Взаємний кредит у Таврійській губернії

Видачу кредитів у Таврійській губернії до 1860-х років здійснювали державні установи, а крім того, позику можна було взяти у лихварів. І те, й те було доволі дорогим, тому недоступним для більшості населення.

Першу ощадну касу на півострові відкрили 20 січня 1847 року (за старим стилем) при Таврійському приказі громадського піклування. Ощадкаси працювали лише кілька годин щонеділі, приймаючи від вкладника від 50 копійок до 10 рублів сріблом за раз. Загальна сума на ощадкнижці не могла перевищувати 300 рублів. 

Імператор Ніколай I вважав, що єдиною метою ощадкаси є "прищепити народу незалежно від станів прагнення ощадливості". Найбільше, на що міг розраховувати клієнт, — 4% річного прибутку за вкладом.

Згрубша, ощадні каси не були кредитними закладами (може, тому їх так любили згодом у СРСР). Банківські функції вони отримали 1862 року з ухваленням нового статуту. Ці ощадно-позичкові каси приймали по 2% від платні співробітників, а видавали кредити розміром у 2—3 місячних платні на рік під 1—6%. 

У Криму перша каса виникла 1871 року при Сімферопольській чоловічій гімназії, з 1875 року вони відкривалися при відділеннях Держбанку, з 1884 року — при казначействах. Згодом усі такі каси стали називатися "державними". Скарбниця гарантувала виплати, ощадкнижки приймали у будь-якій касі імперії, вклади можна було заповідати. Із 1905 року ощадкаси вели операції зі страхування населення. 

Загалом, у Сімферополі існувало щонайменше 16 таких кас (без урахування шкільних), в інших містах Криму — трохи менше.

Утім ощадно-позичкових кас було недостатньо, адже їхніми послугами могли скористатися лише пайовики. Немає внесків — немає кредитів. Тому значно більшою популярністю у Криму послуговувалися інші установи дрібного кредиту.

Доволі хаотично почали виникати "допоміжні каси" для сільського населення. Року 1848 року така каса з’явилася у Євпаторійському повіті. Основний капітал у 2 тисячі рублів надала Таврійська палата держмайна. Чиновники палати й керували установою. Втім 1885 року каса закрилася. Причиною стало хронічне неповернення кредитів. Схожа картина спостерігалася і в інших повітах губернії.

"Народний кредит" спробували впорядкувати. Року 1869 імператор Алєксандр ІІ затвердив появу ощадно-позичкових товариств. Вони, як і каси, утворювалися за рахунок внесків щонайменше 20 пайовиків. Проте видавати кредити могли всім охочим. Повернення позики здійснювалося і рухомим, і нерухомим майном боржника, крім останньої хати, коня, воза з санями, одягу, домашнього начиння та припасів на місяць. 

За 1873—1883 роки було відкрито 28 таких товариств, а до 1 січня 1905 року їхня кількість зросла до 43. У Мелітопольському повіті їх було 18, у Бердянському — 17, у Сімферопольському та Дніпровському — по два, у Перекопському, Ялтинському, Феодосійському та Севастопольському — по одному товариству. Їхня кількість у повітах залежала від міри переважання хліборобства. Загалом, товариства об’єднували майже 37 тисяч осіб із пайовим капіталом у 1,2 млн і оборотними коштами у 4,3 млн рублів.

У 1895 році у Росії дозволили кредитні товариства. Вони засновувалися не на паї, а на пожертвування організацій та приватних осіб, а також на державні позики. У 1900-1904 роках виникло 14 таких товариств: у Дніпровському повіті — сім, у Бердянському — три, у Мелітопольському та Феодосійському — по два. Усього в них нараховувалося 18,5 тисяч членів із загальними вкладами на 1,2 млн рублів.

До 1917 року в губернії налічувалося 145 товариств — 54 ощадно-позичкових і 91 кредитне. А до того ж, певна кількість нерегулярних товариств взаємодопомоги.

