Тріумфальне повернення Маркіяна Шашкевича

Року 1880 група студентів-українців відшукала його поховання — у чужій гробниці на цвинтарі села Новосілки неподалік Львова, де мав останню парафію. Ще через 12 років посол австрійського парламенту Олександр Барвінський1848–1926 запропонував вшанувати 50-річчя від дня смерті "будителя Руси" перенесенням його тлінних останків до Львова. Організацію взяв на себе провід товариства "Просвіта".

<p>Маркіян Шашкевич (1811&ndash;1843)</p>

Перша частина урочистості відбулася 31 жовтня у Новосілках. Тіло Шашкевича дістали із соснової труни, що зберігалася у гробниці, та переклали в металеву. На цвинтарі та в сільській церкві відбулися відправи, після чого труну повезли до найближчої залізничної станції на возі, який тягнули три пари волів. У процесії взяло участь кілька тисяч осіб.

Вранці наступного дня потяг із тілом прибув на станцію Підзамче у Львові. У поблизькій церкві святої Параскеви П’ятниці відправили заупокійну службу. Домовину знову встановили на віз і рушили на Личаківський цвинтар. Попереду ступали представники церковних братств із хрестами та хоругвами, за ними — учні та викладачі навчальних закладів, члени українських товариств, делегації з різних місцевостей Галичини. Особливу увагу звертала на себе група чоловіків у яскравих строях, що несли великий сосновий вінок — це були гуцули з-під Чорногори. Одразу за труною ішла родина небіжчика, обабіч — почесна сторожа з синьо-жовтими прапорцями. Два хори — духовної семінарії та академічної гімназії — почергово співали жалібні пісні.

"Це був тріумфальний в’їзд Маркіяна до столиці Галицької землі як побідника темряви і витязя пробудження рідного народу, якого супроводжали вже тисячі проповідників ідеї живого народу", — пригадував згодом український політик Кость Левицький. Дорога до цвинтаря зайняла 3 години. Труну віднесли до могили, викопаної неподалік головного входу. Греко-католицький митрополит Сильвестр Сембратович відслужив панахиду, а посол Юліан Романчук виголосив промову. Ввечері у Народному домі відбувся концерт. Людей зійшлося так багато, що вони заповнили не тільки залу, а й усі коридори.

Пам’ятник на могилі Маркіяна Шашкевича встановили 1906 року. Місцева фірма Генріха Пер’є виготовила кам’яний саркофаг і стелу з рельєфним зображенням хреста. А Рудольф Тіле в Мюнхені створив скульптуру з ебенового дерева, вкритого тонким шаром міді, — жінка у скорботному вбранні схилилася над урною із прахом.

Церемонію перепоховання тлінних останків Маркіяна Шашкевича фотографував етнограф Володимир Шухевич. Декілька знімків він зробив у момент, коли 10-тисячна хода рухалася через Галицьку площу до Личакова.

Шухевич встановив свій фотоапарат на даху так званої Бойківської кам’яниці. Називалася так, бо в ній зупинялися на ночівлю бойки, які приїжджали до міста торгувати фруктами і ягодами. Свого часу тут мешкали студенти Іван Франко та Михайло Павлик. Будинок проіснував до 1902-го, аж допоки на його місці не звели нової будівлі.

На передньому плані — дерев’яні ятки Галицького ринку, який саме доживав останні дні на цьому місці. Того самого року його перенесли в новий павільйон, де він діє дотепер. На місці старої торговиці заклали сквер, який розпланував інспектор міських плантацій Арнольд Рерінґ.

Тлом ходи є кам’яниці вулиці Баторіятеперішня Князя Романа, площ Галицької і Марійськоїтепер Міцкевича. Майже всі вони без особливих зовнішніх змін збереглися до наших днів. Винятки: кам’яниця на Баторія № 13 (тоді 12а — "тринадцятку" вважали нещасливою для нумерації), перебудована у 1930-х, та старий готель Жоржа, зруйнований 1900-го. Маніфестація спричинила затор — на довколишніх вулицях стоїть декілька фіякрів, а на Марійській площі в очікуванні зупинилися вагони кінного трамвая.

Якість фотографій дає змогу розгледіти цікаві деталі: катафалк із труною, який тягнуть три пари волів, учасників ходи, випадкових перехожих. Містяни-чоловіки — у циліндрах і з обов’язковими лясками в руках, жінки — у прикрашених пір’ям капелюшках і приталених плащах. Селяни, які з’їхалися на урочистість, одягнуті простіше, але все одно святково — в кожухах, вишиванках і зі стрижками "під макітру". Помітні й характерні для міського простору того часу атрибути: гасові ліхтарі, тютюновий кіоск, тумба для афіш.