Жінка, яка спростувала Новоросію

13:26, 23 лютого 2021

Polonska Vasylenko

Її лекції слухали видатні історики. Нею захоплювались. Чоловіки ладні були влаштовувати дуелі заради неї. Біографію цієї жінки називають однією з найцікавіших історій минулого століття в Україні. Історикиня, археологиня, авторка “найкращого підручника історії” і жінка, яка вміла кохати – Наталія Полонська-Василенко-Моргун.

101904749_113405933729571_5891974730952474624_o.jpg

Богдана Тараніна

Історикиня

Polonska Vasylenko_bat'ky
Батьки Наталії Полонської-Василенко: Дмитро Петрович Меншов і Марія Федорівна (у дівоцтві Мухортова). Архів Олександра Оглоблина Фото: журнал "Український Історик", том 21, 1983 рік.

Оповіді про амазонок

Майбутня науковиця народилася в Харкові 12 лютого 1884 року в родині російського військовика Дмитра Меньшова. Батько був нащадком відомого історика Григорія Данилевського. Саме від тата дівчина перейняла любов до минувшини та старовини.

Меньшов доклався до однієї з наукових розвідок доньки. Переїхавши 1889 року до Києва, він знайшов у Київському арсеналі армійський архів за 1810–1840 роки. Далекого 1968 року Наталія Полонська-Василенко-Моргун опублікувала в Нью-Йорку статтю на основі цих документів. На той момент вона була вже авторитетною історикинею.

А в 13 років Наталію Меньшову віддали на навчання до Фундуклеївської Маріїнської жіночої гімназії. Улюбленими предметами гімназистки стали словесність та іноземні мови. Однак найбільше дівчину приваблювала історія. Її викладав молодий, талановитий, із вишуканими манерами Микола Василенко. 

Елементарна освіта не задовольнила дівчини. Вона вирішила продовжити навчання і вступила на історико-філологічне відділення Київських вищих жіночих курсів при Київському університеті. 

Наталія захопилась жіночою історією. Зокрема, таємничими амазонками. На цій хвилі вона написала свою першу історичну роботу "Матріархат у стародавній Греції та його відображення в оповідях про амазонок". Зацікавлення феміністичною тематикою не полишало науковиці. Через п’ятдесят років вона напише одну з перших узагальнювальних праць про роль жінки в історії України – “Видатні жінки України” (Мюнхен, Вінніпег, 1969 рік). 

Polonska Vasylenko_1914
Світлина Наталії Меньшової, виконана у київському ательє Козловського і Гааса у 1902 році Фото: uk.wikipedia.org

Рівень освіти, який здобула Наталія Меньшова, для тогочасної жінки був високим. Більшість її одноліток вдовольнялася лише домашньою освітою, рідше – гімназійною. Вступ до Університету святого Володимира відкрив для молодої історикині нові перспективи. Втім кар’єрі міг завадити шлюб.

“Ось до чого приводить любов до історії”

Під час навчання в гімназії Наталія вперше закохалася – танула перед учителем історії та географії Миколою Василенком. Однокласниці намалювали шарж: дівчина простягає викладачеві своє серце. Малюнок підписали: "Ось до чого приводить любов до історії". 

Кохання до Василенка суттєво вплинуло на життєвий вибір Наталі Меньшової – під його дією вона вибрала історичну стежку для своїх наукових студій.

Особисте життя Наталі Меньшової не вкладалося в стереотипні рамки про жінку початку ХХ століття. Вона тричі виходила заміж, розлучалася і навіть розвінчувалася. Упродовж деякого часу кохала одруженого чоловіка. 

Першим чоловіком Наталі Меньшової став поручик Сергій Полонський. Кохання було палким. За оповідками, поручик навіть стрілявся на дуелі через свою майбутню дружину. Проте шлюб виявився невдалим. Полонський став нецікавим дівчині, яка стрімко здобувала нові знання. До того ж прагнув тримати дружину поруч у численних військових відрядженнях. 

Виходячи заміж, я не збираюся стати ідеальною безликою дружиною, про яку чоловік згадує лише тоді, коли йому потрібна її послуга і все життя якої є догодження чоловіку

-

"Виходячи заміж, я не збираюся стати ідеальною безликою дружиною, про яку чоловік згадує лише тоді, коли йому потрібна її послуга і все життя якої є догодження чоловіку, – ні, віддаючи своє життя, я хочу отримати те саме, думати й піклуватися про чоловіка я можу лише впевненою, що він робить те саме відносно мене, що послуги наші взаємні, що і він страждає моїми стражданнями і радується моїми радощами, бути ж вічною рабинею… я не можу", – писала Наталія в листі до чоловіка, реагуючи на спроби вивезти її з улюбленого Києва до провінційного Житомира. Через вісім років подружжя розлучилося. 

Наталія Полонська знову закохалася у викладача. Ще в першому шлюбі вона почала історичні студії під керівництвом професора Митрофана Довнар-Запольського. Досвідчений та імпозантний, він був знаменитістю у Києві. Влаштовував наукові семінари, красиві прийняття. У його середовищі студентка познайомилася із танцівницею Ісідорою Дункан та поетом-модерністом Осипом Мендельштамом. 

