"Тайна смерти Басарабової була в моїх руках". Спогади про смерть розвідниці

08:59, 25 лютого 2024

бригідки

9 лютого 1924 року Ольгу Басараб, розвідницю Української військової організації, заарештувала польська поліція, звинувативши у шпигунстві. Згідно з польськими звітами, у ніч на 13 лютого Ольгу знайшли повішеною на рушнику на тюремних ґратах. Кілька днів польська поліція приховувала смерть жінки, продовжуючи приймати її пакунки від родини. Версію про самогубство офіційно оголосили лише 21 лютого. Проте історики довели, що останні дні життя Ольгу Басараб катували. На початку березня 1924-го провели ексгумацію тіла, після чого перепоховали на Янівському цвинтарі у Львові. Подія 

Соратники Ольги з Української військової організації не залишили жодних коментарів про самопожертву своєї зв’язкової. Лише письменник та громадський діяч Михайло Бажанський у книжці "Як згинула Ольга Басарабова" видана у Празі 1941 року пригадує перебування у львівській тюрмі разом з полковником Андрієм Мельником та іншими діячами УВО. Мельник саме був у "Бриґідках", польська поліція замордувала Ольгу Басараб, а за кілька днів після цього зумів відвідати камеру, де її убили.

"Локальна історія" публікує уривки спогадів Михайла Бажанського. Оригінальну орфографію та правопис збережено. Публікацію розшукав Данило Кравець.

1

Михайло Бажанський

письменник, громадський діяч, член УВО, політв'язень

Ольга Басарабова — постать жінки незломного, крицевого характеру. З молодих років присвятивши себе Батьківщині, іде до кінця свого життя твердим шляхом визвольних змагань своєї нації. Ольга йшла твердо, з високо піднятим чолом, просто увічі дивлячись всім труднощам і переборюючи їх одну за другою. Боротьба і праця позначувала Її шлях.

Після світової війни, коли Галичину віддано полякам, — не складає рук, не лишається осторонь, а стає активним членом підпольної праці в УВОУкраїнської військової організації. Умови підпольної праці і не можуть бути легкі, та вони лякають Ольгу. Її чиста жіноча душа, що вміє так ніжно й глибоко любити, та твердий, незломний характер боєвика, що бачить визволення лише в невпинній, завзятій боротьбі з ворогом — ведуть Її в рядах революціонерів до трагічного кінця Її молодого, повного сил, життя.

dsc03156-aspect-ratio-2-3-1

Ольга Басараб (1889—1924)

Фото: 100krokiv.info

12 лютого 1924 року не стало між живими жінки-революціонера, Ольга Басарабової. На 35 році віку, скатовану до смерти, повісили Її вороги після страшних, неймовірних трьохденних знущань.

Ольгу арештовано і тортуровано нелюдсько. Кати знали, хто є Ольга, і хотіли, щоб виявила Вона всіх своїх товаришів. Та твердість Її характеру, вироблену з молодечих років — не зломили польські тортури. Не вимовили запеклі в муках уста молодої жінки бажаної відповіді.

Вечеря пройшла швидко. Хто сидів біля столу, хто ходив по келії, а дехто стояв коло вікна й дивився на світ. До столу засів полк, Мельник [Андрій]. Це знак, що почнеться кожноденний реферат і спільна розмова. Вправді на сьогодні має підготовану тему черговий келії, але ми сьогодні не хочемо говорити про ті справи, які кожного дня на порядку проґрами. Не хочемо дебатувати про угодовські теревені "Діла". Не хочемо слухати веселого оповідання про Бігуна Микола Бігун, член УВО, як він стріляв до жандарма з револьверу, що був в кишені штанів. Не хочемо подивляти сильної постаті Дубаневича Дмитро Дубаневич, член УВО, що йому тюремна сторожа наложила восьмикілеві кайдани, а він ходив із усміхом, неначе б це ланцюжок від годинника. Не хочемо жаліти Паславського Іван Паславський член УВО, що за одну ніч у льоху посивів. Врешті, не хочемо порушувати побиття Ординця Володимир Ординець, член УВО, ПлахтиниІван Плахтина, член УВО. 3 липня 1928 р. здійснив напад на поштове відділення у Львові із Качмарським та Скіцьким, Качмарського Роман Качмарський, член УВО та Скіцького Євген Скіцький, член УВО, що їх перед кількома днями привезли кибіткоювозом до Бриґіток Бриuідки − тюрма у Львові із повириваним волоссям і потовченим тілом. Ми сьогодні хочемо слухати оповідання полковника Мельника, про його процес і хочемо дізнатися про смерть Ольги Басарабової.

