"Кращої робітні не було в світі". Іларіон Свєнціцький про роботу у Національному музеї

Літом 1898 р. предложив професор Сидір Шараневич, тоді сеніор Ставропігійського Інституту, свому слухачовиІларіону Свєнціцькому "з математиків" стати його "амануентом", себто підручним писарем у Ставропігійському Музеєви. Мрія математика сповнилася: можна буде приглянутися до того — "що є змістом і суттю нації", про що саме тоді йшли чи не останні найлютіші спори на сторінках народовецької і староруської преси. До тогож самий заробіток, 40 К.крон місячно, просторі комнати, повні ікон, книжок і всякі чудної старовини, серед яких можна буде зовсім добре читати основи словянознавства — Добровського Йосиф Добровський – чеський славіст, ШафарикаПавел Шафарик – словацький поет, історик, МіклошичаФраньо Міклошич – словенський мовознавець — рівнож приманювали.

Вже дуже скоро цему амануентові довелося бути послом між двома, по тодішнім поглядам товариських кругів, противниками — Шараневичем і Петрушевичем Антін Петрушевич – історик, мовознавець, бібліограф. Коли ходило за точне означення нової речи з розкопів, то професор Шараневич посилав з нею свого музейного амануента до каноніка-кустоса А. ПетрушевичаАнтін Петрушевич - історик, мовознавець, дослідник історії Галичини. Старенький канонік не тільки розглядав прислану річ але — дивлячись десь далеко у простір часу — вичував її своїми плоскими пальцями. Після того наступала діагноза, записка і обовязкові поручення передачі чемностей.

Математикові університетською абсолюторієюрадою було предложено на весну 1899 р., місце суплентапомічника гімназії в Ряшеві… Одначе цікавість до питання про "суть нації" перемогла і математик став у С.-Петербурзі дійсним студентом Археологічного Інституту та вольним слухачем історико-філологічного факультету Університету. Був то час гіркого бідування і солодкого вчення від 9-ої вранці до 12-ої ночі. День-у-день університет — публична бібліотека — археологічний інститут. 

В жовтні 1901 р. принято на помічника при бібліотеці Народнього Дому у Львові з платнею 90 К. місячно з долу, з тим, що "управляючому Совітови свобідно буде від того заняття в кожну пору звільнити — але належить виконувати всі поручення по ділам бібліотеки, музея, нумізматики і пр. і видержати докторат філософії". Докторат зложив я зі словянської філології з ЯгічаВатрослав Ягич – хорватський лінгвіст і ЇіречекаЙосиф Їречек – чеський славіст та з філософії у ЙодляФрідріх Йодль – німецький філософ в червні 1920 р. 

Старець Петрушевич велів приходити порядкувати свої папери. А вже по двох тижнях представив свого помічника О. МитрополитовіАндрею Шептицькому, що потребував музейного робітника. Про те, що О. Митрополит потребує робітника до опису і порядкування своїх збірок, була вже давніше розмова. Заняття почалися зараз таки першого дня умови в митрополичій спальні, де були зібрані самі рідкі стародруки й дещо рукописів. Кращої робітні мабуть не було в світі: простора біла, без пилинки пороху, з чудовим соняшним видом, добре огріта кімната тільки з самою необхідною обстановою, вся вимощена і обстановлена стародруками ріжних кириличних чернеток. А з поза густих облаків пахучого диму мерехтять полиці з рукописами, тут і там ікони… і вирішується необхідність систематичного вивчення книгозбірні церковно-словянських стародруків.

***

В 1906 р. пять просторих комнат були вже заповнені музейним матеріялом. Біля музейних збірок став працювати як передплетник, емігрант з України, Василь Петрович Чехов, біля ікон стали заходитися мистці Станіслав Дембіцькі і Крупські, поки не осів у Львові Модест Сосенко, що став майже щоденним гостем — співробітником музею. Для потреб музею була куплена робітня Яна Стикинині музей Олекси Новаківського на вул. Листопадового Чину 11. 

