“У шведських джерелах козаки – європейці”. Марина Траттнер про листи Карла XII та українські артефакти у Швеції

"Карл ХІІ не вважав битву під Полтавою поразкою"

- Пані Марино, ви шукаєте і перекладаєте українською мовою історичні документи, які стосуються України. Але робите це у вільний час і не є професійною історикинею. Чому це Вам цікаво?

- Мій чоловік – швед. Історія його родини задокументована аж до 908 року. Можна відстежити всіх родичів: звідки вони приїхали, коли опинилися у Швеції, чим займалися. І якось, коли я розповідала дітям нашу родинну історію, вони мене спитали: "Мамо, а як ти можеш описати свою історію? До якого часу вона доходить?". А я відповідаю: "До 1932 року".

Моя родина по батьковій лінії – з села Вільшана Недригайлівського району, Сумської области. Коли почався голод, їм дивом вдалося врятуватися і залишити Україну. Коли я малою запитувала про Україну, то мої рідні уникали відповідей. Єдине казали, що моя бабця Олена все життя розмовляла українською і намагалася всіх навколо навчити своєї мови. Ще малою я захотіла дізнатися більше про свою родину. Тому після запитання дітей вирішила, що якщо зможу дослідити історію України, то це буде певним чином і моя історія. Так почала працювати з документами про українсько-шведські відносини, які зберігають у шведських архівах.

- З чого розпочали?

- Я навчалася на юридичному факультеті у Швеції, вивчала їхні закони, написані ще 1734 року давньою шведською мовою. Довелося її вивчити і, щоби закріпити знання, читала газети тієї епохи. Шведська преса вся відсканована, її можна легко знайти онлайн. Мені було дуже цікаво натрапляти на новини про Україну, наприклад, про 1645 рік – що тоді про нас писали, що знали про козаків й гетьманів. Я переповідала прочитане друзям. І якось мені написав Вахтанг Кіпіані: "Марино, були опубліковані листи Карла ХІІ, чи ви не могли би перекласти кілька для "Історичної правди"?". Я, звісно, погодилася і зробила добірку листів, які Карл писав з України.

З одного із таких текстів стало зрозуміло, що Карл ХІІ не вважав битву під Полтавою поразкою. В іншому він писав про "веселу зиму" 1709 року, коли відбувався той бій. Я подумала, що це ж зовсім не те, що нам розповідали у школі й університеті. Захотіла дізнатися більше і знайшла книжку "Розповідь кароліна"  Книгу "Карл XII в Україні. Розповідь кароліна" 1915 року опублікував Карл Галлендорф у Стокгольмі. У передмові він зазначає, що автор – один із придворних Карла XII, свідок усіх описаних подій.. Зрештою, також переклала її для "Історичної правди".

У статті про цю книгу я одразу попередила, що не є ані історикинею, ані перекладачкою. Тому звернулася до фахівців, щоб допомогли перекласти деякі терміни, контексти чи трактування. І це був спалах – мені почали писати українські історики з проханнями і пропозиціями. Пан Андрій Гречило допоміг перекласти велику кількість топонімів. Пан Сергій Павленко написав про Мазепу і щоденники Цедергельма Йосіас Цедергельм – шведський політик, секретар Карла ХІІ.. Дуже допоміг пан Олександр Алфьоров. Я активно послуговувалась їхньою експертизою.

Потім у шведському Держархіві знайшла два величезні архіви з повідомленнями про те, що відбувалося в тогочасній Польщі. Це були репортажі Павла Пельса і Йогана Коха, двох шведських комісарів, які прибули у Данціг, теперішній Ґданськ. Я побачила там багато згадок про Богдана Хмельницького, але не могла розчитати листів повністю. Вони були написані від руки й різними мовами: англійською, шведською, французькою, латиною. Запозичені слова виводили дуже чітко та красиво, але зі шведськими був справжній жах. Крім того, це суржик, коли корені латинські, а закінчення шведські. У Держархіві сказали, що не мають перекладів цих листів. Тож мені довелося навчитися їх розшифровувати. Перший лист перекладала кілька тижнів. Це було дуже складно, бо 1653 року існувало, наприклад, сім способів написати літеру S.

- А чому ці польські документи є у Швеції, а не в Польщі?

- Тому що під час польсько-шведської війни у 1650-х роках шведи вивезли все, що було в польських архівах: цінні книги, оригінали документів короля Владислава IV. На жаль, 1697 року трапилася пожежа і дві третини документів усього Держархіву згоріли. Але й залишилося немало: є приблизно 800 кілометрів книжкових полиць із документами, і багато з них стосуються шведсько-українських відносин. Це практично нескінченна кількість інформації.

