Сколе. Аристократичні полюванння й електрифіковані пляжі

Аристократичні полювання й електрифіковані пляжі

Сколе було столицею деревообробної імперії баронів Ґредлів. На полювання сюди з’їжджалася європейська аристократія. Навколо буяло царство тартаків, вузькоколійок і шляхетних оленів, а в його центрі стояло семитисячне місто з палацом-красенем. Однак прості туристи про цю шляхетську пишноту знали хіба що з газет. Вони їхали туди по інше.

На попелищі

розділ 1

Аристократичні полювання й електрифіковані пляжі

Тут красиві місця: Опір, пробиваючи собі шлях серед смарагдово-смерекових гір, утворив округлу пласку долину – якраз під невелике місто. Те місто мало все потрібне: суд, школу, нотаріуса, вокзал, телеграф і дві аптеки, «укомплектовані всілякими ліками», плюс сухе й чисте повітря, наповнене ароматами хвойних лісів. І достатньо робочих місць. У Бескидах Сколе було справжньою промисловою оазою. Проминемо тартаки баронів Ґредлів – тут і без них вистачало підприємств.

Сколе, 1930-ті роки

Так сталося завдяки дорозі. Не залізниці, не асфальтованому шосе, а завдяки битому шляхові, який проклали 1784 року долиною Опору до Закарпаття. У дикі та малоосвоєні до того місця власники тутешніх маєтностей князі Любомирські привозили німців-колоністів. І закрутилося: 1788-го тут запрацював чавунний завод, потім – гута. Вже за наступних власників Кінських 1864-го з’явилася найбільша на Галичині сірникова фабрика. А вже з розвитком залізниці у 1880-х фірма Groedl і Schmidt обрало собі місто за штаб-компанію.

Сколе у XIX столітті

Залізницею сюди потягнулися і перші літники-туристи. Те Сколе, яке бачили вони, вже не побачить ніхто: 1888 року весь центр містечка згорів у великій пожежі. Постраждали понад сотня будинків та два дерев’яні храми. Святині відбудовували вже в камені коштом австрійської влади. У зведеному тоді за проєктом львів’янина Альфреда Каменебродського костелі Діви Марії у радянський час облаштували електростанцію. Це був чи не найекзотичніший спосіб експлуатації святині в Україні

Римо-католицький костел Діви Марії у Сколе, 1915 рік

Згарище стало каталізатором масштабного будівництва. Окрім храмів, з’явилися Народний дім і модні вілли. Осередок спортивного товариства «Сокіл», ошатна споруда з барельєфом у стилі ар-деко, і тепер є окрасою поселення – вже як бібліотека. Запрацювали свічковий і миловарний заводи. У пошуках роботи сюди перебирався пролетаріат – із 6,4 тисячі жителів половина була юдеями. Ще раз відбудовуватися з руїни місту довелося після Першої світової війни – його спалили російські війська.

Сколе, 1930-ті роки

Де є робота, то є і гроші, і непоганий міський бюджет. У міжвоєнний час усі вулиці, площі, громадські місця та приватні будинки освітлювали електрикою від місцевої електростанції. Серед карпатської глушини Сколе сяяло зіркою. Головна вулиця міста разюче вирізнялася від центрів навколишніх сіл. У 1930-х її прогнозовано назвали іменем маршала Юзефа Пілсудського. Мала бордюри та широкі тротуари з обох боків, була обсаджена деревами. Влітку її поливали – щоб не підіймалася курява за возами та нечастими автівками. До пляжу на правому березі Опора вела пішохідна зелена алея із численними лавицями.

Набережна над Опором у Сколе, 1930-ті роки

Цінна літниськова місцевість

розділ 2

Аристократичні полювання й електрифіковані пляжі

Нині слова «пляж» і «Сколе» складно поєднати, а тоді місто пишалося своїми купальними можливостями. Глибина Опору – різна, десь можна було просто хлюпатися у гірській воді, а десь – навіть поплавати. Робили і те, і те. У сезон на пляжі грав оркестр. Уздовж берега пролягла набережна, на якій стояли охайні дерев’яні кіоски з прохолодними напоями та солодощами. У довколишніх ресторанах вечорами влаштовували дансинґи під джазову музику. Неподалік пляжу були два тенісні корти й дитячий майданчик. Рекламні буклети стверджували, що «сучасний піщаний пляж та нові кабінки для купання повністю відповідають потребам відпочиваючих». Відпочивальників було немало – до 4 тисяч на рік.

У 1939 році «Діло» писало: «Рік-річно з’їжджаються до Сколього тисячі літників, які в гарну погоду заливають міську пляжу. Пляжа цього року упорядкована по-новому, вся у квітах, з одягальнею й реставраційно-дансинґовим павільоном. Увечері пляжа й променада освітлені дискретними світлами, до відпочинку розставлені лавки, численні кіоски-цукоронки мають доволі лакаминок і прохолодних напоїв. Пансіони, віллі та поодинокі помешкання заповняються, їх ціни ближче ріки – дорожчі, дешеві при головній, хоча в зелені, але опорошеній вулиці. В середмісті парк, але влаштований направду по-європейськи. Проходи лісовою доріжкою, здорові купелі в Опорі, чар природи й краса гір – усе це робить зі Сколього цінну літниськову місцевість».