Паралельно в Російській імперії виникли й товариства взаємного кредиту (ТВК). На відміну від "звичайних" комерційних банків, товариства спочатку видавали позички лише своїм членам, які несли частину відповідальності за зобов'язаннями, та не могли входити до складу інших ТВК. Інші операції проводилися без обмежень. 

<p>Владімір Вінберг&nbsp; (1836 &mdash;1922)</p>

Оскільки при вступі до товариства потрібно було зробити солідний внесок, товариства об'єднували лише заможних — на відміну від ощадно-позичкових товариств. Тому вони набагато краще переживали кризи, аніж звичайні банки. 

Ще однією особливістю ТВК була система управління. В акціонерному банку голоси на загальних зборах розподілялися відповідно до кількості придбаних акцій. У товариствах в кожного члена був один голос незалежно від частки в капіталі. 

Перше товариство взаємного кредиту у Криму відкрили у Ялті зусиллями предводителя повітового дворянства Володимира Корсакова. Його статут затвердили 18 жовтня 1871 року. А вже 12 травня 1873 року таке товариство з'явилося у Сімферополі. На перші загальні збори приїхало майже 200 членів ТВК, головою правління було обрано колишнього керівника Таврійської губернської земської управи Володимира Вінберга. Цікаво, що Вінберг пізніше спонсорував терористів-народовольців, які вбили 1 березня 1881 царя Алєксандра, а також виступав за введення в Росії конституції. Згодом його віддали під суд. Втім, вирок був м'яким — висилка з Криму на 10 років, а після повернення — поліцейський нагляд.

У Севастополі Товариство взаємного кредиту виникло 1 липня 1875 року. ТВК мало доволі великий вплив на життя міста — за свідченням одного місцевого дотепника, "воно стало господарем положень із завідування міським господарством, а міське громадське управління в Севастополі стало ніби відділенням "кредитки"… без волі ТВК ніхто не міг пройти в гласні міської думи".

18 листопада 1908 року в будинку на перехресті вулиць Дворянськоїнині Горького і Пушкінської в будівлі Дворянських зборівГорького, 10 відкрилося друге Сімферопольське товариство взаємного кредиту. Року 1912 у кримській столиці розпочало роботу сільськогосподарське товариство взаємного кредиту.

Товариства взаємного кредиту витрачали гроші й на благодійність. Наприклад, Севастопольське ТВК у 1899 році допомагало малозабезпеченим учням реального училища, жіночої гімназії, зведенню церков Покрови Пресвятої Богородиці та Святого Алєксандра Невського, караїмській кенасі, Єврейському училищу, безкоштовній читальні, товариству покровительства тварин, школі Петропавлівського братства на Сєвєрной сторонє, грецькому училищу. У 1910 році сімферопольські кредитні установи витратили на благодійні та освітні цілі 16 522 рублів. Із них 82% пожертвувало Перше ТВК.

Справи Першого ТВК ішли так добре, що воно вже не могло вдовольнитися приміщенням одноповерхового будинку на Долгоруківській вулицінині — Карла Лібкнехта, 17. На момент свого відкриття товариство налічувало 259 членів із 30 тис. рублів капіталу. А в 1909 році спільнота розрослася до 3300 людей, а оборотний капітал збільшився до 6 млн рублів. Тому ТВК замовило проєкт нової штаб-квартири архітектору Ніколаю Краснову — творцю імператорського Лівадійського палацу.

Дворянська та Пушкінська вулиці стали фінансовим центром Тавриди — там уже розташовувалися чотири банківські контори. Перше ТВК вирішило облаштуватися там же. Будівництво почалося у 1910-му і закінчилося 1913-го. Зведена в еклектичному стилі будівля на десятиліття стала найрозкішнішою у Сімферополі.

У ході російської громадянської війни будівлю займали наркомати фінансів більшовицького Криму, а згодом — дитячий клуб, Будинок освіти, радіостанція та Художній музей. Року 1923 будівлі повернули її фінансове призначення — там по черзі розташовувалися кримське відділення Державного банку, товарна біржа та центральна ощадкаса. Після Другої світової війни тут знову була кримська філія Держбанку. Із 1991 року тут офіс Національного банку України.