Улюблена революція Мазоха

22:47, 20 лютого 2022

1920.jpg

Єдина революція, якої у Польщі соромляться донині, — це галицьке повстання 1846 року. Про нього писали Тарас Шевченко, Іван Франко й навіть Леопольд фон Захер-Мазох. Утім не дуже охоче згадують на батьківщині організаторів.

Заколот закінчився трагічно: польські селяни влаштували різанину польським революціонерам на етнічно переважно польській землі. Польща програла бій за незалежність. Утім провину поклали на Австрію, влаштувавши Габсбургам скандал на всю Європу.

івасюк.jpg

Леся Івасюк

журналістка, докторка філософських наук

Полякав поляка поляк

Delaroche_Adam_Jerzy_Czartoryski.jpg

Князь Адам-Єжи Чарторийський

Фото: wikipedia.org

До "Весни народів" залишалося ще два роки. Поляки готували план битви за незалежність — вже вдруге після останнього поділу Речі Посполитої. Революція 1846 року мала охопити всі території поділеної країни. І Познань у складі Прусcії, і підавстрійські Східну та Західну Галичину разом із Краковом, і підконтрольні Росії території.

Підготовка до революції почалася відразу після поразки повстання 1830—1831 років. Там, де мали вибухнути заворушення, діяли таємні товариства. Для агітації по регіонах скеровували емісарів. Поляки називали їх "апостолами", використовуючи релігійну лексику.

Революція мала потужних спонсорів — заможних поляків, які мешкали в інших країнах. Серед них був князь Адам-Єжи Чарторийський. Він утік до Франції після поразки попереднього бунту й очолив консервативний табір польського протесту. Так повстання поєднало і аристократів, і демократів. Утім революціонерів лише умовно можна було назвати "демократами", зважаючи на деспотичну політику щодо українців.

Початок бунту запланували на 18 лютого 1846 року. Заворушення мали вибухнути в Тарнівському окрузі, а 21 лютого хвилю мали підхопити інші території.

Іноді історія відповідає на помилки блискавично. Селяни відгукнулися на революційні заклики лише у Кракові та Хохолуві. Замість цього розгорілося протипоміщицьке повстання, яке увійшло в підручники як Rzeź galicyjska, тобто "Галицька різанина". Світ перевернувся з ніг на голову: польський "хлоп" спрямував вила проти пана!

Ян Левицький, Галицька Різня у 1846 р..png

Ян Левицький "Галицька Різня"

Фото: ilustrowanytygodnikpolski2.blogspot.com

Ватажком озброєних селян виступив Якуб Шеля. Різанина охопила переважно Західну Галичину — Тарнівський, Бохнівський, Новосондецький, Вадовицівський і Яслівський округи.

На Східній Галичині, теперішній українській території, насильства майже не було. Заворушення відбулися лише в Сяноцькій окрузі й у маєтку Горожанна Самбірської округи.

Достовірних даних про кількість жертв "Галицької різанини" немає. Феодосій Стеблій писав, що на Західній Галичині озброєні селяни розгромили 474 панські двори і вбили 728 поміщиків, управителів та представників дрібної шляхти. За іншими підрахунками, вони розправилися із трьома тисячами шляхтичів. Загиблих селян ніхто не рахував.

"Вибрик фантазії божевільного"

Людвік Мерославський.jpg

Людвік Мерославський

Фото: porta-polonica.de

Автором плану революції був польський генерал Людвік Мерославський. Його заарештували в Познані невдовзі після поразки повстання.

Генерал зробив дитячі помилки, готуючись до революції, стверджував Іван Франко. План був "не видумкою розумного чоловіка, але хіба що вибриком фантазії божевільного". На думку Франка, польські націоналісти жили в штучній бульбашці.

— Треба було не знати краю, ані людей, аби хоч на одну хвилину подумати, що селянин — руський чи польський, — битий і гноблений досі шляхтою, на саму голослівну обіцянку полегші повірить тій шляхті і піде з нею проливати свою кров за відбудування Польщі, — критикував Франко.