Слава сусіднього Славська як гірськолижного курорту змусила замислитися владу Сколього. У його околицях теж було кілька майже лисих гір із пологими схилами, ідеальними для спортсменів-початківців. А ще це була гарна відправна точка довгих походів для досвідчених лижників. Тож між світовими війнами поціновувачі зимового відпочинку потягнулися і сюди. У 1932 році для таких туристів збудували лижний трамплін. Трохи згодом запрацювали лижна школа та санна траса.

Для людей, виснажених нервами

розділ 3

Аристократичні полювання й електрифіковані пляжі

Кожний курорт мусив мати спеціалізацію. До Сколього запрошували всіх, кому свіже повітря, занурення у холодні річкові води та гірський клімат могли полегшити перебіг хвороб. Особливо корисними місцеві умови вважали для дітей. Їхнє лікування в середньому тривало 6–8 тижнів, відтак вони поверталися додому «рум’яними та з ідеальним кольором тіла».

Купання в Опорі, 1930-ті роки

Дорослих теж чекали. Довідник «Сколе. Курортна локація над Опором» 1934 року стверджував: «Люди, замучені цілорічною працею, люди, виснажені нервами, реконвалесценти тощо знаходять у Сколе ідеальний відпочинок на лоні прекрасної, тихої та романтичної природи. Те ж саме для людей з малокров’ям, тих, у кого поганий апетит, і тих, хто страждає на інфекції дихальних шляхів. Сколе – дуже ефектне атмосферне місце».

Палац баронів Ґредлів у Сколе, 1930-ті роки

Від 1933 року до Сколього можна було без проблем дістатися й автівкою: тоді біля Верхнього Синьовидного збудували міст через річку Стрий і відремонтували шосе. Довідник стверджував, що тепер є нагода «зручно проїхати автомобільним транспортом аж до кордону з Чехословаччиною» – себто з нашим Закарпаттям.

Автомобільний шлях біля Сколього, 1927 рік

Нічлігів у місті не бракувало. На вулиці Пілсудського стояв єдиний двоповерховий готель Геннефельда, при ресторані котрого працювали кондитерська та дансинґ просто неба «Райський сад». Також діяла туристична станція Дрогобицького відділення Польського татранського товариства й кілька пансіонатів. Практично всі вони були оточені садами й обіцяли спокійний відпочинок без міського гамору та метушні.

Комфортною цегляною віллою «Геленою» на тихій вулиці Мадейського біля лісу управляла пані Геллерова. Цей пансіонат мав водогін, сад, ванни, гостям подавали вишукані страви, із розваг пропонували піаніно та радіо. Родина Маннгаймів на вуличці Дорога до Опору тримала двоповерховий пансіонат «Сонячний замок». Сучасні номери мали великі балкони. Головною перевагою «Замку» була близькість до пляжу: три хвилини пішки. Красива вілла на вулиці Колейовій належала пані Ліхтігфельд і працювала весь рік.

Світлий тихий номер можна було забронювати телефоном – слід було набрати 20. Гостинний дім пані Сокалової на вулиці Пілсудського обіцяв «європейський рівень» і «високу сонячну радіацію». Тут були одно- та багатомісні кімнати, засклені веранди, відкриті тераси й балкони. При закладі працював лікар, годували ситно. Ще з досягнень цивілізації були гаряча та холодна вода, ватерклозети, радіо, піаніно і телефон (номер 23). Діяли також тихий пансіонат «Сколянка» родини Агопсовичів на вулиці Лісній, пансіонат Ейхелів на Пілсудського та гостьовий дім Пауліни Август на Мадейського. Місцеві також здавали кімнати чи вілли приїжджим.

Вілли у Сколе та околицях, 1930-ті роки

З харчуванням теж проблем не було. Ресторан при готелі Геннефельда пропонував недорогі сніданки – шведські столи. На тій самій вулиці Пілсудського, при кондитерській «Оаза», працювала охайна ресторація Лерера із ввічливим персоналом. «Павільйон» на пляжі пишався професійними кухарями та недорогими стравами. На вулиці Гарбарській діяв заклад Гальперна, що спеціалізувався на кошерній їжі для юдеїв. Туристи з обмеженим бюджетом могли купити продукти у крамницях чи на ринку, що працював щодня.

Як і в інших місцях на шляху потяга Львів – Мукачево, у Скольому влаштовували скаутські та шкільні табори.

