Кохання по-цісарськи

Невипадкове знайомство

— 7 літ ми подружені, а так мало видимося, як цісар з цісаревою, — говорить герой повісті Михайла Яцківа "Блискавиці". — Достоту як у телеграмі: "Цісар з цісаревою стрінувся в Ішль. Розмова по піврічній розлуці тривала пів години й була дуже сердечна. Відтак цісар виїхав у Тіроль, а цісарева — на Корфу". Га-га! Так воно й у нас!

Галичанин Яцків писав цей текст 1913 року. До смерти Франца Йосифа залишалося три роки. Його дружина Єлизавета померла півтора десятиліття тому. Непрості стосунки монаршої пари не були таємницею для підданих. І з них не боялися іронізувати.

Франц Йосиф очолив Австрійську імперію наприкінці 1848-го — після того, як від трону почергово відмовилися його дядько Фердинанд і батько Франц Карл. Подейкували, останній зробив це під тиском дружини — ерцгерцогині Софії.

Володіння Габсбургів тріщали від веремії, спричиненої "Весною народів". Угорщина фактично відокремилася, неспокійно було в італійських володіннях, війська обстрілювали Прагу та Львів. Навіть у Відні будували барикади та вішали урядовців. 18-річний цісар вийшов переможцем із цієї ситуації. Імперію вдалося зберегти, вогнища націоналістичних пристрастей — якщо і не загасити, то взяти під надійний контроль.

Очевидно, Франц Йосиф не впорався б сам. Серед порадників була і його мати. Коли державні проблеми відійшли на другий план, Софія взялася шукати для сина вигідну шлюбну партію. Очевидно, це мала бути представниця аристократичної католицької родини. Таку знайшла просто під боком — в рідної сестри Людовіки та її чоловіка Максиміліана з баварських Віттельсбахів. Їхній старшій доньці Гелені саме виповнилося 19 років.

"Випадкове" знайомство потенційних наречених мало відбутися на курорті Бад-Ішль. Але Людовіка взяла з собою не тільки Гелену, але і на 4 роки молодшу доньку Єлизавету. Саме Сіссі, як називали її рідні, припала до душі Францу Йосифові. Він уже встиг зарекомендувати себе суворим бюрократом — однак перед кузиною поводився як закоханий юнак. Вона відповіла взаємністю. Софія також довго не пручалася. Вінчання відбулося 24 квітня 1854 року.

Вічно 18-річна

<p>Єлизавета Баварська, 1865 рік</p>

Софія робила все можливе заради добробуту та поступу своїх дітей. Тому вимагала від інших не меншої жертовности. Однак Сіссі зростала в доволі ліберальній родині. Їй пробачали недотримання придворного церемоніалу, жарти та веселощі. Цю легкість і відразу до світського життя вона зберегла й у шлюбі. Конфлікти між двома жінками виникали навіть із найменших приводів. То невістка відмовлялася одягати рукавички до обіду, то вимагала подати їй до столу пива, а не дорогого вина.

Єлизавета спричиняла достатньо прикростей не тільки свекрусі, але й чоловікові, і церемоніймейстерам двору. Вона відверто ігнорувала обов’язки імператриці — часто Франц Йосиф мусив зустрічатися з іноземними монархами сам чи в супроводі невістки — дружини сина Рудольфа. Відмовилася від охорони. Полюбляла поїздки Європою інкогніто. Виснажувала себе тривалими прогулянками та дієтами, які межували з голодуванням. Випрошувала в чоловіка віллу на грецькому острові та приділяла багато уваги її облаштуванню, а потім миттєво байдужіла до цього подарунка й вимагала продати. Коли подорослішала, відмовилася фотографуватись. Газетні ілюстратори не мали іншого виходу, як надалі зображати її 18-річною — поруч зі щоразу старшим чоловіком.

<p>Франц Йосиф з дітьми &mdash; кронпринцем Рудольфом та ерцгерцогинею Гізелою, 1861 рік</p>

Сучасні дослідники пояснюють непрості особливості характеру Єлизавети психічними проблемами, що мали генетичні причини. Варто подивитися на життя її двоюрідного брата та близького друга — "казкового" короля Баварії Людвіга ІІ, опікуна мистецтв та будівничого замку Нойшванштайн. Сама Сіссі так казала про кузена: "Він не настільки божевільний, щоб його зачинили, але занадто ненормальний, щоб комфортно управляти у світі з розумними людьми".

Перша дитина подружжя — дівчинка. Її нарекли на честь бабусі — Софією. Свекруха повністю перебрала опіку над немовлям, мотивуючи це юним віком матері. А мати наполягла взяти дворічну дівчинку в подорож до Угорщини. Там вона підхопила заразну хворобу й померла.

