхати о год. 11-ій, ждати зразу до 1-ої, а відтак аж до 3-ої рано. Посадили їх у віз з раненими, они посідали на своїх клунках у коритарях, маючи перед собою заповіджений час їзди до Бродів що найменче 12 годин, а приїзд до Київа – господь зна коли! Набідились вони сироти тут, набідились, кождий гук гармат відбивавсь на їх нервах, а коли вже стали на двірци, немож було і дивитись, як трівожно надслухували вони, чи поїдуть в загалі! От і о год. ½ до 3-ої рушив поїзд, щоби завести їх в обнятя дорогої печальної страдательници матери, а моїй сестриЙдеться про Модесту Шухевич (1862–1918), сестру Володимира Шухевича.

Я неміг довше сидіти між ними, подав ся о год. 11-ій до дому, оставивши їм за опікуна сина мого Йосифа.

Прийшлось мині іти пішки домів на Собісчину, і то знов поруч тисячів фір, розбитого війска пішого і кінноти, які неуставали утікати від часу, коли ми їх перші фіри, ідучи на дворець (коло ½ до 10-ої), подобали. – Місто мов завмерло, нікого в цивільнім убраню, тільки стукіт чобіт салдатский вказував, що тут живуть люде, а в дали туркіт возів, як шум вітру степового! Мене (нас) ждали дома! Я ляг спати, до год. 3-ої не прижмурив ока неспокійний про сина, котрий пісьля умови мав по відїзді потягу підночувати в реставрациї зелізниці і аж ранком, коли добре розвиднієсь, іти безпечно до дому. – Симчасом лучив ся єму товариш, що також супроводжав своїх на тот потяг; они оба пустили ся у місто з тим, щоби з ул. К[ароля] ЛюдвіґаТепер непарний бік просп. Свободи дістати ся до хати фіякрами. Симчасом трен, що утікав, єще казав синови завести на Личаківску рогачку, а коли тота дорога видавалась салдатам за довгою, обступили сина, з закидами, що він їх не веде куди треба, і Бог зна на чім би се було скінчилось, наколиб не минув їх повіз офіцира, котрий сина взяв на сідало і так підвіз аж до Францішк[аньскої] ул., де вже звільнили вольного чоловіка з неволі. О 4-ій прийшов він до дому.

Пятниця дня 11. вересня

Я заснув о 3-ій, а вже о 4-ій збудив мене бренкіт шиб (у перший раз вони бреніли) від гуку гармат.

Нині був гук гармат просто безупинний; як би від одного стрілу гарматного падав тільки один чоловік, повинно їх було упасти 20.000! На щастє, так не буде певно; обчислено, що на 3 стріли гарматні паде один чоловік!

О 9-ій здибав я у трамваю ур[ядника] почти Курмановича, якому поручено з’орґанізувати листову почту. Питаю, коли отворите почту! – Бог знає; як би наші сюди назад вернули, не можби єї отворити і за 1½ місяця, так учора (10/9) понищено все; не лишили одного крісла, одного пульту, всі телєфони і телєґрафи пішли у куснички; а що вартніще, позабирали у скрині і повезли Бог зна куди!

Моя донька СтаросольскаЙдеться про Дарію Старосольську (1881–1941) оповідала мині, яко наочний сьвідок таке: Переходячи по при Кр[аєвий] Банк, побачила, як 6 салдатів з револьверами увійшло туди, розганяючи урядників і перешукуючи Банк. Аероплян австр. летів коло 9-ої над Банком, кинув якесь письмо, салдати побачили, що хтось лазив по даху (певно за письмом), от і прийшли шукати.

Страшна канонада трівала до ½ до 10-ої в ночи. Як могли люде стріляти на потемки, не знаю, син мійЙдеться про Йосипа Шухевича (артілерист) толкує мині, що се стріляє армія побита умисно на те, аби під охороною тих стрілів могла армія збиратись до відвороту супокійного, а тим самим устеречися від безладної утечі, яка є ознакою розбитя армії, яке знов не дозволить зібрати ся до ладу побідженим.

