Берестечко–1651: катастрофа чи дошкульна поразка

08:00, 27 червня 2021

1920.jpg

Битва під Берестечком міцно засіла в історичній пам’яті українців та поляків. Наші західні сусіди трактують її як блискучу відплату польської зброї за дошкульні поразки від козаків у 1648–1649-х. В українському баченні Берестечко стало військовою катастрофою, яка морально надломила щойно відновлену державу, ставши предтечою для укладення горезвісного союзу з Московією. Втім чи такі темні барви навколо Берестечка мають історичне підґрунтя?

500.jpg

Віктор Брехуненко

доктор історичних наук, професор

4.jpg
Гетьман Богдан Хмельницький. Малюнок з Суботівської церкви Св. Іллі, XVIII століття Фото: cdiak.archives.gov.ua

На шляху до Берестечка

Дорогу до Берестечка 1651-го вистелило гостре незадоволення обох сторін Зборівською угодою, укладеною ще 1649 року. Варшава була роздратована тим, що довелося піти на досі небачені поступки козакам, фактично визнавши територіальний вимір влади гетьмана, а отже – одержавлення українського світу. Натомість Богдана Хмельницького та його спільників кидала в піт кричуща невідповідність тексту угоди реальним успіхами козацької зброї. Гетьман був за крок до остаточного розгрому війська Речі Посполитої і зосередження під своєю булавою більшості етнічних українських земель. У підсумку ж мусив погодитися на обскубану територію для Гетьманщини, обмежену Київським, Чернігівським та Брацлавським воєводствами.

За таких обставин відновлення бойових дій було неминучим. Спусковим гачком стала ухвала грудневого сейму Речі Посполитої 1650-го, за якою для майбутньої військової кампанії мали набрати 36 тисяч вояків у Короні та 18 тисяч у Литві, а за потреби оголосити посполите рушення. У відповідь на такі дії Хмельницький намагався активізувати воєнно-політичний союз із татарами, а на початку січня видав універсал про збирання козацького війська.

5.jpg
“Богун на переправі”, 1919 рік. Полотно М. Івасюка Фото: kozatstvo.net.ua

У лютому військо польного гетьмана Марціна Калиновського (12 тисяч вояків) увійшло на Брацлавщину. Впали Ворошилівка, Красне, Мурафа, Шаргород, але встояла Вінниця, обороною якої керував полковник Іван Богун. На початку березня сюди підійшло 10 тисяч козаків уманського полковника Йосипа Глуха, і Калиновський ледве не потрапив в оточення. Мусив поспішно відходити до Кам’янця-Подільського. Триденний штурм козаками міста не увінчався успіхом. Утім загальні втрати польного гетьмана під час зимово-весняної кампанії сягнули понад 50 % – більше 6 тисяч осіб. Запам’ятаймо цю цифру!

Тим часом основне річпосполитське військо збиралося під Сокалем, звідки 5 червня поволі рушило до Берестечка. Колона розтягнулася аж на 10 км, однак Хмельницькому не судилося використати найсприятливіший час для атаки. Дошкульною завадою стала затримка кримського хана Іслам-Ґірея. Лише на початку червня він із 40 тисячами татар підійшов до Ямполя на  Волині.

Під орудою польського короля перебувало не менш як 80–90 тисяч вояків (кіннота та піхота) і 180–200 тисяч челяді. Хмельницькому вдалося зібрати 60 тисяч козаків та 40–50 тисяч селян. При Іслам-Ґіреєві перебувало до 45 тисяч татар.

3.jpg
Іслям III Ґерай Фото: islam.in.ua

Триденна битва

Оскільки військо короля Яна Казимира першим з’явилося під Берестечком, саме він нав’язав українському гетьманові місце генеральної битви. І воно відповідало головним вимогам коронного війська: фланги були прикриті лісом та болотом, що позбавляло козаків і татар улюбленої свободи маневру. Хмельницький та Іслам-Ґірей розподілили свої сили так: центр і правий фланг дістався козакам, лівий фланг – татарам.

