Приятелі приятелів: як козаки з татарами союзи укладали

Попри стереотипні уявлення стосунки українських козаків з кримськими татарами ніколи не обмежувалися жорстким протистоянням. Затяте суперництво за широкий степовий простір аж до Чорного та Азовського морів було густо пересипане контактами в різних царинах. Між сусідами й водночас опонентами не виникло непроникних бар’єрів ані на релігійному, ані на будь-якому іншому ґрунті. Різниця у вірі не була перешкодою для економічної, військової та політичної взаємодії аж до осідання козаків у Кримському ханаті та інтеграції татар у середовище Війська Запорозького.

“Опріч короля польського”

Вершиною піраміди взаємовигідних козацько-татарських контактів були, безумовно, військові союзи Війська Запорозького із Кримським ханатом. Як тільки наприкінці XVI століття козацтво в Україні міцно зіп’ялося на ноги й перетворилося на потужну військову силу, відразу зафіксовано його спроби налагодити військову співпрацю з татарами проти третьої сторони. Винятком мала стати лише Річ Посполита, до складу якої входила більшість українських земель. У 1585 році козацький старший Ян Оришовський звернувся до хана, щоб той “з ними, козаками, помирився і давав їм свою платню», а вони  готові йти куди він накаже “опріч короля польського”.

Козацький сигнал був почутий і належно оцінений. На зламі XVI–XVII століть ідея використати українських козаків як військову силу в середовищі кримських еліт набула реальних обрисів. До цього, очевидно, спонукали козацькі військові служби у 1594–1595-х мультянському воєводі Михаєві Хороброму, семиградському князеві Зигмунтові Баторію та архікнязеві Максиміліану. Наприкінці лютого 1597-го гетьман Бартош Проснідич писав королю, що хан Кази-Ґірей прислав на Запорожжя “через свого слугу листа, писаного власною рукою, жадаючи аби ми, з’єднавшись з ним, разом турка воювали й обіцяв нам усіляку платню”. Тобто козаків прагнули використати навіть у протистоянні Криму з Туреччиною за більшу незалежність ханату. Це означає, що Військо Запорозьке уже вважали такою військовою потугою, підтримка якої вартувала зусиль.

З татарами проти турків

У 1620-х між козаками та кримчаками дійшло вже до укладення першого реального військово-політичного союзу. Брати Магмет- і Шагін-Ґіреї у боротьбі за владу в Криму у 1624–1629-х покладалися на Військо Запорозьке. До козаків калга Шагін-Ґірей звернувся наприкінці травня 1624-го, коли турецький султан змістив із престолу Магмет-Ґірея. І ті не змусили себе довго чекати, підійшовши до татарського війська із Січі та з Дону. Паралельно вони організували два потужних морських походи під Стамбул, що змусило турків облишити кримські справи й зосередитися на захисті своєї столиці.

Внесок козаків сучасники вважали вирішальним у перемозі під Кафою. Зі свого боку Шагін-Ґірей також високо оцінював допомогу запорожців. “Дай Боже довге здоров’я цим трьомстам козакам, які на допомогу і в товариство прийшли і, діючи там, як бажало собі серце нам допомагали”, – писав калга до короля Зигмунта ІІІ. Шагін-Ґірей навіть дозволив залишити під Керчю козацькі чайки на зберігання, а козаків “возами аж до Запорожжя одіслав, давши багато добра”.

Восени калга перед тим, як запропонувати запорожцям підтримати його в поході на ногайського мурзу Кантеміра, надіслав на Січ 1 000 овець, 300 корів та зерна. Щоб довести свою прихильність, калга також відпустив на волю понад 300 українських бранців. Він закликав, щоб “козаки були з ними в мирі і допомагали б йому воювати турецького царя”.

Статечна дружба

24 грудня 1624 року була укладена знаменита козацько-кримська угода, перший формалізований на папері військово-політичний союз українських козаків з мусульманськими сусідами. Спочатку козаки й татари досягли усної домовленості. Згодом з’явився перший письмовий варіант угоди, що запропонував калга. Козаки подали свої зауваги, і вже потім сторони устійнили остаточний текст.

