Церква Параскеви П’ятниці у Чернігові

Спорудження пам’ятки датується кінцем XII століття. Відомо, що процес очолив руський зодчий Петро Милоніг. 

За однією версією, церква була збудована на кошти новгород-сіверського князя Ігоря Святославича — героя "Слова о полку Ігоревім". За іншою — храм спорудили коштом купців, що в той час було поширеною практикою. На ймовірність цієї версії вказує той факт, що споруда з’явилася саме на тій площі міста, яка у Середньовіччі була торговою. Та й її патроном стала Свята Параскева П’ятниця — християнська великомучениця, яку вважають покровителькою торгівлі. 

<p>Храм Святої Параскеви П&rsquo;ятниці у Чернігові, 1840-ві роки</p>

Первісно собор був хрестово-купольної спорудою, мав вигляд прямокутника12,3x11,3 м з трьома вівтарними апсидамивиступ будівлі і чотирма стовпами, що тримали склепіння. Внаслідок перебудови 1670-го церкву з трьох сторін доповнили прибудовами, спорудженими вздовж стін масивними та пишними бароковими зубчастими фронтонамипередня сторона, зазвичай трикутне завершення фасаду будівлі, а також розширеними та новими вікнами. 

Після двох наступних реконструкцій у 1676-му та 1690-х роках, які профінансував чернігівський полковник Василь Дунін-Борковський та провадив архітектор Іван Зарудний, будівля стала семибанною. Через високу баню, численні ліпні прикраси та ошатність храм набув рис українського бароко. У цей час церква відігравала роль центральної споруди комплексу П’ятницького жіночого монастиря, до якого також належала трапезна дерев’яної церкви Іоанна Предтечі та дерев’яна дзвіниця над воротами.

Року 1750 монастир та храм зазнали суттєвих ушкоджень через пожежу. Відновити споруди вдалося лише 1755 року — тоді звели прибудови з невеликими грушеподібними банями. Однак наприкінці XVIII століття, 1786 року, з наказу Катерини II по всій Російській імперії  відбулася секуляризація монастирів, яка зачепила й чернігівський комплекс — всі дерев’яні прибудови знесли, залишивши лише церкву святої Параскеви, яка стала парафіяльним храмом. Упродовж 1818—1820 років тут добудували двоповерхову дзвіницю за проєктом архітектора Антона Карташевського, а у 1850 році з’явилися нові приділиприбудова в православному храмі або окрема, виділена частина основної будівлі для розміщення додаткового вівтаря з престолом.

Станом на 1916 рік церковний комплекс займав площу понад 1200 квадратних метрів. Там діяла бібліотека, яка нараховувала 200 книжкових найменувань, та церковно-парафіяльна школа. Парафіянами храму були майже 1000 осіб.

Собор пережив події Української революції та перші десятиліття більшовицької влади, але Друга світова стала для нього фатальною. Радянська пропаганда наголошувала, що церква постраждала від нацистського авіаудару під час бомбардування Чернігова 1941 року. Втім уже в роки Незалежності стало відомо, що храм зруйнували 25 вересня 1943 року — під час вступу до міста червоноармійців. Авіабомбу скинули неподалік церкви, внаслідок потужної ударної хвилі вона й постраждала. Вціліла лише вівтарна частина, два східні стовпи, частина північної стіни та закомарнапівкругле чи кілеподібне завершення зовнішньої стіни будівлі з уламками арок та основою купола. Практично неушкодженою залишилася церковна дзвіниця. Втім, її разом із залишками храму запланували зрівняти із землею, аби закласти на цьому місці площу Перемоги. 

<p>Звуйнована церква Святої Параскеви П&rsquo;ятниці у Чернігові</p>

Врятував храм радянський дослідник руської архітектури Петро Барановський. У грудні 1943-го він приїхав до Чернігова як член комісії із визначення шкоди від злочинів окупаційної влади на території СРСР. Проводячи дослідження руїн собору, вчений виявив, що йдеться не про споруду, яка, як вважалося раніше, належала до XVII століття, а про церкву, споруджену ще в часи Русі, яка через руйнування та постійні перебудови втратила свій первісний вигляд. Водночас, оскільки пам’ятка не була схожа на інші споруди ранньоруського періоду, Барановський припустив, що звели її вже наприкінці XII століття, коли набував популярності новий архітектурний стиль.

Відтак їй спершу дали оцінку – "незначна історична цінність", і за клопотанням Барановського, вирішили відреставрувати. Роботи з відновлення розпочали лише 1953-го — до цього часу науковець з колегами продовжував дослідження об'єкту та проводив його детальні виміри. Відбудову проводили під керівництвом Барановського за участі архітектора Миколи Холостенка. 

Упродовж 1953—1970 років відновили фасад будівлі. На місце втрачених частин допасовували фрагменти стін, які знайшли при розбиранні завалів. Також по периметру ретельно збирали руську плінфуширока та плоска випалена плитоподібна цегла, а через нестачу оригінальної цегли на Чернігівському цегельному заводі створили окремий цех, де виготовляли шість різновидів плінфи за оригінальними зразками. Таким чином вдалося повернути первісний вигляд храму. 

З того часу це невелика за розмірами будівля16x11,5 метрів з чотирма восьмигранними стовпами всередині, трьома апсидами, високою главою та стрімко наростаючими вгору трьома рядами арок. Усередині церква нагадує вежу. Художній ефект фрескового розпису підсилює різнобарвна підлога з жовтих, зелених і темно-вишневих полив'яних плиток. Дзвіницю XIX століття у 1962 році розібрали.

Після того, як у 1972 році завершили реставраційні роботи над вівтарною частиною храму, П'ятницька церква постала перед громадськістю вже як не культова споруда, а музей. Основу експозиції склали знахідки (блоки руїн, плінфи з мітками та клеймами, фрагменти фресок, гончарна кераміка, металеві вироби, фрагменти скла давніх віконниць), виявлені за попередні десятиліття під час відбудови. 

Із відновленням української Незалежності П'ятницька церква стала першим діючим храмом Української автокефальної православної церкви на Чернігівщині. Релігійна громада взяла на себе відповідальність не лише проводити реставраційні та ремонтні роботи, а й зберігати фрагменти фрескового розпису та забезпечувати вільний доступ усіх охочих для огляду пам'ятки архітектури.

Зі створенням у 2018 році Православної церкви України храм увійшов до її юрисдикції.