Спогади про похід в Карпати 1931 року

14:02, 2 травня 2023

Гори 1960 чб

Карпати у міжвоєнний період стали одним із найпопулярніших гірських курортів Європи, проте українці серед туристів становили меншість. Галицькі молодіжні товариства всіляко заохочували до вилазок в гори. За цю справу взявся і Мирон Заклинський – письменник, стрілець УСС, брат відомого публіциста Богдана Заклинського. Його книжка “Опис мандрівки в Карпати” вийшла у бібліотеці “Ранок”, яка була доповненням до часопису-місячника для дітей та молоді “Дзвіночок”. Журнал та бібліотеку заснував “магнат української преси” Іван Тиктор 1931 року.

Публікуємо фрагменти з книжки Заклинського. Оригінальну орфографію збережено. Публікацію відшукав Данило Кравець, кандидат історичних наук, співробітник Львівської наукової бібліотеки.

Мандрівництво – важна ділянка фізичного виховання – в нас і досі слабо розвинена. Як порівняти, скільки ходить по наших горах чужинецьких мандрівних гуртів, а скільки наших, то покажеться, що ми мало цікавимося мандрівництвом. У наших горах і долах осідає щоліта дуже поважна кількість таборів, кольоній і т.п. Число наших між ними щезає.

Та й ті наші гурти, що мандрують, переважно не зорганізовані, їх учасники збираються принагідно, не записують своїх мандрівок, не належать здебільшого до нашого мандрівницького товариства “Плай” (Львів, ул. Чарнецького 26), ані не творять прогулькових лекцій при наших руханкових чи спортивних товариствах. Тому не лишається з таких мандрівок і мандрівних гуртів ніякого сліду.

Мандрівництво відіграє важну ролю у національному вихованні. Слово “батьківщина” повинно викликувати в уяві цілу низку ярких образів: гір, рік, міст, моря і простору між ними. Що викличе це слово в того, хто не знає рідного краю, хто поза кількома містами й їх околицею не бачив своєї батьківщини.

Якщо ця книжечка причиниться до оживлення нашого мандрівництва – її ціль осягнена.

Карпати, маршрут

З книжки “Опис мандрівки в Карпати” Мирона Заклинського

Фото: Данило Кравець

Юнаки не знали, чого треба до мандрівницького виряду. Керівник написав їм на картці:

  1. Великий наплечник
  2. Сильні і вигідні черевики, підковані і підбиті цвяхами
  3. Вовняні, грубі скарпитки
  4. Блюза-вітрівка й короткі штани
  5. Бляшана пляшка на воду
  6. Ліжник теплий і якнайлегший, вовняний
  7. Бляшана їдунка, ніж, ложка, вилки
  8. Шкільні легітимації
  9. Непромокливий плащ
  10. Гумована васеліна або тран, як ялозливо крем для взуття до черевиків.

Прийшов кінець шкільного року. Всі вони одержали залізничні знижки. Купили решту виряду й запасні харчі: сухої ковбаси, чоколяди, цукру, кукурудзи, дехто сушених овочів тут йдеться про фрукти як сливки, фіги.

Ті що дістали від батьків трохи більше грошей купили за порадою провідника електричні лямпки, свічки, сірники, пугарі [келихи], компаси, кілька мап, йодину, бандажі. Ніхто з них не забув про речі, потрібні на кожній прогульці, як пояс, пара запасного білля, светер, ручник і мило, хустинки, щіточка до зубів, купелевий костюм.

***

Надійшов довго вичікуваний день  і ось вони вже їдуть туди, де їх чекають нові, невідомі переживання. У вагонах повно людей, а вони тягнуться до вікон, щоби бачити околицю. Чергуються урожайні поля й темні ліси – збіжжя вже дозріває. Поїзд жене незнайомими околицями, до їх вимріяних Карпат.

1.jpg

Яремче, 1930-ті роки

Фото: nac.gov.pl
Яремче 2.0.

