Каховське водосховище. Остання велика будова комунізму в Україні

Не існує слова "неможливо"

"Таврійські степи за своїм кліматом і нестачею води завжди будуть належати до найбідніших і найнезручніших для оброблення місцевостей", — писав російський географ Карл Бер у дослідженні, опублікованому в 1850-х.

Однак у Радянському Союзі не існувало слова "неможливо". Через століття за наказом Йосипа Сталіна у країні спорудили низку гідроелектростанцій, велетенських зрошувальних систем і судноплавних каналів. Проект назвали "Великі будови комунізму". Зокрема, 20 вересня 1950 року вийшла постанова Ради міністрів СРСР "Про будівництво Каховської гідроелектростанції на Дніпрі, Південно-Українського та Північно-Кримського каналів і зрошення земель південних районів України та північних районів Криму". Каховська ГЕС стала останньою і водночас найзахіднішою "Великою будовою комунізму".

Її зводили в рамках ще одного гігантоманського Сталінового задуму — "Великого плану перетворення природи". Він, як стверджувала Академія Наук СРСР в особі Віктора Ковди, "охоплює більшість території двох материків — Європи й Азії". Видрукувані мільйонними тиражами плакати прикрашали стіни колгоспних контор, заводів, шкіл, фабрично-заводських училищ. На них були зображені зміни, які чекають радянських громадян найближчим часом. Зокрема і Каховське водосховище — водойма, що простягнулася на 240 км уздовж Дніпра, територіями трьох областей — Херсонської, Запорізької та Дніпропетровської.

Ворог не пройде

Поява водосховища мала розв’язати три завдання: виробництво електричного струму, зрошення, судноплавство. У 1942 році була введена в експлуатацію найпотужніша у світі гідроелектростанція Ґранд-Кулі у Скелястих горах в США. Для СРСР було важливо мати все більшим, ніж має головний конкурент. Тому одразу дві "великі будови комунізму" — Сталінградська та Каховська ГЕС — перевершили американські показники. На відміну від Ґранд-Кулі, вони були розташовані на рівнинних річках.

Існував ще один важливий чинник, про який не говорили вголос — геостратегічний. Адже саме в цьому районі 1920-го форсувала Дніпро кіннота Фрунзе, а через два десятиліття — танки Вермахту. Контролювання околиць Каховки давало можливість розвивати воєнний наступ на Поволжя і Кавказ, а також використовувати річку для перевезення спеціальних вантажів чи курсування військової флотилії.

Врешті у разі наближення противника греблю можна було просто підірвати. Так утворилося б величезне багно, що значно ускладнило би просування і піхоти, і танків. Саме тому Каховське водосховище є найбільшим в Україні за площею мілководдям. На схід від нього викопали глибокі та широкі магістральні канали. Їх можна було використовувати як рубежі оборони на підступах до Криму. Навіть без наповнення водою.

Спочатку планували зробити Північно-Кримський канал судноплавним і з’єднати його з Азовським морем. По ньому хотіли перевозити до 10 мільйонів тонн вантажів. На відкритті першої черги будови був присутній перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов. На згадку про цю подію у Красноперекопську звели пам’ятник "Три штурми Перекопу". Воєнна тематика завжди була в полі зору вищого партійного керівництва.

"Проклинають усі"

Будівництво штучного моря розпочали наступного року після постанови. Роботи тривали п’ять років. Екскаваторами, бульдозерами, самоскидами, скреперами, гідронасосами, грейдерами вийняли майже 800 мільйонів кубічних метрів ґрунту. Процес фіксували на кіноплівку.

Не шкодували нічого. Тому затопили 2,8 тисячі гектарів ріллі, 36 тисяч гектарів лук і сінокосів, а щонайгірше — майже сотню сіл, у яких проживало 37 тисяч осіб. На дні водойми опинилася історична місцевість Великий Луг, відома як місце дислокації кількох Запорозьких Січей. Очевидно, жителів ніхто не питав, чи бажають вони покидати рідні домівки. Їх просто зобов’язали переселитися у нові села на берегах водосховища.

