Світло та тінь ОУН. 5 фактів про український націоналізм

Дмитра Донцова називають провідним ідеологом українського націоналізму. Члени ОУН читали твори Донцова, і він справді мав вплив на погляди багатьох українських націоналістів. Проте він ніколи не входив до цієї організації. Деякі провідники ОУН, зокрема Микола Миртинець та Володимир Андрієвський, відхрещувалися від Донцова та критично ставилися до його ідей. А Євген Онацький відверто не погоджувався з його політикою. Він двічі планував увійти в офіційну полеміку з Донцовим та навіть покинути ОУН. Однак Євген Коновалець переконав його цього не робити.

Коли йдеться про ОУН, найчастіше згадують Степана Бандеру. Водночас Євген Коновалець значно рідше перебуває в центрі уваги, проте його вклад в організацію та український національно-визвольний рух є дуже вагомим. Євген Коновалець був засновником і Головою Проводу ОУН. Він зміг обʼєднати радикальну запальну молодь та досвідчених прагматичних військових в одну структуру. Цим обʼєднуючим фактором Євген Коновалець був до кінця своїх днів, адже ОУН розкололася уже після його смерти. Водночас сам Коновалець намагався уникнути цього розколу. 

Він заохочував до дискусії особливо коли бачив, що навколо нього усі погоджуються, спеціяльно провокував критику. Неодноразово сперечався з молодшими діячами, зокрема зі Степаном Бандерою, пояснюючи, що таку зброю, як терористичні акції та атентати, потрібно застосовувати надзвичайно обережно. Закликав стримувати такі методи, адже припускав, що вони можуть навернути населення проти ОУН. Євген Коновалець був людиною з великим авторитетом, який він здобув ще під час Української революції.

Після розколу ОУН молодше покоління в Галичині відійшло від "старого проводу" українських націоналістів. Тоді бандерівці перебрали керівництво організацією на себе, вони вели свою пропаганду та формували культ Степана Бандери. Саме тоді Євген Коновалець залишився в тіні.

ОУН не визнавала себе ні фашистською, ні расистською організацією. У своїй кореспонденції провідні члени ОУН відверто говорили, що не можна ототожнювати організацію з фашизмом. Вони категорично відмежовувалися від расизму та антисемітизму. Проте Провід не міг контролювати абсолютно всі висловлювання та всіх членів ОУН. У деяких виданнях могли справді траплятися поодинокі антисемітські тексти, а дехто всередині організації захоплювалися Гітлером та Мусоліні. Проте це були винятки, а не відображення ідеології ОУН.

Під час Другої світової війни в багатьох країнах Європи значна частина населення симпатизувала сильній владі та авторитаризму. Праворадикальні рухи існували майже в кожній державі. У 1938 році ОУН налагодила контакти з нацистською Німеччиною. Керівництво сподівалося, що Гітлер буде сприяти створенні української держави. Крім того, тоді вважалося, що епоха західних демократій завершилася, а майбутнє України повʼязане саме з Німеччиною. Проте ці ілюзії швидко розвіялися, адже уже на початку  Другої світової війни стало зрозуміло: Гітлер не має жодного наміру надавати Україні автономію. Поділ українських земель та арешт українських націоналістів кардинально змінили саму організацію та ставлення українців до німців.

У 1943 році відбувся Третій Великий збір ОУН, на якому було проголошено курс на демократизацію. Організація відмовилася від орієнтації на авторитарні режими. Крім того, діячі помітили, що населення Центральної і Східної України не сприймає колишніх ідеологічних гасел. "У нас є вже один фюрер — Сталін. Навіщо нам инший" — так реагували люди, коли похідні групи розповідали про вождизм і майбутній державний лад. Учасники поверталися з проханням дати іншу програму, адже, мовляв, попередня не працює: їй не вірили ані вони самі, ані люди. Уже наприкінці 1940-х років ідеологи Української головної визвольної ради відкрито говорили про антиколоніяльну та антиімперську боротьбу. Вони бачили себе частиною світового деколонізаційного руху, який пізніше проявився в країнах Африки, Азії та Латинської Америки. Таким чином у 1940-х роках ОУН повернулася до національно-визвольної боротьби.

Після війни звʼязок між еміграцією та підпіллям в Україні поступово обривався. На Заході почали зʼявлятися праці Петра Полтави та Осипа Горнового, які писали про нові принципи боротьби: демократизацію, антиколоніялізм, антиімперіялізм. З України також почали надходити матеріали про такі ж погляди Української визвольної ради. Частина членів ОУН(Б) вважали, що розмови про демократію потрібні лише для того, аби справити відповідне враження на західні демократії. Вони не відійшли від довоєнної політичної моделі і вважали, що Україні потрібна сильна влада. Саме через це значна частина ОУН(Б) відкололася. Вони створили окрему організацію — закордонні частини ОУН ("двійкарів") під керівництвом Лева Ребета й Зиновія Матли. Ця група зосередилася на інтелектуальній та культурній роботі. Вони видавали журнал "Сучасність" та створили видавництво "Пролог", де перевидавали твори українських дисидентів. 

ОУН сприймають як політичну організацію. Проте крім ідеологічних засад, організація  мала величезний інтелектуальний та літературний спадок. Література відіграла важливу роль у поширенні ідей організації серед читачів. Однією з ключових була ідея палінгенезисунаціонального відродження через повернення до героїчного минулого, у якій фігурувало захоплення Стародавнім Римом як образом сильної держави, яка опирається на власне військо. Спільне національно-визвольне літературне середовище не було монолітним: відбувалися ідейні дискусії, критика, переосмислення та творча еволюція представників.

Одним із найвпливовіших мислителів був Юрій Липа, якого вважають конкурентом Дмитра Донцова в боротьбі за лідерство серед представників інтегрального націоналізму. У своїх художніх та публіцистичних творах він оспівував селянські повстання, а також переосмислив участь жінок у суспільному житті. Його геополітичні праці та концепції лягли в основу ідеології та вишколу ОУН.

Особливе місце серед письменників, повʼязаних з середовищем ОУН, посідав Улас Самчук. Він наголошував на обовʼязковості освіти, літератури та культуру. Писав про трагічну долю селянства під тиском радянської колективізації і створив перший художній твір про Голодомор "Марія". Спочатку він поділяв погляди Дмитра Донцова, пізніше дещо дистанціювався. Письменник став одним із провідників МУРу — мистецького українського руху, створеного в таборах переміщених осіб у Німеччині та Австрії.

Вагомий внесок у формуванні націоналістичної публіцистики зробила Олена Теліга. У своїх працях, зокрема "Сліпа вулиця" та "Якими нас прагнете", роздумувала про роль та образ жінок у суспільстві, а також відкидала образ слабкого, знедоленого патріота, надаючи перевагу людині зі залізною волею, яка приймає боротьбу як належне.