Першого дня – 18 червня – битва тривала мляво: сторони придивлялися одна до одної, намагаючись знайти слабке місце. Татари натиснули на своєму фланзі, але противник завдяки хоругвам князя Яреми Вишневецького та Стефана Чарнецького ліквідував загрозу.

На другий день до атаки татар на лівий фланг коронного війська долучилися козаки. Спершу союзникам вдалося зім’яти противника. Король мусив передати сюди з правого флангу полки Миколая Потоцького та Єжи Любомирського. На полі утворилося криваве місиво, і навіть, як писав один з учасників битви, "так все переплуталося, що не можна було відрізнити поляка від татарина". Коронні полки мусили відійти до свого табору. Невдовзі тут-таки в оточення потрапив підрозділ Стефана Чарнецького. Але його виручив вдалий маневр князя Яреми Вишневецького. Тим часом козаки й татари, перегрупувавшись, вдарили на правий фланг, але успіху не досягли. 

Загалом підсумок другого дня битви виявився для Яна Казимира невдалим. Втрати сягнули 300 шляхтичів. Ледве не загинув майбутній король Ян Собеський. "Наше військо втратило настрій і було непевним наступного дня", – писав у своєму "Діаріуші" Станіслав Освенцім. Здавалося-би, у суто військовому сенсі шальки терезів хилилися на український бік. Красномовним підтвердженням цього є те, що вночі противник розпочав перемовини з посланцем Іслам-Ґірея: татари, як і 1649-го під Зборовом, не бажали доводити справу до розгрому коронного війська. Таємна розмова стала провісником ганебного відходу татарської кінноти з поля бою наступного дня.

2..jpg
Ян II Казимир, портрет авторства Даніела Шульца Фото: wielkahistoria.pl

20 червня битва сягнула свого апогею. Ян Казимир вивів у поле майже всю свою кінноту та піхоту. Зав’язалася січа на правому фланзі козаків і татар. Яремі Вишневецькому навіть вдалося розірвати козацький табір, але згодом злагоджені дії союзників не тільки ліквідували загрозу, а й дозволили перейти в контратаку. Король кинув на допомогу князеві німецьку піхоту, а частина підрозділів його центрального угруповання вдарила разом із лівим флангом на татар. Маневр короля виявився дуже вдалим. Татари почали зазнавати болючих втрат, а невдовзі під гарматним обстрілом загинув родич хана Амурат-мурза. Це остаточно роздратувало Іслам-Ґірея, і він наказав відступати. Втікаючи від кінноти противника, татари кидали навіть поранених.

Втеча союзника радикально змінила розклад сил. Хмельницький кинувся наздоганяти хана, маючи намір повернути татар на поле бою. Але зустрівся з Іслам-Ґіреєм аж під Ямполем, за 100 км від Берестечка. Хан затримав до пори гетьмана, сповідуючи свою улюблену тактику балансування між потугою і підтримкою слабшого. Невдовзі відпустив. Хмельницький негайно подався до волинського містечка Паволоч організовувати нове військо.

"Їх тут триста, як скло, товариства лягло"

Після жахіть третього дня битви козакам вдалося за одну ніч під дощем та ворожим обстрілом звести новий табір, який простягався на 3,5 км від західної околиці сучасного села Острів до заплави Пляшівки. Із трьох боків табір оточували болота й річка. Вранці жовніри, як писав очевидець, "трохи спустили гумор, особливо, що нізвідки не мали можливості для нападу на табір". Ян Казимир витратив дев’ять днів, щоб підготувати штурм.

Тим часом 26 червня старшина спорядила посольство до короля. Наступного дня Ян Казимир передав ультиматум: козаки мають видати Богдана Хмельницького й Івана Виговського, а також віддати всі гармати та клейноди. До того має відновити чинність Куруківська угода 1625 року. Тобто відновлена Українська держава мусила зникнути. Відповідь була гідною: "на жодні пакти не пристануть, тільки на зборівські". А отже, козацька старшина не вважала ситуацію катастрофічною.