Нині я організувала команду з українських істориків і працівників шведського Держархіву, які опрацьовують документи, написані понад дванадцятьма різними мовами.

- Чому Карл ХІІ називає зиму, коли відбувався бій під Полтавою, "веселою"? В одному зі своїх текстів Ви пояснюєте, що тоді померли тисячі людей. Це такий Карлів сарказм чи просто нам складно розуміти логіку висловлювань того часу?

- У тій Північній війні він мав багато справ, які успішно закінчив. Якщо вдавалося досягти цілей, то він вважав, що це весело. Тобто Карл точно не насміхався зі своїх солдатів. Його обожнювали. Жив він дуже скромно, їв солдатську їжу, випробував себе голодом і холодом. Інколи навіть думали, що король несповна розуму. Відомий випадок, коли якось взимку Іван Мазепа подарував йому теплу шубу, а Карл ХІІ одразу ж віддав її солдату, який стояв поруч, тому що він її більше потребував.

Чому це виявилося важливим для нас? Тому що після Полтавської битви великий візир Чорлулу Алі-паша вимагав у Карла ХІІ видати козаків московитам Великого візира підкупили московити. Султан радше був налаштований на співпрацю з Карлом ХІІ і допомогу Україні. . Але шведський король сказав: забирайте свої подарунки й ніколи мені такого не пропонуйте, я не видам своїх людей. Турки образилися, бо завжди ввічливий Карл при тій відмові використав лайку. 

Карл ХІІ допомагав нашим гетьманам відстоювати українську незалежність. Навіть якщо тепер говорять, що в ті часи були інші поняття незалежности, то я відповідаю, що в Карла чорним по білому написано таке: "Екстраординарний Посланець Швеції у Константинополі Томас Функ має відстоювати інтереси України як незалежної країни, її права і свободи, територію і добиватися визнання Орлика гетьманом України". Усе дуже чітко.

"У шведських джерелах козаки – європейці"

- Що робите з уже опрацьованими документами?

- Публікую їх, а також статті в Україні. Надсилаю в українські бібліотеки, музеї, архіви, школи, університети або просто поціновувачам нашої історії. Їх потрібно вводити в науковий обіг і використовувати.

<p>Прутський похід, 1711 рік</p>

Я доповнюю історію додатковими джерелами, які допомагають скласти об’єктивнішу картину про наше минуле. Наприклад, "Локальна історія" писала про одну з моїх знахідок: наказ Богдана Хмельницького про карбування грошей. Це хронологічно перші відомості. Я знайшла їх у протоколах шведського Риксроду Парламенту.

Сьогодні я допомагаю Держархіву зробити віртуальну карту документів, які пов’язані з українською історією і перебувають в архівах інших країн. Потрібно знайти оригінали документів, проаналізувати їх і додати до пошуку слово "Україна". Щоб дослідники з усього світу могли легко знайти й опрацювати ці документи. І щоб ніхто більше не міг стверджувати, що "Лєнін заснував Україну".

- Козаччина – одна з найпопулярніших тем української історії. Чому наші дослідники не зверталися до цих документів?

- Тому що це великі фінансові витрати, багато часу і значні додаткові знання. Наприклад, про те, як організовані збірки Держархіву Швеції. Щоб працювати ефективно, мало знати, що там є документи, треба ще розуміти, де саме їх зберігають і як їх знайти. Ну і, звісно, треба вміти розчитувати. Один з українських авторитетних дослідників Козаччини у відповідь на мій допис про донесення на Богдана Хмельницького прокоментував: "Та кому потрібні ці грьобані листи?". Українцям потрібні!  

- Що серед знайдених документів Вас найсильніше вразило?

- В українській школі й університеті козаків нам часто описували як розбишак і пияків. А у шведських джерелах вони – європейці, які беруть участь у міжнародних переговорах і є союзниками монархів. Наприклад, шведський король Ґустав ІІ Адольф уклав із козаками союз, щоби вони допомагали підтримувати безпеку в регіоні Балтійського моря і стримувати амбіції Московії. Шведи писали, що запорожці на морі були лідерами. Що більше я читала інформації про нас, то більше гордості відчувала. Наші вороги, переписуючи нашу історію, позбавили нас можливости дізнатися правду. Важливо зробити відповідні висновки й не повторювати помилок.

