Добірка найпромовистіших, на думку редакції, тез Донцова про націю, ідею, земляків, Росію, мистецтво. Вибрано із трьох його найвідоміших праць "Дух нашої давнини", "Підстави нашої політики", "Націоналізм".
Дмитро Донцов (1883–1973) – найвідоміший ідеолог українського націоналізму, філософ, публіцист та громадський діяч. Народився 17 серпня 1883 року у Мелітополі в російськомовній родині. Під час навчання на юридичному факультеті Петербурзького університету вступив до Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Після двох арештів за політичну діяльність Донцов виїхав в Галичину. Згодом продовжив навчання у Віденському університеті, 1917-го здобув ступінь доктора права.
Року 1918 переїхав до Києва, заснував Українську Телеграфічну Агенцію (УТА) при уряді гетьмана Павла Скоропадського і вступив до Української демократично-хліборобської партії. Після падіння Директорії Донцов повернувся до Львова. За сприяння Євгена Коновальця став редактором "Літературно-Наукового Вістника", а далі – часопису "Заграва" – органу Української Партії Народної Роботи (Національної Революції), за якою стояла Українська Військова Організація.
Львівський період (1922-1939 роки) Донцова був апогеєм його творчого піднесення як публіциста і літературного критика. Саме в цей час Донцов витворив цілісну систему “чинного націоналізму”, напрочуд популярну серед української молоді тодішньої Галичини.

Дмитро Донцов
Фото: istpravda.com.uaПро ідею
1. Найбільш гнітять того, хто найменше вимагає.
2. Світ належить до тих, які вміють хотіти.
3. Сума слабих не дасть сили.
4. Мало носити в серці ідеал. Коли його не боронитиме запеклість фанатиків — цей ідеал перекреслить інша, чужа фанатична сила.
5. Віра – це нестримне бажання перетворити мрію в реальне життя.
6. Всякий рух і всяка ідея, яка хоче перемогти, має складатися з людей одної ідеї, одної волі, а не з комплексу людей різно думаючих, котрі тягнуть в усі боки і тим самим ослаблюють усю ідею, волю і наслідки.
7. Ідеї не правлять, ані не перевертають світом, світ правиться і перевертається почуваннями, яким ідеї лише служать провідниками. Силу ідеям надає завше сила їх емоційного підкладу, якому ідеї служать лише шатами.
8. Безсила є та ідея, яка обмежується лиш "альтруїзмом" до себе, а позбавлена "скаженої злоби" проти чужого світу.
Про мистецтво
9. Мистецтво для мистецтва? – Ні, мистецтво для митців!
10. Отже перше: не треба уважати кождої критики за кощунство, лише за право, яке не карається ніяким параграфом карного кодексу. По-друге: треба твердо засвоїти, що вартість твору мистецтва оцінюється виключно і єдино по самому творі, і ніколи по тих обставинах, серед яких авторові доводиться працювати.
Про земляків
11. Тяжко розуміти наших земляків. Запалиться, впаде в патос, здається, гори перевернув би... І нагло кине все і поїде на огірки в село.
12. Коли б людей впускали до раю після того, скільки разів хто вимовив слово Бог і віра, райський партер зайняли б самі наші консерватисти.
13. Криза нашого націоналізму не в тім, що "нація не дозріла", не в вадах "програми", лише в браку людей. Наша трагедія була в тім, що на чолі зревольтованої маси опинилися діячі з чисто мировим складом психіки...
14. Нація, не очолена мудрим, шляхетним і мужнім проводом, є бездумна отара, доступна всякій чужинецькій пропаганді й інфільтрації. Разом з провідною верствою стоять і падають народи.
15. Шляхетність, мудрість, відвага – три основні прикмети володарського класу… Шляхетного не підкупиш, мудрого не обдуриш, мужнього не злякаєш.
Народ, який хоче порвати кайдани і "вражою злою кров'ю волю окропити", проливає і потоки власної крові.
Про Росію
17. Кождий, хто мав нагоду обертатися в російських студенчеських кругах початку ХХ віку, знає, яким отруйним ядом нетерпимости заражені сі круги... Застрашаючою є ся нетерпимість особливо в відношенню росіян до чужих національностей... Знаним є відношення росіян до жидів... національна політика, нетолєрантна до найвищого степеня.
18. Ідеал московської свободи – зрівняння всіх.
19. Коли читаємо історію Європи, – читаємо історію її народів. Читаючи історію Росії, не бачимо нічого, опріч темної маси...
20. Під модерним москвофільством я розумію поширену в певних колах нашої інтеліґенції безграничну пошану перед російською культурою, і дивну якусь духовну залежність від поглядів, пануючих в поступових російських колах.
21. Мануїльський вказав, що жалує, що не був на моїм відчиті про російську культуру. В нормальних часах, сказав, це викликало би багато дискусій в російській пресі. На відході запитався:
– "Донцов, ви ж порядна людина, чому Ви не є більшовиком?"
– "Якраз тому, Мануїльський", – відказав я.
22. Бунтуватися проти охлялої сили - це можуть москалі. Але їх "природний стан" – це бути рабами справжньої сили. Де така сила встає перед ними, вони падають на коліна: перед своїм володарем, коли він такий як Петро І, або Сталін, і перед чужим, коли він такий як хан татарський. Падають і каються. А на інакших нападають і загризають.
23. Пропорційно до того, як занепадає віра Заходу в свою місію і свою культурну вищість, росте віра в свою силу, росте ароганція і жадоба експансії москаля.
Про націю
24. Прив’язання до мови, віри, звичаїв, до ідеалів предків, їх моральних, релігійних, політичних, економічних і соціальних догм, вистражданих і викутих в огні змагань і переказаних прадідами внукам, - це прив’язання є фундаментом нації.
25. Нація є те, що протиставляє себе географічно, історично і політично своїм сусідам.
26. Націю творить не етнографічна самостійність, не давність походження, ні форми – лише та містична сила (містична, бо причини її ще не вияснені), котра зветься "волею до життя", волею творити окрему гуртову одиницю між расами.
27. Коли з поняття нації виключається все, зв'язане з волею, з афектом: жадоба "панування", "пристрасть", релігійність, – очевидно, від нього не лишається нічого.
Нація, яка хоче панувати, повинна мати й панську психіку народу-володаря.
29. Там, де заламується в нації її аґресивний намір, заламується рівночасно і запал до оборони своїх прав.
30. Коли Україна захоче вийти зі стану провінції, мусить витворити в собі, крім волі до влади, ту велику всеобіймаючу ідею, ідею опанування духової, економічної і політичної нації. Без такої ідеї ми лишимося нацією уярмленою, провінцією, народом, який житиме роздвоєною душею, не в стані витворити збірної волі.