Шухевичі_ред.jpg

Володимир і Герміна Шухевичі

Фото: З родинного архіву Старосольських - Котлярчуків, фото надав Андрій Котлярчук

По 9-ій вийшов я на Замок з моїми, аби в темноті ночи подивитись на блиск стрілів гармат, які заєдно ревіли. Ми зайшли аж над Василияньский монастир; з далека було видно 4 пожарі, один зі сторони Брухович, другий в продовженю Городецкої улиці, третий від сторони Басівки, а 4-ий від сторони Кульпаркова. Від часу до часу видно було блиски, які вказували, що стріли походили з місьць близших, як вогні.

По місті росказувано учора, що наші москвофіли з Ставропіґії вже спаковали свої річи, аби на случай повороту австр. війск утікати. Се ствердив мині нині сов[ітник] Йо[сиф] Дрималик, котрий сказав, що єго братова з Жовкви вибрала ся у Львів та заїхала до кревних своїх в Ставропіґії; там бачила вона все спаковане і довідалась, що о. Давидович приходив ночию і візвав усіх, щоби були готові до відїзду, до чого стоїт на Підзамчу до диспозиції потяг на зарядженє Шереметєва; показуєсь, що москвофіли були в четвер у Ш., як під тим днем подане.

Субота 12 вересня.

І нині як усе збудив ся я по короткім спаню о год. 4-ій. Поотвирав вікна і з запертєм віддиху надслухував, з відки гуки походять. Не чув їх. Се мене затрівожило, або Москалі відбили наших, тоді горе нам на будуче, або наші напирають баґнетами у місто, аби єго не нищити, тоді ще більше наше горе, бо Москалі, утікаючи, будуть рабувати, мордувати, підпалювати; такими гадками перенятий не міг я, боявсь просто, двигнути ся з ліжка; около ½ до 6-ої дав ся чути один стріл від полудневої сторони. Я встав. – Дивний сей день, не чути стрілів, до яких ми привикли. Здавалось, що нам щось бракує. Сей день був трівожніщий усіх, бо осе учора що раз ближщі гуки казали, що наші відпирають Москалів, а ту нині показалось не ма сего. Цілий ринок, ул. Руска, Театральна, Валова, Підвалє як стайня, тілько тренів, коний і пр. ночувало там. До пізного вечора тамовали ті табори перехід, аж десь коло 4-ої рушали поволи в сторону Жовківскої улиціТепер вул. Богдана Хмельницького.

12 (2).jpg

Львів, 1915 рік

Фото: photo-lviv.in.ua

Козаки із своїми довгими піками прямовали горі ул. Личаківскою.

Нині бачив я коло 150 наших бранців (угорских жовнярів), як їх вела московска патруля до головно командуючого в Намісництві.

О год. 1-ій увійшов до Музея ДідушицкихТепер Державний природничий музей (вул. Театральна, 18) який страшно пяний капітан, удекорований численними ордерами. Бідняга Пйотр запровадив єго на гору, там казав собі пяниця отвирати шафи, хотів забирати собі птахи і пр. на памятку, доперва служащий Йосиф побачив се, прикликав 3 панів зі обив[ательскої] сторожі, які випровадили пяного з музея.

Схожі матеріали

bohdan lepkuj.jpg

Богдан Лепкий "Матура"

Nestanychi_Ivan Dik_008.jpg

Пімста Ґнипика на Зелені Свята. Гумореска з газети "Діло" за 1930 рік

3_131_0_-_418_27280730.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 1

lesia ukrainka .jpg

Леся Українка про свято Купала

9.jpg

У самбірській тюрмі. Спогади в'язня, котрий вижив у червні 1941 року

4.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 2

jaremche 1200-630.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 3

9.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 4

07 photo-Копировать.jpeg

Софія Яблонська. У китайському заїзді. Стаття за 1934 рік.