Журнал ЛІ 20_інфографіка_2.jpg
Інфографіка Галини Андрушкевич-Ардан

Проти ночі 30 червня козаки, яких очолив Іван Богун, опрацювали тактику, яка передбачала відхід на схід через болота й річку Пляшівку. Задля цього туди треба було спершу перекинути частину війська, яка скувала би тамтешні сили противника. Вилазкою керував сам Богун. Проте у вирішальний момент сталося найгірше: низи сприйняли перехід на правий берег передового загону за втечу старшини й кинулися на переправу. Зчинилася страшенна паніка.

Приголомшений противник усе це спочатку сприйняв за якусь чергову козацьку хитрість, але невдовзі, зрозумівши у чому річ, вдарив по переправі. У цій критичній ситуації подиву гідну витримку продемонстрував Богун. Він сформував 20-тисячний корпус кінноти, який прикривав відступ.

На передньому краю оборони 2 тисячі козаків свідомо обрали для себе долю смертників: билися до останнього. Незабутній подвиг здійснили на одній з острівних ділянок 300 козаків. Вражений їхнім героїзмом коронний гетьман Миколай Потоцький обіцяв зберегти їм життя, але козаки відкинули пропозицію, демонстративно "витрусивши у воду зі своїх гаманців гроші". Один із них три години відстрілювався з мушкета, а потім почав орудувати косою. Із сусіднього пагорба за героєм спостерігав Ян Казимир і, не стримавшись, наказав повідомити, що дарує життя. Але козак відповів, що хоче померти з честю.

1..jpg
Битва під Берестечком. Картина Артура Орльонова Фото: wikimedia.org

Не катастрофа, хоча й дошкульна поразка

У підсумку оборонцям вдалося не допустити розгрому. Їхні загальні втрати були не настільки значними, як могли сподіватися у коронному таборі. Учасник битви Миколай Ємьоловський, який не втратив голови від ейфорії, писав про 10 тисяч осіб, відзначаючи, що "більша частина їх на Україну в цілості пішла". Аналогічну цифру називав князь Альбрехт Радзивілл. Навіть надзвичайно втішений із перемоги Станіслав Освенцім мусив визнати, що основні сили "встигли врятуватися й вислизнути з наших рук". Ще критичніше оцінив ситуацію вишгородський стольник Млоцький: "Розступилися гори, а народилася смішна миша". До того ж козакам вдалося вивезти більшість гармат та порох. Тож зважена цифра втрат коливається в межах 10 тисяч, що цілком порівняльно з кількістю полеглих жовнірів під час зимово-весняного рейду Мартина Калиновського! Пригадаймо, там загинуло понад 6 тисяч, або понад 50 % військ. Однак ніхто не розцінював таких втрат як воєнну катастрофу.

2.jpg
Штандарт гетьмана Богдана Хмельницького, захоплений поляками у битві під Берестечком. У 1655 р., під час “Великого потопу”, вивезений до Швеції. Зараз експонується у Музеї армії в Стокгольмі. Посередині білого полотнища забражено золоті хрест, шестикутні зірки, срібний півмісяць та абревіатуру БХГЕКМЛСВЗ: Богдан Хмельницький, гетьман его королівської милості Війська Запорозького Фото: pinterest.com

Тому Богданові Хмельницькому вдалося доволі швидко переформатувати свої сили. Особливого підтексту додає те, що це відбувалося в умовах, коли із заходу сунуло коронне військо, а з півночі на Київ – литовське. Вже під кінець серпня під орудою гетьмана налічували 40 тисяч козаків, що було б неможливим у випадку катастрофічної поразки під Берестечком.

