Михайло Скорик. Про назву “Бойки”

10:00, 14 грудня 2021

6 b.jpg

Невід’ємною складовою українського етносу є етнографічні групи, серед яких важливе місце належить бойкам. Вони проживають на теренах між ріками Сяном і Бистрицею Надвірнянською на північному заході українських Карпат, між ріками Уж і Торцем в північно-західній частині Закарпаття. А чи задумувалися ви, звідки походить назва “бойки”? 

Про це на початку 1930-х років розмірковував у своїй статті український історик, етнограф та фольклорист Михайла Скорика. Його матеріал “Про назву «Бойки»" побачив світ у самбірському краєзнавчому часописі “Літопис Бойківщини” (1931, ч. 1). 

Правопис оригіналу зберегли. Статтю розшукав Павло Артимишин.

Скорик Михайло+.jpg

Михайло Скорик

історик, етнограф, фольклорист

Назву “Бойки” (Boici, Boiki) згадує перший раз цісар візантійський Константин ПорфіроґенетаКостянтин VII Багрянородний візантійський імператор (908-959, фактично 945-959). в X ст. по Хр.Після народження Христа, тобто нашої ери

Цей то цісар, великий подорожник, що писав богато країв, між іншим Дніпро та його пороги, згадує, що в VII. ст. по Хр. переселилися Хорвати, а за ними Серби на Балканський Півостров, де й тепер живуть.

А переселилися вони з околиці, що її тамошні мешканці зовуть “Бойки”, котра лежить в горах на північ від Мадярщини, недалеко Саксонії та ріки Висли, на трицять днів дороги від Чорного Моря, за горами, що їх зовуть “Баґібарея”, з краю, на котрий часто нападали Печеніги.

1 b.jpg

Бойки по дорозі на прощу до с. Гошів Долинського повіту Станіславівського воєводства (тепер Калуського району Івано-Франківської області), 1938 рік

szukajwarchiwach.gov.pl

Чеський учений ШафарикПавел Йозеф Шафарик - чеський поет, історик, мовознавець, етнограф, засновник наукової славістики, ідучи за чехом Дубровським, зацікавився сими замітками ц. Константина й він то пустив в курс думку, що оцей край бойків, се околиці, де живуть наші бойки, не вирішуючи питання, чи територія бойків, про котру каже ц. Константин покриваєся з територією нинішньої Бойківщини. Шафарик висказав думку, що “Bagigaria”, то є Бабині Гори – Babia Góra.

В 1841 р. написав І. ВагилевичІван Вагилевич - український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч і греко-католицький священник, один із учасників "Руської трійці" та авторів альманаху «Русалка Дністровая».  окрему розвідку про бойків. Його зацікавило явище, бо бойки самі назви тої цураються, а сусіди називають їх так в згірдливімзневажливому значінню.

Якщо назва “Бойки” походилаб від слова “бойкий” = відважний, боєздатний, то не булоб чого цуратися, бо всі народи стараються вивести свою назву від добрих прикмет. Тому він шукає початків сеї назви деиноді.

По думці Вагилевича назва “Бойко” походить від назви “Бої”, народу, що так часто стрічаєся в давній історії. Повстала назва бойко анальоґічно до здрібнілих форм іменників: вуй-ко, бат(ь)-ко, тез-ко, котра то форма заступила первісні форми. В цей спосіб назва “Бой” (Boj), ужита в її українській формі, з додатком наростка “ко”, дала слово “Бой-ко”

Під іменем боїв в старині знали нарід кельтійського походження, нарід лицарський і славний.

Непосидюще се племя дуже часто змінювало місце свойого осідку. Вагилевич ідучи за Шафариком пише, що бої жили в IV ст. перед Хр. над горішним Дунаєм, в околиці озера Боденського, в нинішній Баварії, Чехії та Моравах, де полишили по собі памятки в топоґрафічних назвах. 

Бували ті бої і в північній Італії (101 р.), воював з ними Ю. Цезар (58 р.), побували вони й у Панонії, над Тисою, згадують про них, як про боїсків, за часів Аттилі.

Кельти розгубилися по широких просторах, котрі вони занимали, а найдовше удержалися в землі белзькій, між Сяном а Бугом, забезпечені лісами та мочарами.

Як ґерманські маркомани витиснули боїв з Бойогемії (Богемії – Чехії), то вони перейшли до кельтів землі Белзької, де стали сусідами Хорватів і Сербів, а як ті в VII ст. переселилися на Балкан, то бої почали занимати їх данні посілости. Так треба поясняти замітку ц. Константина про край бойків.

