Українські воєнні сироти у Львові
14:40, 6 грудня 2022
На листівці-світлині — українські сироти, вихованці з вихователями та меценатами сиротинця. У середньому ряду посередині — визначний український архітектор Василь Нагірний (1848—1921). Він автор проєктів понад 200 церков на Галичині. Народився у селі Гірне на Стрийщині. Коли мав 1,5 року, втратив маму, його виховувала бабуся.
Юрій Пуківський
кандидат історичних наук, заступник головного редактора журналу "Локальна історія"
У липні 1915 року Василь Нагірний став одним із засновників і першим головою "Українського Комітету несення помочі вдовам і сиротам, жертвам війни" (від 1916 — "Український Епархіальний комітет опіки над воєнними сиротами"). Вже в грудні 1915 року за сприяння комітету у Львові відкрили перший крайовий притулок для дітей, які під час війни втратили батьків. У приміщенні "Народного Дому" на вул. Корняктів, 1 у закладі "Захист для сиріт ім. митр. Андрія гр. Шептицького" замешкало перших семеро сиріт. За пів року кількість дітей, які перебували на утриманні сиротинця, зросла до 130.
24 жовтня 1916 року притулок, у якому перебувало 80 дітей, переселили в будинок на вул. Зибликевича, 30тепер – вул. Івана Франка, 56. Там він працював до кінця війни.
Праворуч від Василя Нагірного — ще один чільний діяч Комітету опіки над воєнними сиротами Сильвестр Дрималик (1855—1923), відомий український медик, лікар, директор "Народної лічниці" у Львові у 1915—1923 роках. У цьому ж ряду бачимо шістьох жінок (правдоподібно, виховательки притулку) та священника.
