Малоперещепинський скарб. Чи поховання хана Кубрата?

Про знахідки мати Федора Деркача одразу ж повідомила волосну управу. Новина бликавично поширилася серед односельців. Не всі жителі села малі добрі наміри, погодившись долучитися до подальших розкопок. Натовп селян оточив пагорб, аби й собі шукати ювелірного "щастя". Поки на місце прибули місцеві урядники, ділянку довкола скарбу вже розкопали й частина знайдених речей… назавжди осіла в селян. 

Втім більшість артефактів централізовано позбирали "у рядно", перенесли до поліційної канцелярії, сповістили про них губернських урядовців у Полтаві, а ті надіслали повідомлення голові Імператорської археологічної комісії графу Олексієві Бобринському. Відтак на місце знахідки полтавське губернське земство відрядило місцевого археолога Івана Зарецького, а з Петербурга до Малої Перещепини приїхав делегат від Археологічної комісії, працівник Ермітажу Микола Макаренко (уродженець Сумщини).

Саме завдяки зусиллям цих двох науковців основну частину скарбу таки вдалося врятувати від "чорних" пошуковців. Знайдене фахово описали та перевезли спершу до повітового центру в Костянтинограді (сучасне місто Красноград на Харківщині), згодом до губернського в Полтаві, а далі, за розпорядженням імператора Миколи II, скарб доставили до Археологічної комісії у Петербурзі. 

За свідченням Миколи Макаренка, скарби виявили в піску, на ділянці площею приблизно 1,5х1,5 м, на глибині — від 20 см до 1,2 метра. За розповідями учасників пошуків, речі лежали в такому порядку: згори – золоті та срібні кубки разом зі скляними келихами з тонкого зеленкуватого скла; нижче — тарелі (таці), глеки, інші предмети, які частково стояли чи напів лежали навколо великої амфори. Поряд були предмети озброєння, спорядження коня та інші дрібніші знахідки. 

Загалом скарб містив 17 золотих та 19 срібних посудин візантійського, іранського та кочівницького ("варварського") походження. Особливо показною була висока (48,5 см) позолочена срібна візантійська амфора з ручками у вигляді дельфінів завважки майже 8 кілограмів. А також срібна таця Патерна, єпископа міста Томи (теперішня Констанца в Румунії), V—VI століть, із дном, оздобленим величезною монограмою Христа. 

Також у скарбі виявили 69 візантійських золотих монет-солідів середини VII століття, браслети, пряжки, накладки, наконечники, уламок шийної гривни, золоті персні (зокрема з монограмами засновників Великої Булгарії, ханів VII століття Органи та Кубрата), сережка з підвіскою, золотий скіпетр (символ влади).

Окрім цього, скарб містив позолочені та срібні елементи спорядження коняСрібні стремена та пряжки до них, орнаментовані бляшки та наконечники ременів для прикраси кінської упряжі, срібні з позолотою накладки від сідла, зброї та захисного обладункуСрібні з позолотою обкладинки щита й сагайдака, залізна сокирка, дволезовий залізний меч, кинджал, клинок-еспадрон.

Загалом тільки предметів із коштовних металів було на понад 70 кілограмів (20 — золота, 50 — срібла).

Водночас поміж речами знайшли зотлілі шматки дубових дощок ("брусів"), 250 квадратних золотих платівок (найімовірніше, прикрас дерев’яного саркофага), а також залишки перетрухлої шовкової тканини коричневого кольору, протканої золотими нитками у вигляді орнаментальних смуг. 

Ці артефакти дали підстави вважати, що в Малій Перещепині виявили не просто збірку ювелірних виробів, а предмети інвентарю з поховання надзвичайно впливової та знатної особи, яка свої останні дні провела на території сучасної Полтавщини.

Ідентифікація "власника" поховання — тема для наукової дискусії, яка триває вже понад сотню років. Перші газетні повідомлення про знахідку 1912 року поширювали непідтверджені припущення про те, що скарб — це дари, які візантійський імператор Никифор Фока надіслав київському князеві Святославу. Також артефакти зіставляли зі старожитностями антів, скарбницями слов’янських військових ватажків хозарського походження. 

<p>Пам'ятний знак Хану Кубрату, село Мала Перещепина, Полтавська область</p>

Нині ж більшість науковців, услід за німецьким археологом Йоахимом Вернером, який досліджував скарб у 1980-х, стверджують, що знахідка з Малої Перещепини — з поховання хана Кубрата. Упродовж 632—665/668 років він очолював Велику Булгарію, що охоплювала територію степової зони сучасної України. У часи правління Кубрата Велика Булгарія уклала союз із візантійським імператором Іраклієм, розгромила на Кавказі військо іранських правителів Сасанідів та звільнилася з-під контролю аварів. Орієнтовно 665-го (за іншими даними — 668-го) хан Кубрат загинув. Вважають, що його поховали саме в околицях сучасної Малої Перещепини. З його смертю закінчилася історія Великої Булгарії, чию територію нащадки Кубрата розділили на п’ять частин — три із них і надалі входили до її складу, а Волзька та Дунайська Булгарії відокремились. Найімовірніше, скарб із Малої Перещепини — згадка про булгарську велич.

Після докладного наукового дослідження малоперещепинські знахідки зайняли місце серед експозиційних колекцій Імператорського Ермітажу. 

Варто зауважити, що російська столиця у боргу не залишилася. У травні 1913 року на сторінках київської газети "Маяк" повідомляли: "За Перещепинський скарб Археологічна комісія прислала полтавському губернаторові 45 000 рублів, щоб половину цих грошей було видано перещепинському сільському товариству, в землі якого було знайдено скарб, а другу половину — двом хлопчакам, що його знайшли". 

Є свідчення, що обидва "відкривачі" скарбу таки стали добрими сільськими господарями (може, і завдяки заробленим фінансам!?). Федір Деркач дожив до старости та помер у Полтаві наприкінці 1960-х. А ось Карпа Маджара як власника млина, волів та коней у 1930-х "розкуркулили" та депортували до Сибіру.

Натомість скарб, переживши буремне XX століття війн та революцій, надалі перебуває в Ермітажі, і в пострадянській Росії, тим паче путінській, повертати скарб на рідні терени не поспішають. Чи не єдиним сьогодні можливим варіантом ознайомитися хоч з якимись елементами скарбу з Малої Перещепини поза межами російського музею є антикварні приватні збірки. За іронією долі, останні переважно сформовані… "з колекцій" тамтешніх селян, які наприкінці травня 1912-го допомагали проводити розкопки коштовної знахідки.