Яремче, 1930-ті роки

Фото: nac.gov.pl

Пополудні дотупали до Яремча. Думали тут заночувати, та не було де. Ночувати в якому пансіоні – це великий видаток, бо Яремче ‒ гамірливе літнисько й усе тут солено дороге. А вони не мали заміру ані змогли робити більші видатки.

Всеволод радив іти до Ворохти. Оглянуть долину Прута й Гуцульщину. В Ворохті у нього знайомі, з нічлігом мороки не буде та й прожити там можна дешево, а околиця варта щоб оглянути.

Яремче викликало в них неоднакові враження. Є там багато гарного: стрімкі гори, височенні залізничні мости, тунелі, Прут; зате їздять щохвилини авта, мотоциклі, та підносять пиль, як у місті на долах. Усюди повно літників, аж кишить. Вони мабуть ніколи не бували на гірських вершинах, бо зглядалися на юнаків, заболочених, утомлених, засмалених на сонці й вітрі, як на сензацію. Тіснота тут велика. Тут юнаки за день-два вже затужили б за вершинами, за їх чистим, різким повітрям, за самотою і незайманим простором.

Заночували в одного газди за селом Ямним і гарно відпочивали. Ранок побрили дальше. Оглядали мальовничу долину, стрімкі гори обабіч, зарослі аж до чуба смеречиною; купалися й основно вимилися.

На полудне були ми в Ворохті. Днина гаряча. Лишили в газди наплечники й пішли на Прут. Прут у Ворохті мілкий, плавати годі, то вони й придумали інший спосіб приємно купатися. Вибрали собі місце де бистра вода спадає по камінню…

Микульчин, краєвид на річку Прут

Микульчин, краєвид на річку Прут. Листівка 1914 року

Фото: Ірина Пустиннікова
Букрут, листівка початку ХХ століття

Букрут (2008 року у селі помер останній житель). Листівка початку ХХ століття

Фото: Ірина Пустиннікова

***

Вирішили хоч трохи скористати з погоди й піти на якусь гору в околиці Ворохти. Вибралися на хребет Ворохтенський (1325 м.). У наплечники взяли тільки те, що потрібне на одноденну прогульку, щоби прогулька була справді відпочинкова.

Спершу йшли одну милю по рівному, горбом, що веде до Ворохтенського. Під самим Ворохтенським надибали хати. Чимало гуцулів живе далеко від сіл, розсіялись вони по всіх горах. Зовсім інакше, як бойки на Скільщині, які держаться долини ріки, живуть селом і нікого не кортить будуватися на відлюдді.

Провідник пояснював їм, чим різниться Чорногора від Горганів. У Горганах, як вони бачили, всюди ліс на камени, а на більших висотах  жеред і камінь. Родюча верства землі мало де є, тому пасовиськ там мало, а через те, ті гори безлюдні й дикі. В Чорногорі ж росте трава навіть на шпилях понад 2000 метрів. Прогульковці мають де ночувати, бо скрізь по горах є стаї, а в доступніших урожайніших місцях хати.

Прийшла їм думка написати листа до товаришів, що лишалися дома. Подали Остапу олівець і нотатник. Незабаром Остап читав їм листа, чи вони згідні з його змістом:

“Що ви знаєте про красу природи, коли ви ще не бували на високогірю, не дивилися на світ з високої гори. Коли ви ще не бачили гір ранком, тоді як сонце освічує мряку, що снується в провалля або здовж річки, а густі трави аж угинаються від сірої роси”.

10. Криворівня, краєвиди села. Фото першої половини ХХ ст. З фондів Національного цифрового архіву, Республіка Польща. Колекція з фотоархіву Генріка Поддебського.jpg

Криворівня, початок ХХ століття

Фото: nac.gov.pl

***

Дорога на Маришівську полонину є на просторі більш, як півтори милі та сама, що на Говерлю: йде через Арджелюжу та Форощенку. З Ворохти до Форощенки около девять км. Є там кілька хат, склади дерева й кінцева станція вузькоторівки, яка їздить сюди з Ворохти за деревом. Через Форошенку веде кілька важних доріг: на Говерлю, на полонину Маришівську, на гору Костричу, через гору Мариш до села Бистреця.

