"Найповільніша з отрут". Софія Яблонська про куріння опіуму в Китаї

<p>Софія Яблонська на сходах свого дому в Юньнані (Китай), 1934 рік</p>

Опій це є один із найбільш одурманливих, але й рафінованиххитрих засобів, хоч виробляють його з невинної на око рослини — з маку. Не з зернят маку, бо з них можна в найліпшому випадку добути масну оливу й макух, — а з живого соку макового квіту. Його сіють тут, у Китаю, ранньою весною та, як тільки простори макових піль зацвітуть білими, рожевими та чорними квітами, китайці йдуть надтинати зелені голівки маку й випускають із них білу їх кров. Краплину по краплині, що спливає з зеленої голівки долів, вони її збирають у крихітні черепці, що прив'язані під шийкою макового квіту. Цей липкий сік китайці ферментують, сушать і збивають у грудки, — при чім він чорніє і твердне як глинат.

Приготовання опію незвичайно складне, і вимагає правдивої китайської терплячости.

Коли опій у грудках має вже кілька місяців "віку", його розмочують у воді, розварюють у особливих кітлах, перетирають, додають води і кладуть, щоб вистоявся. Нарешті старанно фільтрують крізь окремі цідила, опісля ж ізнову варять, аж він згусне на чорну масу, подібну до розпущених сливкових повил.

Але новозготований опій іще не годиться для курення. Він мусить ізнову ферментувати, при чому китайці дбають, щоб він не запліснів або не прокис. Перетримують його в незвичайно чистих горшках, в усталеній температурі і щоденно дбайливо перемішують. Щойно, як ферментація закінчиться, опій закопують у горшках у землю й чекають, щоб він трохи постарів.

Як вино — чим старший опій, тим він смашніший, і тим більшу має вартість. Я знаю китайця, що курить опій свого прадіда, як це лицює членові заможної родини.

Хоч тут ще не кінець труднощам, — ще треба вміти курити опій, та передусім зготовляти люльки.

До цього теж потрібне особливе курильне приладдя: таца з лямпочкою, яку кладуть на тапчан (бо опій курять лежачи), щипці, голки, гачок, та нарешті сама довжезна люлька (дірява бамбусова тростина) з файкою, яку встромлюють майже під кінець бамбусу. Над лямпочкою з заокругленим шклом, де є малий отвір, китаєць на двох довгих голках нагріває краплину по краплині опій та шкварить його, аж він цілком твердне. Тоді закруглює галушку і встромляє її в малий отвір у файці. Щойно цю файку нагрівають над вогником лямпочки і сильним духом тягнуть опій, що сичить і видає зі себе синій запашний дим.

На око це не складна річ, хоч приготовляти люльки це така делікатна робота, що треба мати до цього окремий талант та кількалітню практику, бо не кожний уміє приготовляти добрі люльки.

Не можна заперечити, що курити опій приємно, тим більше з самого початку... — загадка цієї отруї, привабливий настрій курильні (де лежать на колірових тапчанах при освітленні двох-трьох лямпіонів), та врешті гіркавий запах опію в його втихомирливий вплив, — все це примани опію, який рідко коли випускає того, хто вже раз попав у його зрадливі пута. Спершу опій втихомирює біль, жаль, страждання, та не розбуджує в людині жадних звірських, ні навіть жадних "людських" інстинктів. Розбуджує хиба тільки приємні примари та милі спомини.

Спершу здається, що він має самі добрі прикмети та жадних хиб, і це власне його найхитріша примана. Зате потім... Потім людина, щораз то більше звикає, мусить уживати його більше, вона затроює свій організм, і згодом уже не відчуває жадної приємности. Але вже за пізно покинути курити, — опій стає необхідною для організму отруєю, без якої, таксамо як і від якої, чекає смерть.

— Коли це правда, — питала мене якось у Европі одна моя знайома, — так яким же чудом китайці курять його вже від віків і ще досі від цього не вигинув їх рід?

Тут я хочу відповісти на це питання всім, кого це цікавить.

Передусім китайці не курять опію "від віків", а не більше як сто літ, від часу "війни за опій", коли англійці почали його вивозити з Індії. Потім, їх організм не реагує з такою силою на опій, як організм людини білої раси.

Автім не всі ж китайці курять опій. Жінки, наприклад, дуже рідко, — ця звичка могла би зменшити їх здібности материнства.

Звичайно китайці починають курити щойно під старість, коли вони сповнили всі свої родинні обовязки та залишили на своє місце нове покоління, коли їх життєві сили вичерпалися. Вони курять, щоб осолодити собі старість, несвідомо поспішують смерть, що "забере їх у сні і нездатних до життя віднесе у засвіт ", як вони кажуть. Рідко коли трапляється, щоб китаець у силі віку курив, (та тим більше тепер, відколи "заборонено опій у Китаї"). Хиба, що вживає його як "лік" на якусь хоробу або на вроджену слабість. Але що майже в кожнім домі є дід із курильня, то, звичайно, можна мати вражіння, що всі китайці курять.

А над усе помилкова є думка, що від курення опію скоро вмирають. Це справа довгих літ. Це непомильна, хоч найповільніша з отрут. Затроєння найскоріше приходить у нас, людей білої раси. Від трьох років мого побуту тут я вже втратила трьох моїх добрих знайомих, що повмирали від курення опію в довгих муках, які могла вспокоїти тільки смерть.

Один із них, без огляду на свою колишню жвавість і бистроту ума, умер передчасним, безсилим ділом, байдужілим до життя й до смерти. Пригадую собі його майже останні слова:

— Ні, не куріть! Світ не вартий того, щоб так страждати... не вартий, щоб за нього вмирати... хоч, скажіть мені, чи взагалі варто жити?

Це є питомий "світогляд" сп'янілого, що спалив усю свою силу й віру в сильному димі опію.

Як я тільки приїхала на Далекий Схід, то один мій знайомий лікар дав мені дуже мудру пораду. Він сказав:

— Коли правда, що вас палить бажання пізнати "тайну опію", то вже краще відразу ковтніть добру його дозу, від якого за кілька хвилин пізнаєте аж до кінця його страшну "тайну": спершу певну, розмірну велику насолоду, потім страшні муки, з яких визволить вас зовсім певна, невблаганна смерть. Це краще, ніж розділити цю роботу на довгі роки, які з вас зроблять нездатну до життя людину, живим трупом.

Це була одна з найкращих рад, яку я колинебудь дістала від лікаря, бо він у час перестереже мене перед небезпекою, яка, зрештою, йому самому грозила вже від кількох років.

Юанфу (Юнан, Китай).