Ілля Рєпін "Запорожці пишуть листа турецькому султанові"

1200px-Repin_Cossacks.jpg
Go to next

10:24, 13 квітня 2021

Go to next

Ілля Рєпін увійшов в історію світової культури як російський художник. Втім українська ідентичність завжди була органічною і невід’ємною частиною митця. А українська тематика – наскрізною у його творах.

Вершиною творчості Рєпіна справедливо вважають картину "Запорожці пишуть листа турецькому султану". "Енциклопедія козацького побуту", "гімн волелюбності та непохитній волі українського народу", "атлас безмежного сміху" та "симфонія людського реготу", – описували свої враження захоплені сучасники та мистецтвознавці

Yura Pukivskyi.jpg

Юрій Пуківський

кандидат історичних наук, етнолог, науковий редактор журналу "Локальна історія"

Ілля Рєпін народився 1844 року у приміській слободі Осинівка під Чугуєвом на Слобожанщині. Батько Юхим походив із козацького роду, який мав прізвисько Ріпа.

Перші художні навички Ілля здобув в Чугуївській школі військових фотографів. Потім навчався в іконописній майстерні, підробляв розписуванням храмів.

У 1864–1871 роках навчався у Петербурзькій академії мистецтв. Закінчив її із золотою медаллю. Згодом як пенсіонер академії кілька років перебував у Франції та Італії.

Рєпін переважно скромно оцінював власні роботи. Водночас картину "Запорожці пишуть листа турецькому султану" вважав своїм найкращим полотном.

Цей лист – пам’ятка козацької літератури ХVII століття. Антитурецький памфлет не мав нічого спільного з реальною дипломатією того часу. Однак згаданий у різних рукописних, а згодом і друкованих варіантах. Був популярним у середовищі нащадків козацької старшини.

Задум створити картину виник у Рєпіна влітку 1878-го, коли він гостював у маєтку свого приятеля, мецената Сави Мамонтова в підмосковному селі Абрамцево. Ілля ще в дитинстві чув про козацьку відповідь султанові. Втім, прочитавши листа, був настількивражений, що одразу зробив перший ескіз майбутньої картини.

Джерелом матеріалу для "Запорожців" стала мандрівка Рєпіна до України 1980 року разом зі своїм учнем Валентином Сєровим. Поїздка розпочалася у травні і тривала п’ять місяців. Історико-етнографічна експедиція пролягла землями колишнього Запорожжя. Маршрут для Рєпіна розробив історик Микола Костомаров. Відтак митець ще двічі відвідував Україну. Заповнив десятки альбомів сотнями етюдів та замальовок.

У 1883 році Рєпін відклав роботу над "Запорожцями" на чотири роки. Одночасно працював іще над кількома картинами.

На відзначенні 25 роковин від дня смерті Тараса Шевченка в лютому 1886 року у Санкт-Петербурзі Рєпін познайомився із Дмитром Яворницьким. Історик, етнограф і неперевершений знавець козацької старовини став головним консультантом художника у процесі створення його magnum opus.

У пошуках нових вражень Рєпін за порадою Яворницького вирушив на Кубань, де жили нащадки запорожців. Року 1888 в музеї Кубанського війська він виконав кілька копій зі старовинних козацьких портретів. А у станиці Пашківській зробив низку портретних зарисовок.

Рєпін запланував зобразити запорожців вражаючих розмірів – 203х358 сантиметрів. Загалом робота над картиною тривала понад 12 років. Бувало, художник працював цілими днями. А інколи відкладав роботу на роки. Змінював персонажів – когось додавав, когось забирав.

Коли полотно врешті задовольнило майстра, він презентував його на великій персональній виставці в листопаді 1891 року. Картина одразу здобула визнання публіки, попри гострі зауваження критиків про "історичну недостовірність". Жодне інше з тисячі полотен художника і близько не мало такої кількості репродукцій та копій.

Після великого успіху на виставках у Росії та за кордоном (Чикаго, Будапешт, Мюнхен, Стокгольм) "Запорожців" придбав імператор Олександр ІІІ. Заплатив за полотно величезну суму – 35 тисяч рублів. Після Жовтневої революції картина стала частиною експозиції Державного російського музею у Санкт-Петербурзі.

Ще не домалювавши основної роботи, Рєпін 1889-го почав працювати над другим варіантом картини. Закінчив її 1896 року.

Альтернативна версія "Запорожців" трохи поступається першій за розмірами – 170х267 сантиметрів – і є кулуарним примірником. Рєпін спробував другий варіант зробити "історично достовірнішим". Утім результат його не задовольнив, і художник не домалював полотна.

Друга картина відрізняється від первісного варіанта меншою кількістю персонажів та принципово новою композицією.

