30 тез Дмитра Донцова

09:35, 10 вересня 2021

1900.jpg

Добірка найпромовистіших, на думку редакції, тез Донцова про націю, ідею, земляків, Росію, мистецтво. Вибрано із трьох його найвідоміших праць "Дух нашої давнини", "Підстави нашої політики", "Націоналізм".

Yura Pukivskyi.jpg

Юрій Пуківський

кандидат історичних наук, етнолог

Дмитро Донцов (1883–1973) – найвідоміший ідеолог українського націоналізму, філософ, публіцист та громадський діяч. Народився 17 серпня 1883 року у Мелітополі в російськомовній родині. Під час навчання на юридичному факультеті Петербурзького університету вступив до Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Після двох арештів за політичну діяльність Донцов виїхав в Галичину. Згодом продовжив навчання у Віденському університеті, 1917-го здобув ступінь доктора права. 

Року 1918 переїхав до Києва, заснував Українську Телеграфічну Агенцію (УТА) при уряді гетьмана Павла Скоропадського і вступив до Української демократично-хліборобської партії. Після падіння Директорії Донцов повернувся до Львова. За сприяння Євгена Коновальця став редактором "Літературно-Наукового Вістника", а далі – часопису "Заграва" – органу Української Партії Народної Роботи (Національної Революції), за якою стояла Українська Військова Організація. 

Львівський період (1922-1939 роки) Донцова був апогеєм його творчого піднесення як публіциста і літературного критика. Саме в цей час Донцов витворив цілісну систему “чинного націоналізму”, напрочуд популярну серед української молоді тодішньої Галичини.

af09cee-0000.jpg
Дмитро Донцов Фото: istpravda.com.ua

Про ідею

1. Найбільш гнітять того, хто найменше вимагає.

2. Світ належить до тих, які вміють хотіти.

3. Сума слабих не дасть сили.

4. Мало носити в серці ідеал. Коли його не боронитиме запеклість фанатиків — цей ідеал перекреслить інша, чужа фанатична сила.

5. Віра – це нестримне бажання перетворити мрію в реальне життя.

6. Всякий рух і всяка ідея, яка хоче перемогти, має складатися з людей одної ідеї, одної волі, а не з комплексу людей різно думаючих, котрі тягнуть в усі боки і тим самим ослаблюють усю ідею, волю і наслідки.

7. Ідеї не правлять, ані не перевертають світом, світ правиться і перевертається почуваннями, яким ідеї лише служать провідниками. Силу ідеям надає завше сила їх емоційного підкладу, якому ідеї служать лише шатами.

8. Безсила є та ідея, яка обмежується лиш "альтруїзмом" до себе, а позбавлена "скаженої злоби" проти чужого світу.

Про мистецтво

9. Мистецтво для мистецтва? – Ні, мистецтво для митців!

10. Отже перше: не треба уважати кождої критики за кощунство, лише за право, яке не карається ніяким параграфом карного кодексу. По-друге: треба твердо засвоїти, що вартість твору мистецтва оцінюється виключно і єдино по самому творі, і ніколи по тих обставинах, серед яких авторові доводиться працювати.

Про земляків

11.  Тяжко розуміти наших земляків. Запалиться, впаде в патос, здається, гори перевернув би... І нагло кине все і поїде на огірки в село.

12. Коли б людей впускали до раю після того, скільки разів хто вимовив слово Бог і віра, райський партер зайняли б самі наші консерватисти.

13. Криза нашого націоналізму не в тім, що "нація не дозріла", не в вадах "програми", лише в браку людей. Наша трагедія була в тім, що на чолі зревольтованої маси опинилися діячі з чисто мировим складом психіки...

14. Нація, не очолена мудрим, шляхетним і мужнім проводом, є бездумна отара, доступна всякій чужинецькій пропаганді й інфільтрації. Разом з провідною верствою стоять і падають народи.

15. Шляхетність, мудрість, відвага – три основні прикмети володарського класу… Шляхетного не підкупиш, мудрого не обдуриш, мужнього не злякаєш.

Народ, який хоче порвати кайдани і "вражою злою кров'ю волю окропити", проливає і потоки власної крові.

Про Росію

17.   Кождий, хто мав нагоду обертатися в російських студенчеських кругах початку ХХ віку, знає, яким отруйним ядом нетерпимости заражені сі круги... Застрашаючою є ся нетерпимість особливо в відношенню росіян до чужих національностей... Знаним є відношення росіян до жидів... національна політика, нетолєрантна до найвищого степеня.

18.  Ідеал московської свободи – зрівняння всіх.

19.  Коли читаємо історію Європи, – читаємо історію її народів. Читаючи історію Росії, не бачимо нічого, опріч темної маси...

20. Під модерним москвофільством я розумію поширену в певних колах нашої інтеліґенції безграничну пошану перед російською культурою, і дивну якусь духовну залежність від поглядів, пануючих в поступових російських колах.

21.  Мануїльський вказав, що жалує, що не був на моїм відчиті про російську культуру. В нормальних часах, сказав, це викликало би багато дискусій в російській пресі. На відході запитався:

– "Донцов, ви ж порядна людина, чому Ви не є більшовиком?"

– "Якраз тому, Мануїльський", – відказав я.

22. Бунтуватися проти охлялої сили - це можуть москалі. Але їх "природний стан" – це бути рабами справжньої сили. Де така сила встає перед ними, вони падають на коліна: перед своїм володарем, коли він такий як Петро І, або Сталін, і перед чужим, коли він такий як хан татарський. Падають і каються. А на інакших нападають і загризають.

23. Пропорційно до того, як занепадає віра Заходу в свою місію і свою культурну вищість, росте віра в свою силу, росте ароганція і жадоба експансії москаля.

Про націю

24. Прив’язання до мови, віри, звичаїв, до ідеалів предків, їх моральних, релігійних, політичних, економічних і соціальних догм, вистражданих і викутих в огні змагань і переказаних прадідами внукам, - це прив’язання є фундаментом нації.

25.  Нація є те, що протиставляє себе географічно, історично і політично своїм сусідам.

26. Націю творить не етнографічна самостійність, не давність походження, ні форми – лише та містична сила (містична, бо причини її ще не вияснені), котра зветься "волею до життя", волею творити окрему гуртову одиницю між расами.

27.  Коли з поняття нації виключається все, зв'язане з волею, з афектом: жадоба "панування", "пристрасть", релігійність, – очевидно, від нього не лишається нічого.

Нація, яка хоче панувати, повинна мати й панську психіку народу-володаря.
29. Там, де заламується в нації її аґресивний намір, заламується рівночасно і запал до оборони своїх прав.

30. Коли Україна захоче вийти зі стану провінції, мусить витворити в собі, крім волі до влади, ту велику всеобіймаючу ідею, ідею опанування духової, економічної і політичної нації. Без такої ідеї ми лишимося нацією уярмленою, провінцією, народом, який житиме роздвоєною душею, не в стані витворити збірної волі.

Схожі матеріали

800x500 obkladunka Kwit.jpg

Українська мрія Дмитра Донцова | Сергій Квіт