Бої – бойки почали щораз більше асимілюватися до місцевого словянського населення, – довго ще однак задержуючи своїх окремішности. З часом кельтійські бої – бойки попали в стрефу впливів староукраїнської та польської держави, переживаючи неспокої пограничних околиць.

2 b.jpg

Бойківські хижі у с. Славське Сколівського повіту Львівського воєводства (тепер Стрийського району Львівської області), 1937 рік.

szukajwarchiwach.gov.pl

Після кельтійських бойків остало много топоґрафічних назв в Галицько-Володимирській державі, а також слідні є впливи на мову, що Вагилевич наводить. (До побуту кельтів на згаданій території слід взяти під увагу викопалини, пр. найновіщі розкопки Др-а ПастернакаЯрослав Пастернак - український археолог, доктор філософії, професор й топоґрафію).

Додумуватися треба, що бої – бойки переселилися в гори в неспокійних часах татарських набігів. Вагилевич зазначує, що серед люду на Опіллі є переказ, що бойки перенеслися в теперешні свої оселі з белзької землі. Саміж бойки, твердять, що їх предків візвали в теперішні околиці (все це є думки Вагилевича).

Німецький учений БідерманГерман Ігнац Бідерман - австрiйський державознавець, правник, iсторик, етнограф, статистик, економiст, полiтичний публіцист звертає також увагу на згадку цісаря Константина, а Юліян ЦелевичЮліан Андрі́йович Целевич - український галицький педагог, історик, просвітницький діяч, культурно-громадський подвижник українського духовного відродження другої половини XIX століття, ідучи за Бідерманом, покликуючись на оповідання ц. Константина пише, що той згадує про Бабині Гори, котрі він (цісар) “bagibareia” (місто babigoreia – babia góra) називає. “На опіллях, звідки Хорвати вийшли були, мешкали за його часів (ціс. Константина) “boiki” – наші бойки. З того видко, що ще тоді руське населення аж до Висли і Бабиної Гори сягало”.  

Про походження назви бойки завелася 1894 р. на сторінках “Діла” полєміка між Іваном Верхратськимукраїнський галицький натураліст, педагог, мовознавець, письменник, громадський діяч, дослідник мови та фольклору бойків та лемків та Омеляном Партицькимукраїнський учений-мовознавець, етнограф, історик, педагог, громадський діяч.

Думки Партицького такі: Ненависть, яка існує між бойками та гуцулами є се родова ненависть межи тими двома гірськими племенами, витворена в давних вже часах і спричинена історичними відношеннями.

Покликуючись на знані замітки ц. Константина та Шафарика, уважає назву “бойки” кельтійського походження. По його думці предмки наших бойків були народом неспокійним, грабіжливим, їх всі хотіли позбутися, ніхто не хотів їх мати в свойому сусідстві. Звідти пояснюєся ся ненависть, яку ще й нині оказує супроти бойків багато мещканців краю.

Покликуючись на Страбона, Птольомея та Плінія, доходить до переконання, що житла боїв були якийсь час в околицях горішньої Тиси, недалеко нинішніх гуцулів. Звідти, натиснені даками, посунулися в наші гори. Це мало статися коло 45 р. пер. Хр. З кельтійських племен одні лише бої оставили тревалий слід по собі в назві нинішних бойків.

8 б.jpg

Родина зі Сколівщини, 1930-ті роки

Особистий архів Миколи Клепуца.

В народі переховалася ще память про це, що властив назва бойків є бої. Видно те з цього, що в “в приложниковій формі замість “бойківській” говорять у нас часто “бойскій” – слова Желехівського”. (Верхратський твердить, що пр. “бойскій” ніде не стрічав).

Думає Партицький, що бойки якийсь час мешкали на захід від теперішньої території, тим більше, що “упорні завірювання нинішних бойків, що властиві бойки мешкають коло Львова, промовляють також за тим, що житла сього неспокійного народу в ріжних часах були в ріжних місцях”.

В противенстві до вище згаданих істориків Михайло Грушевськийукраїнський історик, громадський та політичний діяч. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (1917-1918). Член Історичного товариства ім. Нестора-Літописця, член Чеської АН (1914), почесний член Київського товариства старожитностей і мистецтв (1917), член-кореспондент ВУАН (1923) та АН СРСР (1929), багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1897-1913), завідувач кафедри історії Львівського університету (1894-1914), автор понад 2000 наукових праць. уважає вісти ц. Константина непевними, а в краю “Bоїкі” по його думці треба правдоподобніще бачити покручені назву “Boihem`a” – Чехії.