3

Андрій Мельник в однострої поручника

Фото: tsdahou.archives.gov.ua

— Розказувати, — почав він — про те, що ще таке свіже, що таке болюче, про те, що вирівняти зможе лиш жорстока відплата, дуже важко. А втім ці події всім Вам почасти мусіли бути відомі, ось хоч би з преси, чи то леґальної чи підпольної, а потім із відомої книжки "Дурні Діти" автобіографічна повість Юліана Редьки. Хоч не можу поминути: цю книжку я читав тут у тюрмі, але вона не вповні передає той жах, який пережили від 1923 р. українські в'язні, ні те, що зазнали ми 16 вересня 1925 року в тюрмі, при вулиці Баторія сьогодні вул. Князя Романа. Ця дія ще чекає свого письменника, як взагалі дії підпілля. Сьогодні, коли така вже ваша воля, розкажу вам хоч вкоротці про те, що мені відомо про смерть Ольги Басарабової з Левицьких.

Полковник встав і приніс із свого ліжка спис членів процесу, в якому був головним обвинуваченим, та положив аркуш на столі. — Ось це мої товариші процесу. Деякі з них вже не живуть. Чи то набавилися в льохах туберкульози, чи то перенеслися по пережитті 16 вересня 1925 р. Ось глядіть: біля Ольги — хрестик. І ще коло інших. А про деяких не знаю, чи живуть. Треба рахуватися, що не вийдуть і ті, які зо мною прожили той день, лікуючись в тюремній лічниці — ось там на цьому подвір'ї, перед нашими вікнами.

По якімсь часі, коли перше схвилювання минуло, полк. Мельник продовжував своє оповідання.

— Більше не вдалося мені нічого знайти, хоч я докладно оглядав цілу келію. Підлога була свіжо вимита й нічого не можна було на ній запримітити. Надійшов вечір, і як попередніх, так і того пам'ятного вечора, зачали скажено вити дресовані поліційні собаки під брамою тюрми на Яховича [нині вул. Академіка Кучера]. Коли ж я зачав прибірати ліжко й бажаючи пересунути його ближче до стіни, перекладав сінник, із ліжка випала жіноча сорочка. Взяв я її при світлі, що доходило до келії маленьким вікном і побачив моноґраму 0. Б. Сорочка була дуже закривавлена, а в місці грудей була одна червона пляма.

***

2

Тюрма "Бригідки" на вулиці Городоцькій у Львові, 1940-ві роки 

Фото: photo-lviv.in.ua

Полковник потер чоло й продовжував. 

— Тайна смерти Басарабової була в моїх руках. Але я сам не знав тоді, що робити. Впала мені думка: треба знайти якогось свідка й показати йому сорочку, передати на "світ", а потім використати, хай дізнається світ, як ляхи поводяться з українськими в'язнями. В глибокій задумі я не завважив, як від довшого часу спочивало на мені око дозорця через вічко у дверях. Я стрепенувся й мимоволі закрив коцом реліквію по Ользі. Мій рух став підозрілим дозорцеві. Скрипіт ключа і він вже став при мені. Рубіни крови Ольги опинились в моїх і його руках. Треба було бачити його: так не можна було не пізнати свідка злочину; він червонів і блід, закушував зуби і не міг нічого промовити. Потім дико вирвав із моїх рук сорочку і відійшов. Мені було ясне, що Ольгу тут замучили. Поліція — як відомо Вам — видала комунікат, що Ольга Басарабова сама повісилася в келії ч. 7, в поліційних арештах при вулиці Яховича.