Козаки твердо наполягали на тому, щоб Шагін-Ґірей присягнув на вірність саме Війську Запорозькому, тобто визнав його окремим суб’єктом міжнародних відносин. Вони вимагали, щоб “було долучено до цієї присяги, щоб з усіми Ордами підлеглими вам, були постійно приятелями приятелів наших статечно; при Війську Запорозькому стали, коли нам буде потреба”. Крім того, козаки ставили питання про негайну виплату їм тих упоминок (данини), які Крим отримував від Польщі.

В остаточному варіанті угоди Шагін-Ґірей зобов’язувався, “якби неприятель якийсь заявився у пана гетьмана, осавулів, отаманів і всього Війська Запорозького, я, Шагін-Ґірей, як тільки мене оповістять, з усіми беями і мурзами маю їм допомогати”. Козаки брали аналогічний комплект зобов’язань стосовно Криму. Врешті, у договорі відсутня будь-яка згадка про Варшаву.

Зберігся промовистий опис церемоніалу укладення угоди. Посол Речі Посполитої у Криму Кшиштоф Краушевський доповідав Варшаві: “12 тис. татар на Запорожжя прийшли, переправилося до них козаків 8 тисяч, частувалися спільно. Там таки Шагін-Ґірей наказав ці упоминки давати, а сам кожному зосібна зі своєї руки чарку горілки давав. Козаки під добру думку почали стріляти, а татари страху наїлися”.

У 1625–1629 роках Військо Запорозьке в інтересах своїх і союзників організувало низку морських походів під Трапезунд, Стамбул, Азов, Білгород. При цьому козакам дали можливість поповнювати в Криму запаси харчів і води, а також переводити дух після морських виправ. Крім того, Шагін-Ґірей взимку 1625–1626 року залучав українських козаків до походу на гірських черкесів.

Нереалізований антимосковський альянс та подвійна гра Шагін-Ґірея

Шагін-Ґірей розраховував на Військо Запорозьке і у своїх антимосковських планах, які передбачали створення широкої коаліції для того, щоб відвоювати Астрахань і Казань. Вже у вересні 1624-го калга погрожував Москві, що, буцім, візьме в польського короля “запорозьких козаків з вісімдесят тисяч, а своїх кримських незліченних татар і черкесів, і ногаїв з двісті тисяч і піду під Астрахань, і під Казань, і стану літувати і зимувати, і, взявши, під свою руку приведу, а опісля Московську державу стану воювати і палити, і розоряти”. Наприкінці липня наступного року рильський воєвода Михайло Гагарін писав, що “кримський цар вийшов із Криму з багатьма людьми, а йде де, государ, на твої государеві міста, а з ним, государ, запорозьких козаків 800 чоловік”.

Однак військовий союз не був безхмарним; потреби ж бо Магмет- і Шагін-Ґіреїв після зміцнення їхньої влади в Криму багато в чому розходилися з очікуваннями козаків. Татари не надали козакам підтримки під час повстання Марка Жмайла, а в 1626-му тричі вдавалися до набігів на українські землі. Того ж року Магмет- і Шагін-Ґіреї, прагнучи порозумітися з Туреччиною, запропонували султанові реанімувати стару ідею побудови двох фортець у пониззі Дніпра та Бугу. Навіть Варшава звернулася до козаків із пропозицією організувати потужний похід на Крим, щоб завадити цьому планові.

Після невдачі під Трапезундом (весна 1625) запорожці звинуватили Шагін-Ґірея у подвійній грі. Приставши до кримського берега в гирлі річки Альма, козаки роздратовано говорили, що “Шан-Ґірей-царевич відпускав нас з Дніпра турецького воювати, а сам до турецького з вістю послав, що ми йдемо під його міста воювати: така його правда”. Гнів був настільки сильним, що в козацькому середовищі навіть виникла ідея розірвати стосунки з Кримом. Ще до повернення на Січ козаки переобрали старшину й “відсторонили тих, хто з Шан-Ґіреєм мирився”. У червні із Січі запорожці надіслали до Бахчисарая листа, в якому перерахували свої претензії і погрожували виправою вже на Крим. Цар і калга мусили висунути до Перекопу частину свого війська. 

