Віра, Ольга та Еймі, вона ж Любов
08:29, 26 січня 2022
Майже 4 роки прожила в Україні молода англійка Еймі Коулз (1859–1939). Вона не була ані письменницею, ані професійною журналісткою – просто освіченою і спостережливою молодою особою. Навчала та виховувала доньок одного з найшанованіших обивателів Катеринослава – Георгія Алексєєва (1834–1914). А водночас у щоденниках нотувала враження від екзотичного краю
На інший край Європи
"Цілий полк слуг зібрався у дворі, щоб привітати господарів, – описує перше враження від маєтку свого працедавця Еймі Коулз. – Візники, сторожі, садівники, лакеї, кухарки, офіціанти, покоївки, дружини та діти деяких чоловіків. Суто для мене призначили покоївку. Моє перше завдання – знайти для неї достатньо роботи. На щастя, вона розмовляє французькою і вчить мене кількох російських слів щоразу, коли причісує мені волосся. Перше, що мені було потрібно, – це купіль. Проте в будинку не виявилося ванної кімнати. Принесли нестійку ґумову ванну".
Еймі Коулз
Усі ілюстрації надав авторЕймі народилася в Офчарчі, графство Ворикшир, Англія. Батько був фермером, мати – гувернанткою. Навесні 1879-го, коли дівчині було 20 років, вона отримала листа від подруги, яка працювала в Росії. Дружина тамтешнього поміщика шукала гувернантку для своїх доньок. Еймі погодилася на авантюрну пропозицію. Раніше вона ніколи не виїжджала за межі рідного містечка. Аж тут – п’ятиденна подорож: пароплавом до бельгійського Остенде, далі потягом до Санкт-Петербурга з пересадкою в Берліні.
"Містер Алексєєв невисокий і огрядний, але дуже милий", – ділилася враженнями від господаря в першому листі до матері. На наступні 4 роки Еймі Коулз пов’язала своє життя з родиною Алексєєвих. Разом вони побували в Санкт-Петербурзі та Криму, об’їздили пів Європи. Але найяскравіші враження в дівчини залишилися від Котівки на річці Оріль. Місцина, яку свого часу зображував Тарас Шевченко, розташована на стику трьох регіонів – Січеславщини, Полтавщини й Харківщини.
Панський будинок Алексєєвих-Урусових у Котівці
Найбажаніша потилиця
Навряд чи ви знаєте, хто такий Георгій Алексєєв. Але ви точно бачили його, і то неодноразово. Хай і в дещо незвичному ракурсі.
Алексєєв Георгій Петрович
Алексєєв доводився далеким родичем гетьману Данилові Апостолу. Мав звання обергофмейстер двору. Опікувався Катерининським жіночим інститутом у Санкт-Петербурзі. Чотири рази поспіль його обирали на посаду маршалка дворянства Катеринославської губернії – по суті, був другою цивільною людиною в краї після губернатора. Володів величезною колекцією старовини, зокрема скіфських баб і саркофагів. Їхні фото друкували на листівках. Любов до історії зблизила поміщика з дослідником запорозького козацтва Дмитром Яворницьким. Той частенько бував у маєтку Алексєєва в Котівці, де зберігалася збірка.
Коли Ілля Рєпін працював над картиною "Запорожці пишуть листа турецькому султану", він шукав моделей для козаків саме в околицях Запорожжя. Для огрядного вояка, котрий сидить спиною до глядача, спершись на бочку, потрібна була "соковита" потилиця. Алексєєвська дуже сподобалася митцеві.
– Треба цілий вік, щоб таку нажити, – говорив він. Але той категорично відмовився позувати – не пасує з його статусом. Довелося вдатися до хитрощів. Яворницький і Рєпін навідалися до поміщика в гості. Історик показав старовинні монети, які нещодавно роздобув. Доки господар захоплено розглядав артефакти, художник непомітно робив зарисовки.
Картина мала шалений успіх. Полотно придбала імператорська родина, його возили на Всесвітню Колумбову виставку до Чикаго. Пішов подивитися на витвір і Алексєєв. Ось тоді Яворницький і Рєпін розповіли про свій вибрик. Власникові увічненої потилиці не залишалося нічого, окрім як махнути рукою і погодитися.
10 доларів за вівцю
Віра Урсуова з мамою Анжель Петрівною
Вихованки Еймі – 16-річна Віра та 14-річна Ольга, доньки Георгія Алексєєва. У потягу, який віз їх до Катеринослава (теперішній Дніпро), мали змогу поговорити про майбутні заняття. Дівчатка скаржилися: занадто відстали в навчанні через часті поїздки закордон. Обидві міцні та енергійні, любили їздити верхи, кататися на човні, плавати, а особливо – ходити пішки. Для англійки стало новиною, що її підопічні самі собі призначали уроки. Так вирішила їхня мама – француженка Анжель з роду Де-ла Героньєр.
Ольга
На початку літа Алексєєви з усіма слугами поїхали до Котівки. Маєток вразив гувернантку. Безладно зведений будинок, на три боки – веранди, з четвертого – довгий коридор, що вів до приміщення для гостей. З одного боку до садиби примикав лісистий парк, із протилежного – садки. Довгий газон вів від східного крила будинку до маленького озера. Навколо – кілька літніх будиночків.
Помешкання оздобили свіжоскошеною травою і молодим гіллям – саме святкували Трійцю. Селяни видалися Еймі щасливими людьми. Вони завжди співали, коли поверталися додому після роботи. Пані Алексєєва вирішила показати англійці все цікаве. Насамперед спостерігали за стриженням овець. Декілька дівчат сортували вовну, чоловіки пакували, клерк зважував і відправляв на склади. Кілька тижнів потому Алексєєв поїхав на ярмарок до Полтави. Він сидів за прилавком просто неба в товаристві інших дворян, показував зразки вовни можливим покупцям. Його породисті вівці з ягнятами коштували приблизно 10 доларів – очевидно, йдеться про російські рублі. Водночас за селянську вівцю, у якій тільки м’ясо годилося для їжі, правили 1 долар.