На останок не можна не згадати найновіщої гіпотези Сергія Шелухина український вчений, видатний юрист, історик, дипломат, громадський і політичний діяч, представник народницько-демократичного напрямку української політичної думки міжвоєнного періоду, письменник, педагог, котрий кельтам – то є ґаллям та їх племені Ruthen`ам приписує велику ролю в творенню української культури та держави.

По його думці назва Галичини походить від ґаллів, то є кельтів, що ту осіли. Кельтійське племя боїв осівши в Карпатах і на Підгірю дало назву нашим бойкам, –  а сю думку автор радить ще докладно, науковими методами прослідити.

Оце булиб, так сказати історичні проби пояснення назви бойків.

4 b.jpg

Молода бойкиня, 1936 р. 

szukajwarchiwach.gov.pl

Перейдемо до інших способів посянення цієї назви.

Фактом є, що бойки своєї назви не любили і не люблять, а сусіди їх уживають тої назви, хотячи їм та іншим до живочого допекти.

Заважав це І. Вагилевич. Верхратському на питання де живуть бойки, вониж таки відповідали “Ми русини, бойки коло Львова”, а на питання чи вони бойки, заперечували, обиджувалися.

Що назва “бойки” уважаєся згірдною потверджує Омелян Партицький, І. КоперніцкіІзидор Коперніцкий - учений-антрополог і етнограф, лікар, педагог, політичний діяч, А. ПетрушевичАнтоній Петрушевич - український історик, мовознавець, дослідник історії Галичини, священник Греко-католицької церкви, НаумовичІван Наумович - галицький письменник, політик, видавець, церковний і громадський діяч, греко-католицький (1851), а згодом православний (1885) священник, один із провідників галицького русофільства, засновник Товариства імені Михайла Качковського, В. ОхримовичВолодимир Охримович - галицький громадсько-політичний діяч, учений, журналіст, правник, зауважував се автор сих рядків в горах, на долах і як був при війську, інформує нас Др. А. КняжинськийАнтон Княжинський - літературознавець, освітній і громадський діяч, доктор філософії, професор, директор Коломийської гімназії, січовий стрілець, політв'язень більшовицьких таборів. , що як сказати кому “ти бойку”, то у відповідь можна сподіватися розбиття голови, а що найменше названий бойко плюне в долоню, затисне кулак і з відвиненою рукою погрозить: “кому бовташ?”.

Звідки взялося таке упередження до назви “бойко”?

На се питання стараєся відповісти Іван Франко: “Гірняки у нас, як і де інде провадили життя більше скотарське ніж рільниче, заховали до наших днів багато таких архаїзмів в мові, одежі, способі життя, формах сімї, звичаях і віруваннях, приладах господарських і т. і., котрі на долах давно пережилися і попали в забуття. Наведу тут тільки деякі, більше звісні річи, як викручування живого огню, замилування до бронзових оздоб і прастарі форми металюрґії у гуцулів, свобідне пожиття родинне і низький ступінь полової моральности у нихже, що їм у покутян головно зєднало назву “погана гуцулія”. У бойків також є чимало таких культурних пережитків, котрі разять підгірянина як пр. курні, чорні та нехарні хати, чорні в маслі варені сорочки, життя великими сімями (задругами) в спільній хаті, відмінний від підгірського одяг, довге на плече спадаючи, іноді заплітане  в коси або завязуване вузлами волосся і т. і.

5 b.jpg

Бойко у капелюсі, 1930-ті роки

szukajwarchiwach.gov.pl

Дуже вірно замітив ТайлорЕдвард Барнетт Тайлор - англійський етнограф, антрополог, творець еволюційної школи в етнографії та історії культури, засновник культурної антропології, що між племенами а навіть частинами одного племени, котрі ріжняться між собою ступнем культури, повстає звичайно така нелюбов, при чім племя, котре поступило в культурі, приписує запізненому, темнішому між іншим також таємну, маґічну та чародійську силу. Що Підгіряни приписують власне таку силу бойкам і гуцулам, опираючись врешті на тім, що в горах задержалося досі далеко більше віри в таку тему силу, ніж на долах – се діло досить відоме”.