Dovnar-Zapolskiy
Митрофан Довнар-Запольський Фото: kneu.edu.ua

Довнар-Запольський був старшим на 17 років, мав сім’ю. Наталія мріяла вийти за професора заміж. Пронесла кохання крізь багато років, їздила з ним у відрядження. Коли ж постало питання про переїзд до Баку, Наталія завагалась. 

Єдиним, хто вмовляв її залишитися у Києві, був Микола Василенко, викладач, яким вона була зачарована в гімназійні роки. 54-річний професор підтримував її в часи хвороб – тільки в 1920 році вона перехворіла на “іспанку”, сипний та черевний тиф, ендокардит. Був поруч, коли вода в її кімнаті замерзала. 

Полонська і Василенко побралися через три роки. Їхній союз називали "прекрасною, ніжною елегією". Втім шлюб припав на страшний радянський час – голод, хвороби, відсутність роботи, постійні переслідування. Попри роки поневірянь, науковиця написала у своїх спогадах: “Цей шлюб дав багато щастя обом”.

Через два роки після смерті Василенка історикиня знову знайшла радість у шлюбі. Останнім її коханням став Олександр Моргун, учений-економіст. Разом із ним вона покинула Київ і перебралася до Львова. Відтак переїхала до Праги і влаштувалася на роботу в Український Вільний Університет. Працювала на полі української справи в Мюнхені. 

Перша жінка-історикиня приват-доцентка

Наталія Полонська стала першою жінкою-історикинею, яку обрали приват-доценткою Київського університету. І це далося їй дуже непросто.

Polonska Vasylenko_1916
Наталія Полонська. Фото з архіву Олександра Оглоблина, 1916 рік. Фото: журнал "Український Історик", том 21, 1983 рік.

Щоб отримати посаду приват-доцентки, магістрині історії Наталі Полонській залишався один крок – виголосити декілька публічних пробних лекцій. Проте отримати дозвіл на проведення лекцій жінці було вкрай проблемно. Варшавський університет, що функціонував тоді в еміграції, відписав: для виступу на катедрі потребується докторський ступінь. Використовуючи зв’язки свого наукового керівника Митрофана Довнар-Запольського, Полонській усе ж вдалося прочитати лекції. Кожен виступ супроводжувався шквалом оплесків – це був успіх.

У травні 1916 року Полонська брала участь у розкопках в Білгородці під Києвом разом із відомими археологами Вікентієм Хвойкою та Василем Ляскоринським. Вивчаючи архіви Катеринослава, Наталія познайомилась із Дмитром Яворницьким. Вона писала у спогадах, що хотіла поставити видатному історикові запитання: “Чому Новоросію, яка постала на місці Запоріжжя, не вважають Україною?”.

Наталія Полонська захопилася історією Запорозької Січі. Завдяки працям про козацьке літописання та ліквідацію Січі здобула авторитет як дослідниця.

Як оцінює історик Василь Ульяновський, у наукових дослідженнях Полонської відбулася докорінна зміна – вона переорієнтувалася на історію України: "Наукова доля Полонської-Василенко зробила крутий поворот на велику дорогу української науки, на обрії якої світила слава". 

На початку 1930-х років Полонська-Василенко стала дійсною членкинею Археографічної комісії Академії наук, що працювала під головуванням Михайла Грушевського.

Згодом постало питання про захист докторської дисертації, і Полонській-Василенко знову довелося долати труднощі. Виявилося, в історикині немає жодної опублікованої монографії. І це при тому, що вона мала в "портфелі" чимало текстів, які просто не дозволяли друкувати. 

Року 1940 дослідниця захистила в Москві докторську дисертацію, здобуваючи кандидатський ступінь. Блискучий виступ знову супроводжували бурхливі оплески – це був тріумф. 

Що ж до самої дисертації, то історик Олександр Оглоблин згадував, що Наталія "відвоювала Південну Україну від Москви, яка привласнила її собі, найменувавши Новоросією". 

Відвоювала Південну Україну від Москви, яка привласнила її собі, найменувавши Новоросією

-

"ХХ століття таке сумне"

Бурхливі історичні події позначилися на науковій роботі й особистому житті дослідниці.

Революцію 1917 року Наталія Полонська зустріла в Москві, де працювала в архівах. Заворушення запам’яталися їй візитом до сусіднього будинку протестувальників – революціонери виламали двері та заарештували “поліцаїв”. 

Дістатися до Києва було непросто: “Щодня я їздила на двірець і не могла здобути квитка: моя посвідка з університету була без терміна, а коли я казала, що мушу повернутися, щоб читати лєкції, – мені відповідали – кому потрібні тепер Ваші лєкції і університет?”. 

Врешті Полонській таки вдалося повернутися додому. Трималася осторонь від політичних пертурбацій. Відмовилась вступати до будь-яких соціалістичних партій. Про цей період згадувала так: “Зростала страшна большевицька язва”. 