Повстанців звинуватили в державній зраді. У Берліні відбувся "Польський процес" — у справі фігурувало 254 повстанці. Сімох заколотників вкупі з Мерославським засудили до смертної кари через обезголовлювання. Тюремні терміни дали 97 революціонерам. Решту виправдали.

Мерославський виявився кращим піарником і пропагандистом, аніж стратегом. Завдяки судовим генераловим промовам публіка дізналася про мотиви польської революції. Процес набув великого розголосу. Німецька письменниця Беттіна фон Арнім публічно підтримала підсудного.

proc.jpg

"Польський процес"

Фото: studioopinii.pl

— Польська демократія — то демократія войовнича, до її тріумфального періоду ще далеко. Польська демократія лише йде до штурму, отож мусить набратися терпіння, покори, як батальйон старої піхоти, — казав Мерославський під час суду.

Він так і не пішов на ешафот. Поки чекав розгляду апеляції, у Берліні вибухнула "Весна народів". Року 1848 Людвік Мерославський вийшов на волю.

Габсбурги в центрі скандалу

Після поразки революціонерів по всій Європі почали лунати польські голоси: це Австрія причетна до придушення повстання і розправи над бунтівниками. Поляки взялися дискредитувати монархію. Це їм вдалося краще, ніж революція, — вони змогли налаштувати європейців проти Габсбургів.

Австрійському двору було важко виправдовуватися. Ситуація погіршилася, коли Габсбурзьке правління наказало стратити двох польських революціонерів — Теофіля Вишневського та Юзефа Капусцінського. Їх повісили на Горі Страт у Львові.

1024px-Гора_страт_(Львів).jpg

Сквер і пам'ятний знак на місці середньовічної Гори Страт

Фото: wikiwand.com

Найбільше поширився закид, начебто австрійська влада платила селянам премії за кожного вбитого пана. Поляк Анджей Ридель віршував із Кракова: "А зрештою, хто порахує ті жорстокі вбивства, якими заплямували себе галицькі орди? До двох тисяч людей впали жертвами… Десять ринських – за трупи, п’ять – за поранених".

У жодних архівах не знайшлося документів, які би підтверджували чи спростовували закид про винагородження вбивств. Набагато пізніше, 1867 року, історик і колишній радник намісника Галичини Моріц фон Заля опублікував свій погляд на революцію. Дивувався: як європейці могли повірити, начебто Австрія, "ця достойна, відома на весь світ своїми консервативними засадами упорядкована монархія", дозволила б забити на смерть аристократію?

— Уряд слухав ці жахливі звинувачення і мовчав. Гадаю, він не повинен був мовчати. Той, хто знав, як систематично емісари обробляли народ Галичини польською пропагандою, як сильно вони намагалися розбурхати ненависть селян проти поміщиків, той не буде сумніватися у справжніх причинах насилля з боку селян, — згадував фон Заля.

У центрі пліток опинився голова Тарнівської округи Йозеф Брайнль фон Валлерштерн. Чиновника звинувачували у грошовому заохоченні розправ. Прізвище Брайнля згадано в польському вірші про "алицькі орди". Утім намісник Тарнова не отримав нагоди виправдатися. Його спогади аж на початку ХХ сторіччя відшукав історик Йоганн Льозерт, який тривалий час викладав у Чернівецькому університеті.

Брайнль писав, що нічого протиправного не чинив. Перед повстанням до нього приходили селяни і сповіщали про підбурювання до бунту. Він давав їм невеличкі суми, щоб не піддавалися на намовляння і зберегли вірність цісарю.

Книжки палили й кидали в  став

"Галицька різанина" стала глибокою травмою для поляків. Про це свідчить велика кількість емоційних спогадів, що залишили очевидці.