До наступних дітей — двох доньок і сина — Сіссі вже не відчувала особливої прив’язаности. Вона все більше занурювалася у себе. Особливо болісно це переживав довгоочікуваний спадкоємець — кронпринц Рудольф. У 30 років він наклав на себе руки разом із коханкою. Перед самогубством написав листи матері та сестрам, а ось батькові — ні. Їхні емоції відчули навіть в далекому Львові. Тамтешня газета "Діло" інформувала: "Франц Йосиф виглядає дуже змінений. Через одну ніч, здається, постарів на 10 літ. Мужніше зносить сей удар цісарева Єлизавета".

Подруга коханки

<p>Імператриця Єлизавета Австрійська в коронаційній угорській сукні. Фото 1867 року</p>

Біографія Сіссі привертала увагу дослідників і митців. Романіст Роберт Музіль, описуючи одну свою героїню, зазначив: "Це була врода легендарної імператриці Єлизавети з важкою викладеною косою на голові — постаті, що нею захоплювалися люди, вже всі покійні". Сучасна британська письменниця Дейзі Ґудвін зауважує: "Краса була її подарунком, зброєю та силою, і вона боялася її втратити".

Виразне миловидне імператрицине обличчя дивилося з безлічі предметів у сувенірних крамницях Відня та Будапешта. Але мотиви такого захоплення в цих містах різні. Для Австрії, яка уникає акцентів на імперських і військових аспектах Габсбурзької доби, дуже доречним став образ жінки, для якої корона була тягарем. Для угорців Сіссі була чи не єдиною улюбленицею із ненависного віденського двору. Вона відверто симпатизувала тамтешнім політичним віянням, навіть вивчила мову. Приятелювала з їхнім прем’єром Дьюлою Андраші — навіть ширилися чутки про роман.

Однак, схоже, що інтимна сфера мало цікавила Єлизавету. Її легковажна поведінка не передбачала інтересу до протилежної статі. Радше вона намагалася мінімізувати коло свого спілкування, а чоловіків у ньому майже й не було. Спокійно ставилася до першої неофіційної пасії чоловіка Анни Наговською, дружини залізничного чиновника-гультяя. Ну а другу сердечну подругу, акторку Катаріну Шратт, кажуть, сама й рекомендувала чоловікові. Задля збереження пристойності всюди декларували, що Катаріна — подруга імператриці.

Не поспішайте осуджувати — досі нема підтвердження інтимної близькости Франца Йосифа з молодшою на 23 роки пані Шратт. Найімовірніше, що для монарха вона була приємною співрозмовницею, у чиїй домівці в рідкісні години відпочинку він міг відчути родинний затишок й увагу. До того ж у листах до Катаріни цісар наголошував на своєму коханні до дружини. А вона все більше часу проводила у Швейцарії, куди заздалегідь перевезла свої капітали й архів.

Остання прогулянка

10 вересня 1898 року анархіст-італієць Луїджі Лучені вештався берегом Женевського озера із загостреним напильником в руці. Він шукав першого-ліпшого аристократа, аби помститися за соціальні кривди. На очі трапилася Єлизавета, яка прогулювалася в супроводі фрейліни. Рана виглядала невеликою, однак напильник увійшов у тіло на 8,5 сантиметрів. Сіссі померла через кілька годин від внутрішньої кровотечі.

— Вона ніколи не дізнається, як я її кохав! — вигукнув Франц Йосиф, коли дізнався про трагедію. Він пережив дружину на 18 років. Її портрет — звісно, у юному віці — до останнього залишався на видному місці в його кабінеті. Відтоді цісар уникав театрів і балів.

Навіть смерть правительки стала об’єктом іронії. Гашековий вояк Швейк говорить своїй служниці:

— Ви, мабуть, пам’ятаєте того пана Лучені, що проштрикнув терпугом нашу небіжчицю Єлизавету. Він же прогулювався з нею, от і вірте після цього комусь. Відтоді жодна імператриця не ходить на прогулянку.

А галицькі українці склали пісеньку "Наша пані цісарева". Її співали і рутени-рекрути в романі Йозефа Рота "Марш Радецького", і новобранці дивізії "Галичина" під час Другої світової. Правда, у найпопулярнішому варіанті пісні факти перекручено: Сіссі гине на курорті Карлсбад від рук уродженця Парижа. Інший варіант закінчується міцними слівцями:

Бодай тоту Швайцарію нагла кров заллєла —
Була б наша цісарева аж до дзісяй жила!