Виходилоби з того, що нелюбов підгірян до бойків може не мати нічого спільного з назвою “бойки”, що згірдний відтінок міг перейти з людей на назву, котра первісно могла не мати такого відтінка. А в такім разі гіпотеза Партицького про кельтське походження сеї назви (се ще не значить, що й самих мешканців наших гір) видаласьби мені більше правдоподібна, ніж вивід Верхратського. Коли справді є сліди, що келти-бої були в наших горах, то їх назва могла лишитися в памяти люду, хоча самі бої й потонули в хвилях історії. Пізніші поселенці, що засіли сю землю, не називали себе боями, але підгіряни, давніші сусіди боїв, називали їх імям своїх-же братів – русинів, що засіли в горах. Таким способом вияснилосяби те дивне явище, що підгіряни називають гірняків бойками, а ті й чути не хочуть про сю назву”.

І. Франко вказує, що так як наші підгіряни не люблять бойків, так само польські долиняни не люблять “ґуралів”, а ту останню увагу потверджує Верхратський, коли каже, що “у перекупок в Кракові одною з найзгірдніших прозивок є “ty góralu”. Подібно в многих околицях східної Галичини всяких захожих хотьби й не з гір, називають “гірняками” й уважають їх за щось нищого. У всіх подібних випадках булоби безпідставним заключати, що ненависть витворилася наслідком глубших історичних причин”.

3 b.jpg

Бойко зі с. Славське Сколівського повіту Львівського воєводства (тепер Стрийського району Львівської області), 1937 рік.

szukajwarchiwach.gov.pl

Так Франко як Верхратський не завважили особливої ненависти гуцулів до бойків і навпаки  та збивають таку думку Партицького, а також співака Підгірян:

“Ой піду я межи гори, там де наші бойки,
Де музика дрібно грає, скачуть полегойки”, -

вказує зі симпатією на цей начеб веселий, танцюристий народ.

В доповненню подаємо ще кілька пісень, котрі бойки самі про себе співають:

“Умер бойко, умер бойко, а бойчиха плаче
А маленьке бойченятко на запічку скаче.
Умер бойко, умер бойко, бойкови дзвонили,
Як ся бойко зірвав з лави, ледве здогонили”.
(подає В. Охримович зі Сенечола)

А я собі бойка, бойка, то я си глайдока,
А ти собі гуцулянка, тай зателепанка.
Ой горіла Коломия, горіла, горіла,
То бо єї запалила дівчина Марія.
Ой упали сніги в горах, бойко ся не журит,
Вбує собі ходачата, люльку си закурит.
(с. Жукотин пов. Турка).

Зібравши пояснення про відношення самих бойків та їх cусідів до сеї назви, перейдемо до другої спроби випровадити жерело назви “бойко”.

І так І. Л. ЧервінськіІгнацій Любич-Червінський - польський правник, землевласник, краєзнавець, історик, етнограф (дослідник Бойківщини), публіцист. та ГолембйовскіЛукаш Голембіовський - один з перших польських етнографів, учасник повстання під проводом Костюшка, історик, бібліотекар, перекладач, мемуарист, член Варшавського товариства друзів наук виходять зі заложення, що назва бойко походить від вола, то є “бояка”.

Про подібну думку згадує Верхратський, зрештою не погоджуючися з нею: “Другі хотіли тото слово виводити з румунського “bou, plur, boi” і твердили. Що бойки значить тілько, що годівники волів, воларі, пастухи волів… Той вивід пригадує подібне поясненє назви Boitotia, котрою іменовано отту урожайну кітловину гірську єлленського краю, задля єї буйних, для худоби рогової пригожих пасовищ … бойки загалом в краю сливуть, подібно як Boiotioi в старій Греції, котрих як відомо уважано глуповатими, а з любови для котрих сотворено вираз boiotiazein – негарно, глупо, бовдуровато поводитися”.

Перейдемо до третої проби пояснення назви “бойко”.

В противенстві до Верхратського, котрий уважає бойків за “може найсмирнійший і найпотульнійший щеп малоруського племени, при чім люд побожний і добрий”, що “своєю удачею рідко різниться від порских, поривистих, дійсно бойких, а нераз навіть дуже зухвалих Гуцулів”, богато дослідників годиться в тім, що бойки, то племя завзяте, туге, охоче до бою, “бойке”.

Цитований І. Л. Червінські каже, що “chłopa tego cechuje nienawiść, zawziętosc, nieufność, zazdrość” – схильність до вічних бунтів.