Не відчувалося в Україні і психологічного надлому. Сучасники відзначали масовість стихійних антипольських виступів на Правобережжі та Поділлі. На заклики Хмельницького, за словами шляхтича Якима Єрлича, "наче до меду рушили на свавілля старі й молоді, не дбаючи про те, що розпочалася косовиця й жнива". Масові втечі людності на територію майбутньої Слобожанщини розпочалися вже після укладення з поляками Білоцерківського миру у вересні 1651 року, який зменшував козацький реєстр удвічі – із 40 до 20 тисяч осіб.

Не було помітно й особливих вагань серед козацької старшини. І це попри недавній антигетьманський заколот Худолія на Запорожжі у значно спокійнішому 1650 році! Складається враження, що Берестецька поразка навпаки лише згуртувала старшину. Фінальні бої під Білою Церквою 13–14 вересня, у якій жодна зі сторін не здобула перемоги, остаточно розвіяли надії Варшави поконати Військо Запорізьке.

Богдан Хмельницький зумів втримати булаву. І це попри козацьку традицію миттєво усувати, а то й страчувати гетьмана, який не виправдав сподівань! Бо ж бувало, що гетьманів як рукавички змінювали. Наприклад, під час морського походу 1625 року козаки "Трапезунд збурили, стратили трьох гетьманів".

Не сталося катастрофи й на рівні дипломатичних перемовин із Варшавою. Поляки мусили в новій угоді з Богданом Хмельницьким підтвердити його статус гетьмана та його владу. Звісно, Білоцерківська угода 1651-го була суттєвим кроком назад порівняно зі Зборовом 1649 року. Але те, що вона не знищила Гетьманщини, погано в’яжеться з концепцією Берестечка–1651 як нібито катастрофи Хмельницького.      

Врешті еліта Гетьманщини сприймала Берестечко–1651 хоча й у темних барвах, але без надриву, яскраво відтінюючи кроки Хмельницького щодо Московії. У момент, здавалося би, морального спустошення, гетьман твердо заявляв царському посланцеві Григорію Богданову про те, що відносини Гетьманщини й Московії можуть розвиватися не інакше, аніж на основі "договірних статей", себто міждержавного договору. До того ж у Чигирині вкотре нав’язували ідею державної спадкоємності між Руссю та Гетьманщиною: Іван Виговський говорив про ті вигоди, які отримає цар, взявши під свою опіку "Військо Запорізьке і всю Малу Русь".

Звісно, і Хмельницький, і Виговський добре розуміли, наскільки ятритимуть усі ці заяви душу московського царя, який у перспективі волів беззастережного прилучення українських земель до своїх володінь. Така принципова позиція Чигирина в ситуації, коли начебто пасувало хапатися за будь-яку соломинку, вичерпно засвідчує реальне ставлення еліти Гетьманщини до битви під Берестечком. Для неї вона стала важкою, гнітючою поразкою, яка боляче била по амбітних планах, але не руйнувала їх, не закривала обрію і тому аж ніяк не була катастрофою.

1.jpg
“Битва під Берестечком”. Картина Фрациска Смуглевича, кін. XVIII століття Фото: wilanow-palac.pl

Схожі матеріали

600.jpg

Хотинська війна: як козаки врятували Європу від Османської імперії

60.jpg

Степовий кордон України серед світових фронтирів

serhii_vasylkivskyi_koliadnyky.jpg

Козацьке Різдво

60_.jpg

Приятелі приятелів: як козаки з татарами союзи укладали

Starchenko_foto.jpg

Про гризоти історика

15_Bahmut-2.png

Бахмут: укоренитися на краю

oleshky-misto.jpg

Між Олешками та Цюрупинськом

1280px-Pylyp-orlyk-constitution-1710.jpg

В Україну привезуть оригінал Конституції Пилипа Орлика

Конституція Пилипа Орлика

Мінкульт розповів, де і коли експонуватимуть Конституцію Пилипа Орлика