Року 1935 картину передали до колекції Харківського художнього музею.

Bez nazwy-4.jpg
Картина, яка зберігається в Харківському художньому музеї Фото: wikiart.org

В образі поважного запорозького судді у високій смушевій шапці ліворуч на картині – меценат і збирач українських старожитностей Василь Тарновський-молодший. У його родинному маєтку в Качанівці на Чернігівщині Рєпін провів майже місяць. Змальовував козацьку зброю та предмети побуту із багатющої колекції Тарновських.

Характер щербатого, одноокого реготуна козака Голоти, який рукою показує у бік Османської імперії, художник почерпнув із кучера Тарновського – Микишки. Рєпін встиг списати його під час спільної переправи поромом через Дніпро.

Кошовий отаман Іван Сірко, одна з центральних фігур картини, отримав у прототипи героя російсько-турецької війни генерала Михайла Драгомирова, командувача Київського військового округу, згодом – київського генерал-губернатора. Драгомиров походив зі старовинного козацько-старшинського роду. Сприяв розвитку української культури, театру. Товаришував із Рєпіним та допомагав йому в роботі над картиною, зокрема під час мандрівки Україною. Для синтезованого образу отамана Сірка позував також кубанський козак Василь Олешко. Дослідники творчості Рєпіна стверджують, що суворий вираз очей Сірка художник змалював із портрета Тараса Шевченка, який він написав 1888-го із фотографії Кобзаря.

В образі кошового писаря постав сам Дмитро Яворницький. Щоб витиснути усмішку з похмурого Яворницького, художник вручив історикові альбом зі смішними карикатурами.

Для образу літературного Тараса Бульби позував професор Петербурзької консерваторії, український фольклорист Олександр Рубець. Він був нащадком відомого козацького роду із Стародубщини. Так само, як і Рєпін, народився у Чугуєві. На картині одягнений у червоний жупан, підперезаний широким поясом, гаптованим позолоченими нитками.

Із-за Бульби понуро визирає високий худорлявий козак із довгими вусами. Його прототип – нащадок шляхетського роду з Волині, український співак, соліст Маріїнського театру Федір Стравінський, батько відомого композитора Ігоря Стравінського.

Прототипом для Бульбиного старшого сина Остапа (зображений із перемотаною головою) став український художник, професор Петербурзької академії мистецтв Микола Кузнецов.

Молодший син гоголівського Бульби – Андрій – постає високим вродливим козаком у круглій шапці. Його образ змальовано із зятя Василя Тарновського, чоловіка його доньки Софії, Григорія Глінки. Він доводився внучатим небожем відомому композитору Михайлові Глінці.

Лисий козак із триповерховою лискучою потилицею, який сидить на бочці спиною до глядача, – це поміщик і предводитель дворянства Катеринославської губернії Георгій Алексєєв. Голомоза фактура Алексеєва настільки сподобалася Рєпіну, що він вирішив будь-що задокументувати її на своєму полотні. Поважний чин ніяк не піддавався на вмовляння позувати в такому невигідному, на його думку, ракурсі. Задля того, щоб Рєпін зміг непомітно змалювати голову обер-гофмейстера, Яворницький запросив поміщика – знаного нумізмата – оглянути свою колекцію монет.

Ліворуч від писаря визирає юний, ще безвусий бурсак, підстрижений під макітру. Його змальовано з гіпсової маски, знятої під час практичних занять в Академії мистецтв з обличчя українського художника та етнографа Порфирія Мартиновича.

Беззубий зморщений дід із люлькою у руці перемальований із ескізу, зробленого 1880 року з випадкового попутника / співмандрівника Рєпіна на пристані в Олександрівську, нинішньому Запоріжжі.

Напівголий козак-картяр із сережкою у вусі написаний із корифея українського театру Марка Кропивницького. Згідно з іншою версією, у цьому образі зображено ще одного приятеля Рєпіна – педагога Катеринославської народної школи, поляка Костянтина Белоновського.

Колоритна постать козака, який опустив руку на плече побратима, змальована із художника, викладача Рисувальної школи Імператорського товариства заохочення мистецтв, поляка Івана Ціонглінського.

Персонаж, який зображає татарина, переписаний зі студента татарського походження. Білий разочок зубів Рєпін запозичив із черепа запорожця, знайденого на розмитому водами Дніпра кладовищі в селі Капулівка, де була Чортомлицька Січ.

Посередині столу стоїть запорозький графин із ручкою з Лапинки, передмістя Нікополя. Його придбав Дмитро Яворницький у місцевого селянина, нащадка запорозьких козаків Мокія Лося.

Позаду видніють згорнуті на списах синьо-жовті та малиново-чорні прапори.