Кінорежисер Олександр Довженко, який відвідав береги Дніпра під час робіт, занотував у щоденнику "непатріотичну" репліку голови одного з тутешніх сіл: "Як же колгоспники поставилися до ідеї моря і переселення? Проклинають усі, кого переселяють. Всіх, хто цей захід здійснює!".

А в кіноповісті "Поема про море" Довженко написав: "Цей страшний сон переходить у дійсність майже непомітно… Весь Дніпровський Низ, від Запоріжжя до Каховки, зразу став невпізнанним. Пішов під дніпровську воду великий Запорозький Луг, потонули навіки старі хрести на дідівських кладовищах. Все, що батькам і дідам віками здавалося красивим від перших дитячих років, — все щезло".

Зразок для єгиптян

Каховську ГЕС урочисто відкрили 18 жовтня 1955 року. Одразу привезли чиновників з Єгипту. Вони саме готувалися до спорудження Асуанської ГЕС. Вагалися, кого просити про допомогу — СРСР чи США. Аби вразити єгиптян, їм показували неозорі поля і тучні лани гирла Дніпра. А в Запоріжжі навіть побудували модель майбутньої греблі в натуральну величину. Спрацювало — для контракту гості обрали радянських інженерів і робітників.

Електричний струм мав іти на нові промислові підприємства та на роботу насосних станцій іригаційних мереж. Об’єми перевищували потреби. Щоб використовувати стільки струму, у Херсоні побудували велетенський бавовняно-паперовий комбінат. Там працювало майже 10 тисяч осіб — 10 % зайнятих у промисловості жителів області. Створили спеціальні зрошувальні системи. На вирощення однієї тонни бавовнику витрачали 10 тисяч тонн води.

Одного не врахували: родючої землі у Херсонській області багато, а от людей — мало. Щоосені коробочки бавовнику потрібно розгортати й перевертати на просушування. Вручну. Робити це було нікому. Врожайність виявилася настільки низькою, що її навіть не фіксували у статистичних збірниках. Через кілька років припинили вирощувати бавовник. Намагалися відновити вже за Незалежності. Цільова програма "Таврійська бавовна" мала щорічно давати 10 тонн бавовни-сирця. Комбінат так-сяк пропрацював ще 10 років. Тепер на його місці діє торговельно-розважальний центр. Відвідувачі можуть порозглядати верстати та стенди, які розповідають про минуле цього індустріального гіганта.

Шкода від води

Невдовзі з’ясували, що математичні розрахунки — помилкові. Велетенської водойми виявилося замало, щоб забезпечити цілу мережу зрошувальних каналів. Довелося копати ще чотири водосховища — Київське, Кременчуцьке, Середньодніпровське та Канівське.

Чи вдалося досягти мети? Переважно — так. Оросили майже 400 тисяч гектарів землі. У Криму дніпровська вода дала змогу збільшити валові збори на зрошувальних землях у 2,5 рази порівняно з богарним землеробством. Нині у трьох районах Херсонської області збирають понад 60 % українського рису. Кількість виловленої риби зросла утричі. Правда, ненадовго. Тепер ці показники майже повернулися до рівня 1950-х. При цьому кількість видів риб скоротилася. Найцінніші сорти зникли.

Вода з Каховського моря від моменту його відкриття дуже забруднилася. Тут у кілька разів перевищені норми хімічних й органічних речовин. Як наслідок — влітку "квітне" 80–95 % його площі. Цю воду небезпечно споживати.

Недотримання нормативів поливів призводило до того, що половина води просто просочувалась у ґрунти. Відразу після заповнення водосховища почалися проблеми з підтопленням і підняттям рівня ґрунтових вод. Половина дніпровської води, яка надходила на лани зрошувальними каналами, приносила тільки шкоду.