"Бердянка, Маріюпіль…Не вживаймо географічних назов у зросійщеній формі". Мовознавча стаття 1930-х років
11:19 сьогодні, 3 вересня 2026
Після початку російського повномасштабного вторгнення у публічному просторі знову зринули дискусії про "українізацію" топонімів. Проблема русифікації українських географічних назв існує віддавна. Вже на початку 1930-х згортається політика українізації та відновлюється русифікація. Під час голодного 1933-го розпочалась критика тогочасного українського правопису, що був запроваджений мовознавцями в середині 1920-х й затверджений наказом Народного комісара освіти УСРР 6 вересня 1928 року. Так званий "харківський" правопис враховував наддніпрянські й галицькі мовно-літературні традиції, та дуже відрізнявся від правопису російського. Його творців звинуватили в націоналізмі, а також у тому, що вони спрямували розвиток української мови на польську й чеську буржуазну культуру. Багато хто з них був репресований.
В американсько-українській газеті "Свобода" виходила серія публікацій "Мовний порадник" із правописними та граматичними рекомендаціями для українських письменників, журналістів, видавців та "робітників пера". Автори, покликаючись на мовознавчі напрацювання, заохочували переходити на питомо українські назви населених пунктів та географічних об’єктів.
Оригінальний правопис зберегли. Публікацію розшукав Данило Кравець — кандидат історичних наук, науковий співробітник Львівської національної бібліотеки, доцент Львівської політехніки.
Дуже багато старих наших географічних назов Росіяни перейнакшили на свій лад чи то свідомо чи й несвідомо. Перейнакшення ці досить давні, а тому міцно защепилися до мови української інтелігенції, що часом іншої назви поза зросійщеною й не знає. Стародавні українські назви проте полишилися в живій народній мові незмінно, особливо в масі неписьменній, що взагалі мало піддавалася російським впливам.
За часів "українізації України" (вірніше — дерусифікації її) повстала й справа чистоти наших географічних назов. Почали помалу розшукувати свої стародавні назви, почали рівняти їх до місцевих народніх і до назов офіційних російських. Закінчилася справа тим, що Харківська Правописна Комісія з 1927 р. ухвалила вживати географічних назов у їх стародавній формі, а не в формі зросійщеній.
Але ці свої українські географічні назви багато робітників пера не знають, особливо за межами Наддніпрянщини, а тому частіш уживають зросійщених форм. Це ненормальний стан, і ми мусимо того уникати — пишім географічні назви тільки в їх українській формі.
Подаю тут для практичного вжитку, коротесенького Словничка найважніших відмін українських географічних назов від російських.
| Українська форма | Російська форма |
|---|---|
|
Бердянка Берестя Бог, бозький Вільна, з Вільни Вінниця Вовча Ворскло Гумань і Умань, з Умані Дніпро Дністер Житомир Звинигородка Кам’янець Крем’янець Козятин Костянтинівка Кременчук, кременчуцький Куп’янка Літин Лубні, з Лубень Лятичів, -чева Маріюпіль Ніжен, з Ніжена і Ніжень, з Ніженя Одеса, одеський Озів, з Озова Озівське море Остер, з Остра Охтирка Прилука, з Прилуки Прип’ять Путивель Радомишель, радомиський Ромне, з Ромна Ростів над Доном Санджар Старокостянтинів Хвастів Чернігів Чигирин |
Бердянськ Брест Литовський Південний Буг Вільно, з Вільна Винниця Вовчанськ Ворскла Умань Дніпр Дністр Житомір Звенигородка Каменець Кременець Казятин Константиновка Кременчуг, кременчужський Купянськ Литин Лубни, з Лубен Летичев Маріуполь Ніжин Одесса, одесський Азов Азовське море Остьор Ахтирка Прилуки, з Прилук Припеть Путивль Радомисль Ромни, з Ромен Ростов на Дону Сенжари Староконстантинів Фастів Чернигів Чегирин |
Крім таких назов, маємо дуже багато назов прикметникових для міст, містечок, сіл, станцій — вони закінчуються на -е, -ське, -цьке, -ове, -ене, -ине (для назов: село, місто, містечко), -ова, -ева, -ина (для назов залізничних станцій), тоді як у мові російській вони закінчуються на –о, -ськ, -цьк, -овош, -ева, -ино. Напр.:
| Українська форма | Російська форма |
|---|---|
|
Алчевське Артемівське Біловідське Вознесенське Волочиське Гадяче, з Гадячого Дніпропетрівське Дубне, дубенський Здолбунове Лозова Луганське Луцьке і Луцьк Новоросійське Новочеркаське Печерське Пинське Рильське Рівно, Рівного Синельникове Слов’янське Старобільське |
Алчевськ Артемєнськ Біловодськ Вознесенськ Волочиськ Гадяч, з Гадяча Дніпропетровськ Дубно Здолбунів Лозовая Луганськ Луцьк Новоросійськ Новочеркаськ Печерськ Пинськ Рильськ Рівно, з Рівна Синельниково Славянськ Старобільськ |
Відмінюються ці назви як прикметники (т.зв. повна чи займенникова відміна): з Волочиського, Волочиському, під Волочиським, до Гадячного і ін., а не за російським зразком: з Волочиська, до Гадяча і т. ін. (імена відміна).
Тільки чисто російські географічні назви пишемо на –ськ: Красноярськ, Курськ, Омськ і т. ін.
Голосні о, е в закритім складі конечно міняються на і в географічних назвах і цього мусимо додержувати в своїх писаннях:
| Українська форма | Російська форма |
|---|---|
|
Дін, з Дону Дінець, з Дінця Ірпінь, з Ірпеня Київ, з Києва Конотіп, з топу Меджибіж, з –божа, меджибізький Таганріг, з Таганрогу, таганрізький Харків, з Харкова |
Дон Донець Ірпень Києв Конотоп Меджибож Таганрог Харков |
Грецьке закінчення –поль (поліс) у наших географічних назвах конечно змінюємо на –піль, але з –поля:
| Українська форма | Російська форма |
|---|---|
|
Крижопіль, з –поля Мелітопіль Никопіль Севастопіль Симферопіль Ставропіль Тираспіль Ямпіль, з –поля |
Крижополь Мелітополь Никополь Севастополь Симферополь Ставрополь Тирасполь Ямполь |
В Галичині надзвичайно багато назов уживається в пресі, і в книжках не в стародавній рідній формі, але в формі польській; у цій же формі ці назви йдуть на Наддніпрянщину, де їх приймають за форми рідні. Це зовсім ненормальний стан, — треба конечно видати словничка бодай найголовніших назов у їх щирорідній формі, бо широкий загал не знає, чи писати Тернів, Тернопіль, Санч, Сянік, чи, як і по-польському: Тарнув, Тарнопуль, Сонч, Санок і т. ін.
Ковель у літературній мові відмінюємо так: з Ковеля, в Ковелі й т.ін., не з Ковля, в Ковлі.
Додам іще, що назви: Волинь, Горинь, Гумань, Дермань і Казань – жіночого роду, а не по-польському чоловічого роду: рідна Волинь, глибока Горинь, гарна Дермань, далека Казань. Пишемо Бузьк, бузецький, а не Буськ, буський.
Отже, — уживаймо географічних назов тільки в українській формі.
Про те, як виникла мова читайте у книзі "Загадка мови. Як ми розмовами проклали собі шлях із кам’яної доби" Стівена Мітена
Купуйте книжку в онлайн-крамниці видавництва
Взято з "Мовний порадник" для редакторів, видавців і робітників пера. Свобода (Джерсі-Сіті), 17 січня, 1935
Схожі матеріали