Басараб

Ольга та Дмитро Басараб, 1920-ті роки

Фото: 100krokiv.info


Полковник на хвильку перервав оповідання. Ми мовчали. Мовчанку перервав Дерлиця Остап Дерлиця, член ОУН:

— Ось бачите, смерть Ольги Басарабової мав на своїй совісті підкомісар Смолніцкі, гідний колеґа отого Кайдана, що його не пожалів навіть польський письменник Жеромскі Стефан Жеромський, польський письменник в творі "Пшедвіоснє" Przedwiośnie. В цей момент відкрилися двері і грімкий голос прорізав келію: "Бачносць!"Увага Це "оддзялови"дільничий Малишко робив вечірній перегляд келій свого відділу. Ми ніколи не звертали уваги на наказ "бачносць", тим менше звертали того вечора: всі мовчки сиділи біля стола. (До речі: за два місяці потім до Малишка стріляв український боевик; лише куля пройшла вухом і Малишко оглух на одно вухо. Від того часу не ставляв уже політичних в'язнів на "бачносць"). Коли Малишко відійшов, полк. Мельник продовжував:

— Опісля, як може Вам відомо, виточили нам процес, який приняв назву по імені бл. п. Басарабової — "басарабівців". Мені польські ґрафологи приписали авторство одного документу, до якого фактично признався хто інший. Але для польського суду немає закону. Проти мене була єдино моя участь у Визвольних Змаганнях України. І мене засудили на найвищу кару в процесі "басарабівців". Крім того, не зачислено мені року й місяця тюрми, що я відсидів у слідстві. Оце тепер мені йде в тюрмі пятий рік. Недавно по заходах рідні та друзів кликав мене суддя Янушевський і казав підписати документ, що я прохаю звільнення, й мені негайно подарують один рік. Ви знаєте, що значить рік тюрми. Але тут річ не в цьому. Від початку я в суді нічого не підписував, і польського суду не визнавав. І тому мушу бути послідовний. Могла Ольга Басарабова віддати життя, то чому я не можу пересидіти зайвий рік?

Хоч сумерк заповнював келію, ми ще не світили. Ми дивилися на Полковника, хворого, зо зломаним ребром — зломаним у тюрмі на Баторія; йому скорше треба б було санаторії, ніж тюрми.

— Але вертаю до справи смерти Ольги. Так неначе грім ударить у дуба при воротах господарства й ґазда хреститься й шепоче молитву, ждучи чогось невідомого й страшного, таким громом був для нас скон Ольги. І всі ми хрестилися й молитви клали в каплицях тюрем Баторія й Бригіток. Ми вірили, що ця жертва принесена на вівтар уярмленої Батьківщини буде прожектором в дальшій боротьбі за волю. І справді так воно сталося. Але на жаль, й досі не один питає: хто вона? Хто ця жінка? За що вмерла? І невірні Томи не вірять, що Ольга вмерла за ідею, за велику ідею, за яку навіть не всім можна вмерти. І як не паленіти через це, коли ж Вона врятувала багатьох товаришів від смерти чи довгих років тюрми, коли Вона, як личить справжньому боєвикові, не зрадила доручених їй тайн?! Героїня! Серед мук, жахливих терпіні згинула, тямлячи й при смерті слова: "За кров, за сльози, за руїну, Верни, верни нам Україну".

— Колись день смерти Ольги буде всенаціональним святом. А Ольга буде завжди символом неустрашимого боевика, буде українською Жанною Д-Арк.

Взято з Бажанський М. Як згинула Ольга Басарабова (уривок з тюремних спогадів), Прага, Секція Мистців Письменників та журналістів УНО в Празі, 1941 рік. 

Схожі матеріали

800x500 obkladunka Lupoweckuy.jpg

Міжвоєнна Галичина | Святослав Липовецький

800x500 obkladunka Zaicew.jpg

Про український націоналізм | Олександр Зайцев

Перший_Конґрес_Українських_Націоналістів.png

Народження ОУН. Володимир В’ятрович

halyna-dmyterko-sofija-halechko-ta-olha-basarab

Ольга Басараб: життя поміж утрат

600.jpg

“Через Київ на Львів!”: Галицька армія та визволення столиці України

600.jpg

ДНК полковника Євгена Коновальця

7

Життєпис Євгена Коновальця від Олега Ольжича. Книжка 1941 року

конспірація сео 2

Як не видати себе ворогу. Вісім правил конспірації українського підпільника

Конов800x500

Коновалець — тінь Бандери чи великий провідник націоналістів? | Іван Хома