Серед найцікавіших — мемуари представників чесько-польської династії Реїв, які тримали помістя і на Західній, і на Східній Галичині. Їхні спогади доповнювали впродовж 200 років і передавали від покоління до покоління. Вийшли друком лише кільканадцять років тому.

Dembowski, Edward (1822-1846).jpg

Едвард Дембовський

Фото: ilustrowanytygodnikpolski2.blogspot.com

Події 1846 року описав Мечислав Рей. Він мав 10 років, коли батька вбили польські селяни:

— Маєток [під Дембіцею] був у повній руїні, жоден будинок не залишився неушкодженим, жодного елементу інвентарю живого чи мертвого, ані жодної мебельки. Частину велетенської бібліотеки хлопи спалили, а частину кинули в став. Все, чим володіла мати по спадку від прадідів і мій батько від своїх, всі документи, безліч дорогоцінної порцеляни, срібла, цілий старовинний гардероб, усе зникло без сліду.

Шляхетна ідея революції втонула у крові самої шляхти. Водночас повстання підтвердило запал і наполегливість поляків у боротьбі за незалежність. Багато бунтівників брали участь і в попередній революції, 1830—1831 років, і в наступній, 1863-го. Поразка збагатила Польщу політичним капіталом.

У польському суспільстві і сьогодні шанують багатьох лідерів невдалої революції. І Едварда Дембовського — елегантного красеня, який загинув у 24 роки й залишив по собі наївну, але щиру філософію для польської нації. І непокірного Юліана Ґосляра, який під час агітаційних поїздок галицькими селами часто відхилявся від директив організаторів. До речі, Ґосляр себе не дуже контролював – писали, що не гребував опіумом.

"Один народ"?

Українська еліта уважно стежила за подіями на сході тодішньої Габсбурзької імперії. Тарас Шевченко написав про революцію вірш "Сичі" — єдину байку у своїй творчості. Алегоричні сичі — себто революціонери — хотіли:

…бідне птаство заступить,
Орлине царство затопить
І геть спалить,
Орла ж повісить на тичині
І при такій годині
Республіку зробить!

Деякі історики та славісти неохоче визнають, що українці були спроможні на власну візію в оцінках галицького повстання. Коли 2010 року я оголосила дисертаційну тему — революція 1846 року з австрійської, польської та української перспектив — реакція полоністів Відня була негативною. Один професор кинув, щоб я "не напружувалася": "Української перспективи ви не знайдете, бо її немає".

А насправді вона є. Українські автори ґрунтовно аналізували польське повстання. Вони були неупередженими, тому змогли оцінити 1846 рік дуже виважено. Іван Франко, Кирило Студинський, Яків Головацький написали академічні тексти про ті події. Франко також створив художню повість "Гриць і панич".

Wasyli_czernecki.jpg

Василь Чернецький 

Фото: wikipedia.org

Є дуже цікаві спогади двох українських греко-католицьких священників про повстання на Галичині — Василя Чернецького із міста Ясло і Юрія Гладиловича із села Іздебки.

Чернецький бачив революцію 9-річним хлопчиком. Описував, як польські селяни здавали поранених революціонерів і тіла померлих, яку роль відіграли католицькі ксьондзи. Йому запам’яталося спілкування з в’язнями:

— Не раз, коли я з [наглядачем] Берґером з’являвся у в’язниці, котру підвладна служба замикала на дві грубі колодки, просили мене в’язні купити і принести їм чорного хліба. Берґер не забороняв, і я доставляв в’язням жаданого хліба з міста. З того хліба виробляли вони дуже красні табакерки, кошики, коробки, таці, прикрашали їх виробами зі соломи.

Характерний факт: хоча польські революціонери заперечували існування української нації, перед повстанням вони переступили через себе й готували для селян агітаційні віршики та пісеньки українською мовою. Вони переконували, що "рутенець" і "мазур" належать до одного народу — польського. Закликали селян захистити Польщу, котру подавали як спільну батьківщину.