Переміна назви первісного "Церковного музею" на "Національний Музей" була вислідом природного розвитку музею і прихильного становища до цего явища Основника. Безпретенсійне становище Основника музею до створеної ним-же установи виявилося в його рішучому протесті проти назви музею його іменем. 

Музейне добро прямо пливе з усіх ринків Европи та з усіх закутин національної території. І все воно має або вияснити і засвідчити ще зовсім незнані та належно нерозсліджені сторінки культурно-національного життя України або помогти остаточно пізнати якусь дрібну, проте для повноти нашого знання необхідну рису суцільного образу цего життя. І коли ми сьогодні розглядаємо видатки Основника музею на закупню великої збірки золотих, срібних і бронзових візантійських монет та на збірки великоруських ікон XV—XVIII, вв. Рисунків італо-грецьких ікон XVII в. та кирилівських стародруків східного і південного словянства, то дійсно ми вповні розуміємо його неохоту видавати якісь гроші на закупно тільки дому, за ціну якого можна було би набути може 10, може 15, а може й більше добрих поважних збірок чи то ікон, чи стародруків, чи рукописів, чи старих монет, чи килимів і тафті та посуду України.

***

Живий розвиток Національного Музею захопив широкі круги галицько-українського громадянства і викликав значний і дуже прихильний відгомін у найвищих кругах держави і краю в часі відкриття і передачі музейних збірок до публичного ужитку 13 грудня 1913 р. Тоді збірки Нац. Музею явилися предметом уваги і найповажніших та найстарших культурних українських установ Галичини. Провідні кола Наукового Т-ва ім. Ш-ка розглядають питання про розподіл музейної праці і про депозитову виміну поодиноких частин для осягнення одноцільности збірок обох музеїв. Проф. Володимир Шухевич передає у Нац. Музей свою збірку Гуцульщини; передає свої гуцульські речі і Наталія Окуневська з Косова. Проф. Іван Пулюй з Праги зголошує передачу свого дуже багатого українського архіву. Т-во "Дністер" призначує в маю 1914 р. 5 000 К. на закупно найкращих предметів старовини і памяток по історії розвитку Галицької України.

***

Протягом 1920—1925 р. змінялися одна за другою суцільні виставки поодиноких частин музейних збірок. На цих виставках вчаться сотки української молоді практично пізнавати ступні культурного розвитку своєї нації. І тоді то ясно виступила всеукраїнська вага збірок Національного Музею, бо на них можна було показати глядачам культурно-національне життя довгого ряду минулих віків, та на їх основі розгорнути далекі обрії могутнього культурного життя української нації. І тоді то ясно виступила всеукраїнська вага збірок Національного Музею, бо за них можна було показати глядачам культурно-національне життя довгого ряду минулих віків, та на їх основі розгорнути далекі обрії могутнього культурного життя української нації. Для багатьох сьогодні визначних громадян Галицької України тодішні живі зв’язки з Національним Музеєм і практичне наукове пізнання його збірок стали чи не головними основами їх вищої освіти і сучасної свідомої культурно-національної праці.

Від ряду літ бореться Національний Музей з великим браком місця. Від 1912 р. усі салі Музею переповнені вщерть, а приріст після війни перемінив їх в один великий склад. Отож майбутня будова має перш усього дати ряд обширних приміщень для поодиноких частин пребагатих збірок Музею. Розвязання цього незвичайно важливого завдання має наступити вже в найближчому часі коштом чверть міліона золотих польських. Два крила будови від цитаделі мають дати 8 великих саль, з яких одна двоповерха має примістити в собі у всій величній повноті зразковий іконостас. У новий салях будуть приміщені памятки мистецтва XVII—XVIII вв. 

Сьогодні вже ясним стало, що дальший розвиток Нац. Музею залежатиме від поширеня приміщення для його збірок (біля 75.000 предметів) і від висоти фонду, доходи з якого забезпечилиб йому потрібну скількість праці науково-підготовлених робітників-спеціалістів і далоб змогу продовжати науково-видавничу діяльність. Все те можливе тільки під умовою всенаціональної уваги якнайширших кругів українського громадянства до потреб і завдань рідного музейництва.