***

З Форошенки ще два-три кілометри мальовничої дороги вздовж Прута, який тут має сильний спад, шумить між каменюками та творить бистрини й водопади – і на ліво відходить знакована дорога на полонину Маришівську.

Стежка веде згодом через гущавник жерепу й низьких смерік, дальше на великій збочі знову полонина й стая, пастухи показують, куди на шпиль Маришівської.

Лізуть вони на той шпиль. Стрічають двоє літників, що сидять коло стежини.

– Куди йдете панове, – питає літник, коли почув, що юнаки розмовляють по нашому.

Провідник відповів, що на шпиль Маришівської, а опісля шукати нічлігу.

Літник подав їм до відома, що нічліг найдуть у захисті Товариства Татшанського, він трохи в долині, яких два км. відсіля. Нічліг коштує 1,80 зл. від особи. Ось вони вже чотири дні ночують у захисті. На цілий день, мовляв, ідуть на прогульку: в долину Гаджіни, або на Шпиці, або в “котел” під Туркулом, а сьогодні оглядають саму полонину Маришівську. Будуть тут ще кілька днів, бо цей захист збудований посередині між дуже гарними горами. Є що оглядати.

Сама ж полонина Гаджіни варта, щоб там побути два-три дні підряд, але в них юнаків, мало часу і ще менше грошей. Вони заміряють завтра пройти хребтом Чорногори, аж до Піп Івана. Йдуть горами від Скольного, але досі не платили за нічліг так багато як тут вимагають. Їх коштував звичайно 20 сотиків від особи, а найвище 40 с. Може він знає, де тут дешево переночували б, – може в якій стаї.

!!! Vorokhta_sanatoriy_d-ra_Frantsa_Mikhalika

Ворохта, санаторій доктора Франца Михаліка, листівка не пізніше 1914 року

Фото: Ірина Пустиннікова

***

Коли зблизилися до стаї, облаяли їх пси й не вступилися, доки не вийшов ватаг і не прогнав їх.  Ватаг готов був їх переночувати й показав їм колибу. Вона була переділена стінкою на дві нерівні частини. В одній було огнище, коло цього величезні казани, по кутах бочки зі сиром, високі бербениці діжки з квасним молоком і порожні бочівки. Відділена частина колиби була чистіша, стояли в ній миски й бербениці та всяке знаряддя.

Цю частину колиби готов був ватаг відпустити нам на ніч. Ми радо на це пристали. Юнаки застелили деревляну долівку грубою верствою хвої, накрили плащами – і вже нічліг був готовий. Скотарі питали, чому ми не ночуєм у захисті. Дізнавшись про причину, сказали їм, що не тільки нічліг, але й їжа там солено дорога. Літра молока виходить на один злотий.

 

Підлюте

Підлюте, початок ХХ століття

Фото: nac.gov.pl

Взято з Заклинський М. Пізнай свій рідний край. Опис мандрівки по Карпатах. Львів, видавець Іван Тиктор, 1937. 63 с.

Схожі матеріали

05_new.jpg

Лижний рай на краю колишньої імперії

600.jpg

Як українські інтелектуали відпочивали в Карпатах понад 100 років тому

ЖАБЄ 1200

Жаб’є: гуцульська столиця

Гребенів 1200

Гребенів: гори за дві години від Львова

Мотоцикл 1200

Мотоциклом у Карпати. Фоторепортаж із подорожі 1932 року

сео

Микуличин: Відпочивати й дивуватись

Славсько 960

Славсько. Початок гірськолижної кар'єри

Сколе 960 +

Сколе: аристократичні полювання й електрифіковані пляжі

Панорама Ворохти, 1930-ті

Ворохта: До гуцулів за всі гроші