Особливості керсетки з Київщини

Слово "керсетка" споріднене зі словом "корсет", яке походить від французького corset, а воно — від corps "тіло". В українську мову "керсетка" потрапила через польське та російське посередництво. Термін "корсет" з’являється у письмових джерел у XVIII столітті. Тоді це було вбрання заможних жінок: на це вказує асортимент дорогих тканин іноземного виробництва, які йшли на пошиття керсетів — табин, грезет, парча, атлас, камлот. Його носили разом із спідницею, про що, зокрема, згадує Максим Берлінський у своїй праці "Історія міста Києва" (1798- 1799). 

Ймовірно, керсетка з’явилася у вбранні селянок Київщини значно пізніше — у другій половині XIX століття. Адже на малюнках Де ля Фліза, зроблених у середині XIX століття у різних місцевостях Київської губернії, керсеток ще немає. 

 Керсетка, звісно, мала певні особливості, притаманні її попереднику — корсету. Йдеться передусім про складність самого крою, який не був доступний кожній жінці, на відміну, скажімо, від крою сорочки. Керсетку замовляли у сільських або міських кравчинь. 

Кожний регіон мав безліч своїх локальних варіантів, які відрізнялися кроєм керсеток та їх оздобленням. Власне, ці два моменти стають у нагоді, коли ми хочемо встановити місце походження того чи іншого артефакту. Одним із критеріїв, який нам підказує місце походження керсетки —  її декор. 

Яскравим маркером керсеток з Київщини є оздоблення кута передньої поли керсетки. Такий декор, який ми бачимо на старих світлинах, з’явився на початку ХХ століття. 

Цікавим джерелом для вивчення еволюції декору київських керсеток є малюнки Юрія Павловича. На одному з малюнків, зробленому у 1920-х роках, можна побачити декоративну фіксацію кута передньої поли керсетки, але тут ще немає чіткого трикутника та  заповнення його декором. 

На фото вже видно заповнення кута вистроченим декором, і ми вбачаємо трикутник, де роль гіпотенузи відіграє саме вистрочка, а не окремий аплікативний елемент. 

Цікавими зразками декорованого кута київських керсеток є зображення на світлині, де аплікативними фігурними смужками сформований кут, але без заповнення усередині. 

А от вже на цих фото на керсетках всередині трикутника з’являється рослинний орнамент, виконаний машинною вишивкою. 

Надзвичайно цікавою є світлина, де ми одночасно бачимо всі три стадії еволюції: фіксований кут керсетки, як на малюнках Юрія Павловича (жінка справа); кут, заповнений машинною вистрочкою (жінка зліва); повністю сформований аплікацією трикутник, заповнений вишивкою (жінка, яка сидить). 

Треба думати, що й сама гіпотенуза трикутника мала свій декоративний розвиток від прямої лінії до кривої. 

Кожна майстриня розвивала тему декору трикутника по-своєму і могла дещо ускладнити композицію. Тут у великий трикутник вписаний менший. 

Розвиток декору передньої поли керсетки йшов від невеликих трикутників відносно правильної геометричної форми до великих, в яких гіпотенуза перетворюється на дугоподібну лінію. Тут вся увага зосереджується вже не на трикутній окантовці, а на самому заповненні трикутника. 

Заповнення виконується переважно рослинним декором, що пов’язано з технікою машинної вистрочки. Спочатку це була однотонна вишивка, яка потім ускладнилася поліхромним колоритом завдяки заповненню контуру орнаменту кольором. 

Найбагатший декоративний мотив на кутах керсеток — орнамент вазонного типу, який ще називають "деревом життя".

Окрім цього мотиву, є й інші орнаментальні прийоми заповнення трансформованого кута. Так, на фото бачимо в ролі основного мотиву восьмипелюсткову розетку. 

Також з часом простежується збільшення площі декоративного трикутника — від невеликого (лише внизу поли керсетки) до великого, який сягає під самі груди. 

Окремо треба сказати про декоративні смуги, які обрамляють передні поли керсетки і формують передній кут. Краї цих смуг переважно завжди по краю мають маленькі кутики. Іноді у верхніх кутах таких кутиків є машинна вишивка у вигляді невеликих листочків. Цей прийом ще більше підсилює їхню трикутну форму. 

Сама оксамитова смуга по краю виробу теж оздоблювалась однотонною машинною вистрочкою у вигляді листочків, контури яких могли додатково заповнюватися вишивкою кольоровими нитками. 

Крій "керсеток з кутиками" однотипний: передні поли цільнокроєні; спинка кроєна з цільних деталей (рельєфів), між якими у нижній частині вставлені "вуса" — клини, зроблені у вигляді "бантовок" — складок. Місце, де вшивали клини, завжди декорується вишивкою, яка має і естетичне, і конструктивне значення (закріплює місце стику кількох деталей крою).  Іноді декорована смужка над "вусами" переходить і на передню полу.

Керсетки завжди шили на підкладці, для якої використовували старе домоткане полотно або недорогу фабричну тканину. Досить поширеним додатковим декоративним прийомом було простібування керсеток. Для кращого ефекту між основною тканиною і підкладкою прокладали додатковий шар (з вати або з тканини), який допомогав створювати особливу фактуру поверхні виробу. 

Таке простьобування робили переважно вручну. Стібки йшли як вертикальними смугами, так і під кутом, або створювали складніші їх поєднання. 

Простібані керсетки були теплішими, товщими і важчими. Можливо, це був святковий варіант, бо на щодень використовували одяг з мінімумом оздоблення. 

Верхня пола заходила на нижню і трималася завдяки гапличкам під грудьми, для яких часто робили спеціальні декоративні планочки з тієї ж тканини, що й основні смуги на полах. 

Тепер, знаючи вищеописані особливості декору, можна безпомилково впізнати керсетки з Київщини.