У 1628–1629 роках після того, як у Криму утвердився турецький ставленик хан Джанібек-Ґірей, військовий союз відновили. Навесні та влітку 1628 року козаки ходили на підмогу до обложених у Бахчисараї хана та калгу, потім понад півтора місяця тримали в облозі Кафу, а восени воювали під Перекопом проти ногайців мурзи Кантеміра. Після поразки кампанії 1628-го Магмет- і Шагін-Гіреї зимували на Січі. У 1629 році козаки з союзниками-татарами знову воювали під Перекопом. Військо Запорозьке підтримувало союзників до останнього.

“Запорозькі козаки, з’єднавшись із татарами, ляхів багатьох побили”

Військово-політичний союз 1624–1629 років став своєрідним вододілом і початком подальшої взаємодії козаків з татарами. По гарячих слідах Магмет- та Шагін-Ґіреїв пішов їхній затятий конкурент Джанібек-Ґірей, який запропонував козакам у 1627-му подвійну платню порівняно з Шагін-Ґіреєвою. Джанібек-Ґірей просив тримати напоготові для нього 4–5 тисяч війська. Хан запевняв, що “зичить собі на довгі часи жити у згоді з вашими милостями”. Нову спробу Джанібек-Ґірея залучити козацьке військо датують 1634 роком. Спершу калга Девлет-Ґірей намагався завербувати запорожців, які вирушили з Дону в морський похід, а згодом сам хан просив на Січі 4–5 тисяч осіб. А вже новий хан Інаєт-Ґірей реалізував намір, який не здійснили попередники. Упродовж 1635–1637 років він шукав козацької прихильності проти ногайського мурзи Кантеміра. Восени 1636-го він засилав посланців на Січ. Як свого часу Шагін-Ґірей, хан намагався заручитися підтримкою у цьому питанні Варшави.

У січні 1637 року хан виплатив козакам упоминки, і врешті-решт домігся, що понад 700 козаків на чолі з Павлюком з’явилися в його таборі й у травні спільно з татарами воювали проти Кантеміра. Одночасно козаки попри невдалий досвід 1625-го не полишали надій втягнути татар у свої конфлікти з Варшавою. Восени 1637 року допомоги шукав Павлюк. Після невдачі цього повстання козаки знову засилали послів, про що 7 лютого стало відомо навіть московським посланцям у Криму. Козаки нібито пропонували татарам на вибір упоминки чи військову допомогу в майбутньому під потребу. Козак Іван Коростель, який перебрався до Московії, оповідав, що при ньому “запорозькі козаки взяли вічне перемир’я із кримськими татарами у Пилипів піст перед Різдвом Христовим, що воювати їм, козакам, з кримськими татарами разом Польську землю і стояти проти ляхів заодно”. При цьому Військові Запорозькому начебто присягло 50 мурз.

Зберігся лист Дмитра Гуні до калги від 26 лютого 1638 року, в якому гетьман закликав татар і обіцяв розплатитися з ними військовими послугами. Нібито 4 тисяч татар і ногайців були готові підтримати козаків і стояли біля Корсуня, Крилова і Мельниці. І хоча татари й цього разу не виправдали очікувань козаків, поголоски про нову військову спілку з кримцями гуляли Україною. Путивльці-купці, приміром, чули в Полтаві, що “піднімаються із Запорог черкаси (козаки), а хочуть приходити на українні литовські міста війною, а з’єдналися вони заодно з татарами, а мстити їм свою кров за те, що їх, козаків, ляхи й урядники по містах побивали і мучили, і жінок їхніх і дітей нині побивають”. Говорили, що “запорозькі козаки, з’єднавшись із татарами, ляхів багатьох побили”.

Повсюдна переконаність у теоретичній можливості нового військового союзу Війська Запорозького з татарами була настільки великою, що навіть набагато пізніше, 1641-го, у далекому Полоцьку ходили неправдоподібні чутки про те, що козаки буцім козаки між собою вирішили, “якщо у нас католики й уніати білоруську (!!! - православну. -Ред.) віру віднімуть безповоротно, ми на короля піднімемо турецького царя і кримських татар, і тих запорозьких черкас, які пішли до турецького служити”.

З таким багатим досвідом військової співпраці українські козаки й кримські татари підійшли до переломного періоду східноєвропейської історії, який стартував з початком української Національно-визвольної війни. Апробовані підходи розчистили дорогу до подальших військово-політичних контактів та угод включно зі знаменитим військово-політичним союзом Богдана Хмельницького з ханом Іслам-Ґіреєм.