"Я не могла уявити жодного з наших дворян, що виставляють на ринку свою продукцію – вовну або пшеницю. Але таким був єдиний спосіб продажу в Росії, де бракувало середнього класу. Так, тут існували купці, банкіри тощо, проте майже всі вони були іноземцями, переважно німцями та євреями".
Горобина ніч
В один із перших днів перебування в селі Еймі спитали, яке її ім’я при хрещенні та як звати її батька. Тут не використовували звертань "містер", "місіс" або "міс" або інших слів. До дівчини почали звертатись Любов Річардівна.
Одного спекотного дня родина Алексєєвих обідала на терасі. Слуги обмахували страви від мух віялами, виготовленими з півнячого пір’я. Раптом різко похолодніло. Кожен узяв свою тарілку й рушив до будинку закінчувати трапезу. Над деревами з’явилася темна хмара, яка стрімко наближалася.
– Буде горобина ніч, – промовила якась старша жінка.
Еймі, Віта та Ольга
"Коли хмара досягла зеніту, піднявся страшний вітер і стало темно, – описує Еймі. – Пів години блискало без упину. Спочатку була тільки буря з вітру та пилу, що проникали в кожну шпарину. Потім дощ із градом впав з такою силою, що вітальня перетворилася на маленьке озеро – хоч усі вікна були зачинені, до того ж їх захищав балкон. Наступного ранку ми з Вірою пішли оглядати збиток, нанесений саду. Ми нарахували 32 дерева, вирвані з корінням. У розташованому поблизу лісі не залишилося жодного високого дерева. У селі були смертельні випадки: вбило чоловіка та корову, а вітряк вітер заніс на будинок".
Наречені в коронах
Якось до панської вітальні прийшли кілька селянських дівчат, тримаючи на руках красиво вишиті рушники. Вони тричі вклонилися до землі кожному з присутніх. Так запрошували на весільні урочистості, які передували вінчанню. Одночасно одружувалося вісім пар. Алексєєв виділив їм кімнату для бенкету й танців.
Церемонія шлюбу вразила Еймі великою кількістю ритуалів:
"Кожна пара стояла на квадраті з білого атласу, що символізувало рівність. Після того, як вони обмінялися перснями, священник пов’язав їхні праві руки рушником, який вишила наречена. Потім обвів їх по церкві тричі, з Біблією і свічкою, проголошуючи, що тепер вони з’єднані церковно і повинні слідувати Божим обрядам. Їм дали випити з однієї чаші – це означало, що вони повинні ділити радість і горе. Їх коронували як королів і королев для майбутніх поколінь і вручили їм запалені свічки, щоб показати, що світло Боже осяватиме їхнє життя".
Віра
Вона ретельно описала вбрання тамтешніх дівчат. Вони носили червоні вовняні спідниці, три відрізи тканини вільно звисали від талії. У спідничну матерію було заткано багато різноколірних візерунків. Блузка з білого полотна з дуже широкими рукавами, вся вишита хрестиком, білий фартух. Костюм довершували жовті або червоні чобітки та головний убір. Молоді дружини оселялися в будинках свекрів. Фізичну можливість виконувати важку селянську роботу вважали важливішою, ніж вроду чи характер. У разі розлучення жінка мала сплатити чоловікові компенсацію.
Любов на прощання
Еймі Коулз не тільки навчала дітей Алексєєвих. Вона склала каталог їхньої бібліотеки, що налічувала до 27 тисяч книжок. Та настав час прощатися. Під час останнього сніданку Георгій виголосив зворушливу промову, після якої Еймі мусила вийти в іншу кімнату. Господиня плакала разом із нею. Подарували гувернантці срібну чашку, у якій лежали гроші на проїзд додому. Дівчатка вручили золотий ланцюжок для годинника. Також Анжель показала свої коштовності, які тримала в банку і брала їх звідтам тільки коли відвідувала імператорський двір.
Еймі виїхала з України назавше. А що її вихованки? Ольга незабаром почала марніти. Лікарі казали, що це хвороба серця. Дівчину возили по курортах, а вона сконала від раку. У пам’ять про доньку Георгій побудував у Котівці церкву. Сам він помер за пів року до початку Першої світової війни.
Князь Микола Урусов з дружиною Вірою
Віра вийшла заміж за князя Миколу Урусова. Як і тесть, він деякий час очолював катеринославське дворянство. Більшовики стратили його в П’ятигорську. Овдовіла Віра з матір’ю виїхали до Італії. Пережите описала в щоденнику, копію якого передала своїй колишній гувернантці. Еймі переклала його на англійську мову. Року 2000 канадський професор Ніколас Тиррас видав цей щоденник разом із листами Коулз до матері.
Еймі повернулася додому. Протягом майже десятиліття працювала гувернанткою в англійських родинах. Вийшла заміж за фермера Джорджа Кірбі, із яким переїхала до Канади. Мала доньку Маргарет. Запрошувала Віру в гості. Побачитися подруги не встигли – Коулз померла після операції. У квітні 1942 року, у розпал Другої світової, 79-річна Віра Алексєєва-Урусова надіслала останню вісточку доньці своєї виховательки. Форма Міжнародного Червоного Хреста обмежувала послання до десятка скупих слів. Ось вони: "Спасибі за звістку. У мене добре. Нестиме страждання холодна зима. Найкращі побажання, Любов".