Натомість Полонська почала викладати одразу в чотирьох навчальних закладах курси з археології та первісної культури, історії, етнографії, історичної географії та навіть курс "Історія географічних відкриттів". Сучасники відзначали дивовижний талант лекторки. Її захоплено слухали і студенти, і історики.

Mykola Vasylenko
Микола Василенко, світлина 1920-х років Фото: nbuv.gov.ua

У 1920-х роках її чоловік Микола Василенко потрапив під репресії. Радянці заарештували вченого за підозрою у контрреволюційній діяльності. Вирок суду був страхітливим – 10 років ув’язнення. Ситуація ускладнювалася поганим станом здоров’я Василенка: він потребував невідкладного лікування. Полонська-Василенко відчайдушно боролася за звільнення чоловіка, зверталася з листами до Михайла Грушевського, Миколи Скрипника, Агатангела Кримського. Врешті професора звільнили, але з підірваним здоров’ям.

Тоді ж почався процес “ущільнення” у квартирі Василенків на вулиці Тарасівській. До 4-кімнатної квартири підселили ще трьох осіб. А згодом дві кімнати віддали родині робітника Клопфера, яка мешкала в підвалі того самого будинку. Наталія намагалася довести своє право на квартиру, а особливо – на бібліотеку, частина якої опинилась в чужих помешканнях. Однак марно.

Полонська-Василенко мала багато амбітних планів, та в радянський період їх не вдавалося реалізувати. Постійно була на олівці у спецслужб. Врешті її звільнили з Академії наук, вона знову втратила доходи. Рятувало вміння швидко друкувати – знана на той час науковиця заробляла на життя передруком чужих текстів.

У 1940 році, вже під час Другої світової війни, Полонська-Василенко працювала професоркою в Київському університеті. У роки окупації Києва нацистськими військами очолювала Інститут археології Української академії наук, Центральний архів давніх актів. Згодом згадувала непрості роки: в місті не було опалення та електроенергії. До того ж дошкуляли доноси. 

Polonska Vasylenko i Oleksand Morgun
Наталія Полонська-Василенко-Моргун із чоловіком Олександром Моргуном, 1950-і рр. Фото: likbez.org.ua

У 1942 році історикиню викликали на допит через підозру у співпраці з підпільними комуністичними організаціями. Переглянувши її науковий доробок, Полонську-Василенко відпустили.

Спогади на валізці

Року 1943, тільки-но розпочалися радянські бомбардування Києва, Наталія разом із чоловіком Олександром Моргуном перебралися до Львова. Сіли в потяг із невеличкою валізкою. У Києві залишилася велика бібліотека зі семи тисяч томів та майже 100 тек неопублікованих праць.

У Львові Полонська-Василенко стала членкинею Церковно-археологічної комісії та Історично-філологічної секції НТШ. 

На запрошення Дмитра Дорошенка подружжя перебралося до Праги – дослідниця здобула кафедру в Українському Вільному Університеті. Проте знову мусили тікати від війни. Разом із родинами Олександра Оглоблина, Святозара Драгоманова, Ольги Косач-Кривинюк та іншими українськими діячами дісталися до німецького Вітенберга: "Приїхали… стали. Наш вагон відчепили від потягу. Ми почали ходити до начальства станції, благати, носити сигарети. А поки просили – американські літаки розбили залізницю та потяг… Довелося шукати помешкання в місті. Там пережили ми капітуляцію ІІІ Райху й прихід американського війська".

Наш вагон відчепили від потягу. Ми почали ходити до начальства станції, благати, носити сигарети. А поки просили – американські літаки розбили залізницю та потяг...

-

Подружжя оселилося у баварському селищі Трасфельден. Там Наталія Полонська-Василенко почала писати свої спогади. Сиділа на невеличкій валізці і друкувала мемуари на збереженій машинці.

Polonska Vasylenko_1960
Наталя Полонська-Василенко-Моргун, 1960-і рр. Фото з особового фонду Наталії Полонської-Василенко (Архів ім. Дмитра Антоновича Української Вільної Академії Наук у США). Фото: likbez.org.ua

Наприкінці 1945 року Наталія з чоловіком переїхали до Мюнхена, долучилися до творення Українського Вільного Університету. Саме там розпочався найпродуктивніший період у кар’єрі історикині. Вона написала багато наукових праць, найвідомішу – "Історію України" у двох томах.

Останні роки свого життя Полонська-Василенко-Моргун провела у притулку для людей поважного віку в Дорнштадті (Німеччина). Історикиня померла у 89 років, 8 червня 1973 року . Її поховали на цвинтарі будинку для літніх людей поруч із чоловіком (Олександр Моргун помер 1961 року).

Фундаментальна праця "Історія України" стала відома українському читачеві лише через 19 років після смерти авторки Василь Ульяновський у передмові до видання 1992 року зазначив: ця книжка "й сьогодні залишається найкращим підручником національної історії”.