Працівник Держархіву Ян Міспелаере знайшов для мене документи 1918–1921 років з архіву Міністерства закордонних справ Швеції. Там ідеться про те, як більшовики виселяли українців, грабували країну і провокували голод. Те саме відбувається і сьогодні. Росіяни повторюють свої злочини.

Нещодавно я знайшла документи про битву біля річки ПрутПрутський похід 1711 року московського війська на чолі з Петром І на південь України та в Молдову під час Московсько-турецької війни.. Петро І опинився в оточенні, тричі надсилав прохання про капітуляцію і вислав своїх представників домовлятися про будь-які умови. Зрештою, пообіцяв звільнити Польщу, Україну і повернути козакам їхні колишні свободи та території. Навіть зобов’язувався виплачувати щорічну пенсію кримському хану – 40 тисяч дукатів. Але тільки-но вибрався з оточення, почав розповідати про свою тріумфальну перемогу над турками і знищувати документи про капітуляцію. Сьогодні особливо виразно бачимо, що росіяни не змінюються.

"Почалася командна боротьба за відстоювання української історії та українських наративів"

- Якою є історія досліджень українсько-шведських відносин у Швеції?

- Шведсько-українські відносини викликали інтерес ще від кінця 1500-х років. Одне з перших досліджень присвячене дипломатичним відносинам Швеції і козаків написав Самуїл Пуфендорф 1696 року "Історія подвигів Карла Густава, короля Швеції, яку написав барон Самуїл Пуфендорф" оригінальна назва "Samuelis liberi baronis de Pufendorf De rebus a Carolo Gustavo Sveciæ rege gestis commentariorum libri septem elegantissimis tabulis æneis exornati cum triplici indice". Він писав про Богдана Хмельницького, Даніеля Олівенберґа, Івана Виговського, починаючи з 1654 року. Саме ця книга була першим основним дослідженням з нашої історії, написаним у Швеції. 

<p>Лист про українську незалежність на виставці в Держархіві Швеції. Під ним карта України Гійома де Боплана</p>

Після нього про Україну писав королівський історик Улоф фон Далін. Він ще згадував скитів, які жили на території України і переїхали на Північ до земель, які потім стали Швецією. До речі, останні дослідження підтверджують, що більшість шведів походить від людей, які жили на території сучасної України. Про нас писали Карл-Ґустав Гільдебрандт і український історик у Швеції Богдан Кентржинський, Бертіль Геґґман і багато інших істориків. Вони правильно й об’єктивно ставились до нас, нашої історії, Петра І і його армії. Але також були історики, які послуговувались московитськими й російськими джерелами і які негативно ставилися до нас. У їхніх книжках і статтях козаки – пияки, а Мазепа – зрадник.

Я почала читати оригінали і знайшла дуже цікаві матеріали. Зокрема в місті Уппсала є бібліотека Кароліна Радівіва, де зберігають перепис дуже важливих документів з архіву Османської імперії. Там є хроніка Мегмеда Рашида, яку переклав Йоганес Колмодін. У ній розповідається, як у московського царя Василя IV закінчилися гроші і він узяв позику у шведського короля Карла IX до 1612 року, заставивши, за традицією того часу, землі та людей. Московитські царі міняли один одного, а борг не сплачували. І коли царем став Петро I, то відмовився віддавати гроші шведам, натомість зажадав повернення земель і людей. Навіть пригрозив Швеції війною. От такий сором. І про це, на жаль, мало хто знає. Шведсько-українські відносини належно не досліджували. Тому й робили хибні висновки. Але сьогодні сприйняття нас та історії змінюється, і Швеція дуже потужно підтримує Україну. Я щиро дякую Швеції за це.

- Чи почали шведські науковці більше цікавитися історією України після 24 лютого?

- Бертіль Геґґман, дослідник Пилипа Орлика й діяльности українського уряду в екзилі, тепер публікує багато статей про Україну. До Швеції приїхали наші історики – теж проводять дослідження і публікують. Почалася така командна боротьба за відстоювання української історії та українських наративів. Що частіше іноземці бачитимуть реальні документи, то більше вони розумітимуть історичні маніпуляції Росії.

- Що після прочитання всіх цих документів ви розповідаєте про українців своїм дітям?

- Що українці неймовірні! Що кожна людина має пишатися нашою фантастичною історією. Що ми є прикладом. І як би нас не знищували століттями, те, що відбувається тепер, – розбуджує нашу генетичну пам’ять перемог над ворогом. Ми знову захищаємо цивілізацію від московитських варварів. Ми надихаємо світ. Так було і так буде.