7 b.jpeg

Бойки зі с. Беньова Турківського повіту Львівського воєводства (тепер Самбірського району Львівської області), 1929 рік

Фото Альфреда Сількевича, 1887 рік

Загально відомо, як дуже було поширене розбійництво серед бойків в минулих віках, як прихильно ставилося населення до опришків, про що свідчать перекази та лєґенди – що їх автор сих рядків сам по бойківських селах чув.

Бойко не любив панщини і тільки під сильним примусом до неї нагинався, на се, щоби кожної хвилі її позбутися ...

Перейдемо до четвертої проби пояснення назви “бойко”.

Іван Верхратський виходить із заложення, що так як від уживання частиці “лем” повстала назва лемки (на Закарпатті лемаки), від “лиш” – лишаки, від  “што” – штоканці (у сербів) … ві уживання прихвальних частиць бойе = ja, jawohl = так повстала назва “бойки”. Допускає, що назва та могла повстати такиож від уживання “або – й”, а також від того, що бойки по його думці лише ту і там уживають здрібнілих форм на ойко, ойка, ойкій, ойки, там де решта українців уживає “н” зглядно “нь”, (головойка – головонька і т. д.).

Частицю (партикулу) бойе виводить Верхратський з бо + е (пень містоіменний той сам, що лежить в основі еге = е + е), анальоґічно до того, як з бо + а утворилося боя, а з ба + а повстало бая.

Верхратський додає, що побіч бойе, в значінню так, так є, чув також бойе в значінню richtig, побіч бойе чув також бойє, але форму з одною йотою і з наголосом на о уважає одиноко правильною, котра тільки при помочи тзв. Людової етимольоґії була приведена в зв'язок з бо-і-є, з котрим на ділі не має нічого спільного.

На думці отже Верхрастського назва “бойки” повстала з передражнювання ціх їхньої мови, в першій мірі там, де Бойківщина граничить зі землями, що їх замешкують інші племена т. є. лемки, гуцули та підгіряни.

Володимир Охримович, чи не найкращий знавець Бойківщини до пояснення Верхратського подає уваги, котрі є такі есенціональні, що наводимо їх в цілости. “Передовсім частиця, про котру іде річ виголошуєся трохи не так як би виходило з транскрипції Верхратського: проф. Верх. Пише всюда “бойе” отже через одну йоту, коли між тим в усіх знаних мені бойківських селах (а знаю їх много, а між ними суть і такі, в котрих був і проф. Верхр. для студій діялєктольоґічних) все і всюди в виголошуваню того словечка чути дуже виразно подвійну йоту, так що те слівце треба писати “бойє” а латинським альфабетом “bojje”” ...

6 b.jpg

Бойки зі села Стрийського повіту Королівства Галичини та Лодомерії, 1915 рік. Фотографували австрійські вояки

Слівце “бойє” уживають бойки в кількох споріднених між собою значіннях. В головнім значінню слівце “бойє” = справді, поправді, направду … однак з другого боку “бойє” значить щось менче як “бігме” …  По моїй думці вона є дуже проста; слівце “бойе” є конґльомератом трйох слів: бойє = бо і є = бо+и+єсть – отже “буквальний перевід” того слівця значить: так бо і єсть”. 

Cтільки удалося нам зібрати думок про походження назви “бойки”.

Не беручися від себе висказувати думки про походження назви бойків, тому уважаємо себе замало приготованими до вирішування свого питання, додамо, що здвіки не походилаб ся назва, треба її приняти самим бойкам, не цураючися її та в зрозумінню власної вартості гордо бойками зватися.

Бойки, се здорове первісне ще племя, так мало досліджене, таке загадочне, являєся чинником вельми важним у розвою української культури.

Самбір, в березні, 1931 р.

Джерело: Скорик М. Про назву "Бойки". Літопис Бойківщини. 1931. Ч. 1. С. 6-23.

Схожі матеріали

13

“Малоросійство”. Книжка Євгена Маланюка 1959 року

112.jpg

"Живець Моршин". Стаття з газети "Львівські вісті"

4.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 2

bohdan lepkuj.jpg

Богдан Лепкий "Матура"

1.jpg

Гребенів: з наших літнищ і живців. Матеріали з галицької преси 1930-х

10.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 9.

мотопробіг

Перший український мотоциклевий рейд. З газети "Новий Час" 1932 року

600_dontsov.max-165x165.jpg

Дмитро Донцов. Душа москаля

Olzhych

Життєпис Євгена Коновальця від Олега Ольжича. Книжка 1941 року