Ludwig_von_Mises.jpg

Людвіг фон Мізес

Фото: wikipedia.org

Іван Франко вважав ці тексти тематично, історично й мовно невдалими. Він передбачав, що на українського селянина вони не подіють.

У повісті "Гриць і панич" Франко описував діалог польського генерала із Грицем:

"— Хочемо мати свою, незалежну Польщу і відірватися від австрійського цісаря. Що ти на се?

— Пане генерале, я австрійський вояк і присягав цісареві на вірність.

— Głupstwo to! Коли відірвемося, то присягнеш на вірність польському королеві.

— Пане генерале, я русин і Польщі добиватися не хочу".

Українська перспектива не зовсім зручна для історичних інтерпретацій, складених у марксистському руслі. Провал повстанців найчастіше пояснюють настроями знедолених селян. Соціальний гніт був дуже сильним, тож вони начебто ніколи й не відчували прихильности до панів. Маркс і Енгельс звели повстання 1846 року до класової боротьби й використали його у своєму "Першому маніфесті компартії".

Значно уважнішим виявився економіст Людвіг фон Мізес. Він пояснював поразку революції не лише соціальними причинами, а й національними. Класик лібералізму стверджував, що специфіка Східної Галичини, у якій домінують українці, і Західної, населеної переважно поляками, істотно відрізнялася. Мізес вважав, що обидві території не можна порівнювати за одним лекалом.

Революція Мазоха

Leopold_von_Sacher-Masoch,_portrait_3.jpg

Прижиттєвий портрет Леопольда Захер-Мазоха

Фото: wikipedia.org

Директором львівської поліції під час повстання 1846 року був Леопольд Захер, батько всесвітньо відомого письменника. Згодом за його підписом вийшла книга мемуарів: "Польські революції. Спогади з Галичини". Є підстави твердити, що автором тексту є радше син поліціянта — вірогідно, саме Леопольд Захер-Мазох упорядкував та інтерпретував батькові записи.

Захер-молодший у своїх художніх текстах багаторазово звертався до 1846 року. Він писав у листі до єпископа Михайла Куземського: "Рутенці мають політичну місію, завдання, яке досі належно не оцінив ані уряд, ані німці. Щоб виконати це завдання, їм треба більшої культури. Її вони досягнуть, лише плекаючи свій народний дух рідною мовою; вони потребують насамперед безперешкодного й вільного розвитку своєї національности".

Леопольд Захер-Мазох дивувався, чому українцям в Австрії вдається реалізовуватися найменше, натомість полякам-революціонерам "завжди надають перевагу". Вважав, що рутенець — "вірний, чесний, розумний, мужній", але "не звик проштовхуватися вперед". Натомість поляк — "непостійний, легковажний, нечесний, без витримки". Зате "вміє створювати шум".

"Я дійшов до переконання, що суттєва причина полягає у виразно консервативному, стриманому характері рутенця, який подає себе завжди таким, яким він є. І якщо із цієї причини його недооцінюють, то він надто гордий, щоб пояснити свою сутність", — писав автор "Венери в хутрі".

Схожі матеріали

cover-13.jpg

Відкритий скарб. Кілька слів про Черче і черчанські води

600.jpg

Андрій Чайковський: Краще смерть, чим неволя

Untitled-1 (1).jpg

Марко Черемшина: Село потерпає

600--.jpg

Тріумфальний візит: Цісар Франц Йосиф І у Мостиському повіті 1896 року

15566487.jpg

Як австрійський ерцгерцог став українським патріотом

zymovyj pohid.jpg

Крізь бурю та сніг: Перший Зимовий похід Армії УНР

600.jpg

Колія, що посварила Гусятин і Підволочиськ

5.jpg

Зручний, дешевий, небезпечний. Секонд–генд сто років тому

699).jpg

Степан Шухевич “Мобілізація”