На схилах гір, на присілку Сторожка, у 1880-х роках виросла дача інтелігентної родини Млодницьких. Батько Кароль, друг художника Артура Ґроттґера, теж був живописцем та викладачем. Мати, Ванда з родини Монне, колишня наречена Ґроттґера, проєктувала медалі. Щоліта родина привозила сюди доньку Марилю (1873–1930). Дівчина вийшла заміж за підприємця Вацлава Вольського, народила п’ятеро дітей, писала імпресіоністські вірші під псевдом Іво Пломенчик. На віллу Млодницьких у Бескидах приїжджали їхні друзі – поети Корнель Уєйський і Леопольд Стафф, композитор Кароль Мікулі. У Демні відпочивала Соломія Крушельницька.

Соломія Крушельницька (1872–1952)

Культурна програма

розділ 4

Аристократичні полювання й електрифіковані пляжі

Гостям, що накупалися чи наїздилися на лижах, Сколе пропонувало відвідати читальну залу, у якій було понад 2 тисячі томів. Правда, працювала зала лише двічі на тиждень.

«Райський сад», «Оаза» та «Павільйон» щодня влаштовували файф-о-клоки та дансинґи. Приїжджали театральні дивертисменти. На ставку на Погоріллі можна було винайняти човни. Чи прогулятися до невеликого мальовничого водоспаду Кам’янка. Туристи з більшим досвідом вибиралися на Парашку (1271 м), Зелемин (1177 м), до скель в Уричі та Бубнищу, прогулювались уздовж річищ Опору та Оряви. Ті, хто бажали половити в Опорі форель, мусили взяти дозвіл у баронів Ґредлів. Місто мало кілька кінних екіпажів і таксівок.

Ставок на Погоріллі, 1920-ті роки

«Павільйон» на пляжі, де влаштовували дансинґи, 1930-ті роки

Ставок на Погоріллі, 1920-ті роки

«Павільйон» на пляжі, де влаштовували дансинґи, 1930-ті роки

Головною туристичною родзинкою були вузькоколійки Ґредлів. Ними можна було дістатися до Бутивлі. Або до Коростова з його знаменитою плантацією троянд та інших квітів у пансіонаті «Урочисько». М. Бар описував це місце у «Ділі»: «У Райтмана ніде шпильці впасти. Але Райтман – це окреме царство. Райтман догоджує тим, що і в горах не можуть жити без лазничок, теплої та зимної води, електрики та інших атрибутів міської цивілізації. Написав би більше про чуда славного на цілу Галичину пансіону Райтмана, про дорогу до нього, всю трояндами встелену, про рай для закоханих у ліску, про щоденні файфи й дансинґи, але боюсь, що всі наші новобагатьки готові злетітися до Райтмана, а хіба не моє діло робити йому рекляму».

Тартак Ґредлів у Сколе, 1930-ті роки

Українські туристи, що принципово дотримувалися правила «Свій до свого по своє», селилися лише у віллах, які належали українцям, та ходили до українських крамниць. Навіть морозиво на набережній брали в павільйоні, який належав українцям. Передавали з вуст в уста, що й у сусідньому Коростові є три українські крамниці.

Відвідувачі ідеально впорядкованого курорту й не підозрювали, які гості вибиралися у ці бескидські ліси до палацу Ґредлів. Принци та графи шукали у Сколе не пляжів, а дичину. Але це вже буде інша історія…

Гість баронів Ґредлів після полювання, 1938 рік

Пориньте в подорож Карпатами крізь віки

Щотижня ми будемо знайомити вас із локаціями, що розташовані на вершинах чи в западинах Карпат. Ви пройдете тими стежками, якими ходили мандрівники та дослідники, а відтак захоплено описували цей край у своїх працях. Кожна подорож проілюстрована давніми світлинами, які допоможуть відчути чарівність тих місцин.

Пориньте в подорож Карпатами крізь віки

Локальна історія – мультимедійна платформа про минуле та сучасне України. Бачимо українську історію яскравою та живою, яка надихає на успішне майбутнє.

Gorgany – експерти з туристичного спорядження. Надихаємо на подорожі та збираємо у мандрівки куди завгодно: хоч у похід Карпатами, хоч на край світу.

Turbat – український бренд туристичного одягу та спорядження. Вільний, справжній, щасливий.

Наш сайт:

Купити журнал:

Партнери проєкту:

Соцмережі:

Дизайн і розробка:

Turbat – український бренд туристичного одягу та спорядження. Вільний, справжній, щасливий.

Наш сайт:

Купити журнал:

Партнери проєкту:

Соцмережі:

Дизайн і розробка:

Тексти:

Ірина Пустиннікова

Ідея:

Христина Сеньків, Маріан Стрільців

Концепція та координування:

Аліна Брода, Віталій Ляска

Редагування:

Денис Мандзюк

Наукове редагування:

Юрій Пуківський

Добірка світлин:

Аліна Брода, Ірина Пустиннікова

Джерела світлин:

– Львівська національна наукова бібліотека імені Василя Стефаника
– Національний цифровий архів Польщі
– Інтернет-ресурс polona.pl

Дизайн та розробка:

shum.design

(1)ті, що одужують

(1)підбірка коротких номерів у різних жанрах